Рішення № 76346475, 07.09.2018, Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/244/2018

Справа № 679/246/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2018 року м. Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області в складі:

судді Гавриленко О.М.,

секретар судового засідання Василюк Л.С.,

номер справи 679/246/18,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1,

відвовідач ОСОБА_2,

відповідач ОСОБА_3 митниця ДФС,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Нетішинський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Нетішин цивільну справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_4, до ОСОБА_2, ОСОБА_3 митниці ДФС, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Нетішинський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, про зняття арешту з майна,

за участю представників:

представника позивача ОСОБА_4,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_5,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ОСОБА_4, діючи в інтересах ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 митниці ДФС, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Нетішинський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, про зняття арешту з майна.

В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 є єдиним власником транспортного засобу марки «Dodge Ram Van», 2003 року випуску, кузов №1C8GYN7783Y515212, державний номерний знак НОМЕР_1, оскільки рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2015 року у справі №686/12654/15-ц, що набрало законної сили 04 серпня 2015 року, вказаний автомобіль визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_1 і залишено у власності останнього.

02 лютого 2018 року транспортний засіб позивача під керуванням його товариша ОСОБА_7 був зупинений інспектором ВБДР УПП в Черкаській області та затриманий у зв’язку з виконанням постанови державного виконавця Нетішинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області від 19 березня 2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, винесеної при примусовому виконанні постанови Апеляційного суду Хмельницької області від 08 березня 2011 року №33-259/2011 про конфіскацію автомобілів на користь держави, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 у межах суми 208132,96 грн.

Арешт на автомобіль позивача був накладений відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру МВС, згідно яких належний йому транспортний засіб зареєстрований за ОСОБА_2, з чим позивач та його представник не погоджуються.

Вказуючи на неправомірність такого арешту, представник позивача зазначає, що накладати арешт на майно в процедурі виконавчого провадження надається право лише у випадку, коли таке майно належить на праві власності саме боржнику, при цьому державна реєстрація транспортного засобу не має правовстановлюючого значення та з такою реєстрацією законодавець не пов’язує виникнення в особи права власності. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2018 року у справі №910/11266/17.

За вказаних обставин представник позивач, посилаючись на норми права, які містяться в ст.ст. 317, 319, 392 Цивільного кодексу України, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», ст. 41 Конституції України, просить зняти арешт з належного на праві власності ОСОБА_1 транспортного засобу марки «Dodge Ram Van», 2003 року випуску, кузов №1C8GYN7783Y515212, державний номерний знак НОМЕР_1, та стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати, що складаються з судового збору в сумі 704,80 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн.

20 березня 2018 року представник відповідача ОСОБА_3 митниці ДФС подав до суду відзив на позовну заяву, в якому висловив свої заперечення щодо заявленого позову. Вказуючи на відсутність підстав для задоволення позову зазначив, що набуття права власності на транспортні засоби за договором купівлі-продажу регулюється на підставі положень глави 53 Цивільного кодексу України та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07 вересня 1998 року, яких позивач не дотримався при купівлі автомобіля.

До цього часу спірний транспортний засіб не був знятий з реєстрації або перереєстрований на нового власника у територіальному органі з надання сервісних послуг МВС або через центр надання адміністративних послуг та не отриманий технічний паспорт на нього на ім’я позивача. При цьому, зазначив, що експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) у підрозділах Державтоінспекції забороняється.

Щодо правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13 лютого 2018 року у справі №910/11266/17, на яку посилається позивач у позовній заяві, представник відповідача зазначив, що вказана справа розглядається за правилами господарського судочинства, крім того таку передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Вказує на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів в підтвердження правомірності підстав набуття ним права власності на транспортний засіб, в зв’язку з чим в задоволення позову просить відмовити.

Відзив на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 до суду не подав.

27 лютого 2018 року ухвалою судді Нетішинського міського суду Хмельницької області дана позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Нетішинського міського суду від 27 квітня 2018 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів.

03 липня 2018 року ухвалою Нетішинького міського суду Хмельницької області задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи.

Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювалися.

Позивач в судове засідання не ‘явився. Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримав та наполягав на його задоволенні, давши пояснення аналогічні зазначеним в позові.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник, а також представник ОСОБА_3 митниці ДФС, будучи належним чином повідомленими про час, дату та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні не заперечував щодо задоволення позову.

Заслухавши представників позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, встановивши фактичні обставини справи, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень на них, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов належить задовольнити повністю зважаючи на таке.

Судом встановлено, що 20 березня 2014 року ОСОБА_1 придбав в ОСОБА_2 транспортний засіб марки «Dodge Ram Van», 2003 року випуску, кузов №1C8GYN7783Y515212, державний номерний знак НОМЕР_1, за грошові кошти в сумі 80 000 грн., про що між сторонами було укладено договір купівлі – продажу транспортного засобу (арк. спр. 111-112).

На виконання вказаного договору купівлі-продажу траноспортного засобу від 20 березня 2014 року ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв у власність транспортний засіб марки «Dodge Ram Van», 2003 року випуску, кузов №1C8GYN7783Y515212, державний номерний знак НОМЕР_1, що сторони засвідчили складаним актом приймання-передачі автомобіля від 20 березня 2014 року (арк. спр. 113).

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2015 року, яке набрало законної сили 04 серпня 2015 року, встановлено факт проживання однією сім’єю ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в період з червня 2012 року по грудень 2014 року, визнано їх спільною сумісною власністю транспортний засіб марки «Dodge Ram Van», 2003 року випуску, кузов №1C8GYN7783Y515212, державний номерний знак НОМЕР_1, та такий залишено у власності ОСОБА_1, з якого на користь ОСОБА_6 стягнуто компенсацію в розмірі 1/2 вартості транспортного засобу, що становить 40000 грн. (арк. спр. 8).

Водночас, як убачається з пояснень позивача та даних свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, транспортний засіб марки «Dodge Ram Van», 2003 року випуску, кузов №1C8GYN7783Y515212, державний номерний знак НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_2 (арк. спр. 9).

Також з акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 02 лютого 2018 року судом встановлено, що транспортний засіб марки «Dodge Ram Van», 2003 року випуску, кузов №1C8GYN7783Y515212, державний номерний знак НОМЕР_1, тимчасово затримано у м. Черкаси у зв’язку з виконавчим провадженням №31352245 (арк. спр. 10).

Як вбачається з постанови Апеляційного суду Хмельницької області від 08 вересня 2011 року, постанови про відкриття виконавчого провадження №31352245 від 18 січня 2012 року, відкрите виконавче провадження з виконання постанови Апеляційного суду Хмельницької області №33-259/2011 від 08 вересня 2011 року про конфіскацію автомобілів «PEUGEOT», 2003 року випуску, кузов №VF3GBWJYB96053521, «Volkswagen Transporter», 2004 року випуску, кузов №WV1ZZZ7HZ4H083331, «Citroen Jumpy», 2006 року випуску, кузов №VF7BZWJYB86275215. Боржником за вказаним виконавчим провадженням є ОСОБА_2, а стягувачем Держава (арк. спр.104-110).

19 березня 2012 року при примусовому виконанні зазначеного вище рішення державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції ОСОБА_8 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, відповідно до якої накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 та заборонено здійснювати його відчуження (арк. спр. 11).

Позивач, вказуючи на порушення його прав, як власника транспортного засобу марки «Dodge Ram Van», 2003 року випуску, кузов №1C8GYN7783Y515212, державний номерний знак НОМЕР_1, при накладенні арешту за зобов’язаннями ОСОБА_2, звернувся до суду за їх захистом з даним позовом про зняття арешту з майна.

Таким чином, спірні правовідносини, що виникли між сторонами щодо наявності чи відсутності підстав для зняття арешту з майна, регулюються нормами Цивільного права України (далі ЦПК України), Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про дорожній рух».

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Згідно роз’яснень, що містяться в п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» №5 від 03 червня 2016 року, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним, що визначено ч.ч. 2,3 ст. 41 Конституції України.

Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, що визначено ст. 392 ЦК України.

Виходячи зі змісту даної правової норми, суд вважає, що право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно.

За встановлених обставин суд дійшов переконання, що у позивача є право власності на певне майно, і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

При цьому суд зважає на те, що правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України «Про дорожній рух» та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд вважає, що позивач, в розумінні ст. 334 ЦК України, набув право власності на транспортний засіб з такої передбаченої законом підстави як укладення договору купівлі-продажу спірного об'єкту, а документами, що підтверджують правомірність придбання позивачем оспорюваного транспортного засобу є зазначені вище договір купівлі-продажу транспортного засобу від 20 квітня 2014 року та акт приймання-передачі від цього ж числа.

При цьому суд бере до уваги аргументи позивача, що саме він з 04 серпня 2015 року є єдиним власником транспортного засобу марки «Dodge Ram Van», 2003 року випуску, кузов №1C8GYN7783Y515212, державний номерний знак НОМЕР_1, оскільки такий залишений у його власності за рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2015 року, яке набрало законної сили 04 серпня 2015 року, з огляду на що наявні достатні правові підстави для задоволення заявлених вимог про зняття арешту з майна.

Що стосується аргументів відповідача ОСОБА_3 митниці ДФС щодо відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження правомірності підстав набуття позивачем права власності на транспортний засіб, які останній пов’язує з державною реєстрацією у територіальному органі з надання сервісних послуг МВС або через центр надання адміністративних послуг, то такі судом відхиляються з огляду того що.

Як установлено в судовому засіданні, позивач протягом десяти днів після укладення з відповідачем ОСОБА_2 договору купівлі-продажу транспортного засобу марки «Dodge Ram Van», 2003 року випуску, кузов №1C8GYN7783Y515212, державний номерний знак НОМЕР_1, не здійснив державну реєстрацію такого, як того вимагають норми законодавства України, останній зареєстрований за ОСОБА_2

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників.

Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України. Для автоматизованого обліку транспортних засобів, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, та відомостей про їх власників ведеться Єдиний державний реєстр, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України.

Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають вимогам стандартів. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладений обов'язок щодо їх реєстрації.

Згідно з п. 3 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388 (далі Порядок), державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі -

сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів

(обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Пунктом 7 Порядку визначено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини).

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Державна реєстрація транспортних засобів відповідно до п. 8 Порядку проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів. Перед відчуженням, передачею зазначені транспортні засоби повинні бути зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції. Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, зокрема, укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

Виходячи з аналізу ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» та Порядку, приписи яких регулюються та встановлюються обов'язки продавців та покупців транспортних засобів, зокрема, щодо зняття з реєстраційного обліку, реєстрації транспортного засобу, тощо, суд вважає, що реєстрація транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах не пов'язується із набуттям особою права власності на нього.

В свою чергу, нездійснення означеної реєстрації тягне за собою наслідки у вигляді, крім іншого, заборони користування незареєстрованим транспортним засобом, проте не є підставою для оспорення права власності.

При цьому, заслуговують на увагу суду аргументи ОСОБА_3 митниці ДФС про наявність в діях позивача порушень вимог закону щодо реєстрації транспортного засобу при його купівлі.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

Аналіз наведених норм закону дає підстави дійти висновку, що накладати арешт на майно в процедурі виконавчого провадження надається право лише у випадку, коли таке майно належить на праві власності саме боржнику.

Оскільки, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль марки «Dodge Ram Van», 2003 року випуску, кузов №1C8GYN7783Y515212, державний номерний знак НОМЕР_1, станом на день накладення арешту був зареєстрований саме за ОСОБА_2, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції ОСОБА_8 у встановленому порядку було винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2, тому суд не вбачає порушень при складанні акту огляду та затримання вказаного транспортного засобу.

Виходячи з наведеного та враховуючи те, що позивачем не виконано свого обов'язку зі здійснення державної реєстрації транспортного засобу за собою протягом десяти діб після укладання договору, суд вважає, що спір в даній справі виник виключно з винних дій позивача.

При вирішенні даного спору крім норм права, які містяться в ст.ст. 317, 319, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст. 5, 10, 18, 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 34 Закону України «Про дорожній рух», ст. 41 Конституції України, та на які вірно посилається представник позивача у поданому позові, суд застосовує положення ст. 334 ЦК України та п.п. 3, 7, 8 Порядку.

При вирішенні питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 141 ЦПК України).

З огляду на вказане, витрати по сплаті судового збору за подання позову в сумі 704,80 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 грн. суд покладає на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_4, до ОСОБА_2, ОСОБА_3 митниці ДФС, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Нетішинський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, про зняття арешту з майна задовольнити повністю.

Зняти арешт з належного на праві власності ОСОБА_1 транспортного засобу марки «Dodge Ram Van», 2003 року випуску, кузов №1C8GYN7783Y515212, державний номерний знак НОМЕР_1, що накладений постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції ОСОБА_8 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 березня 2012 року в рамках виконавчого провадження №31352245.

Судові витрати покласти на ОСОБА_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційного суду Хмельницької області або через Нетішинський міський суд Хмельницької області (відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року) протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 (місце проживання: 29000, м. Хмельницький, вул. Булаєнко, 29, РНОКПП НОМЕР_2).

Відповідач ОСОБА_2 (місце проживання: 30100, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_3).

Відповідач ОСОБА_3 митниця ДФС (місцезнаходження: 29010, м. Хмельницький, вул. Пілотська, 2, ЄРДПОУ 39423132).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Нетішинський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (місцезнаходження: 30100, Хмельницька область, м. Нетішин, просп. Незалежності, 12, ЄРДПОУ 34786565).

Повне судове рішення складено 07 вересня 2018 року.

Суддя О.М. Гавриленко