Постанова № 76341172, 10.09.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4988/18

Номер справи місцевого суду: 502/1928/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 02 березня 2018 року (суддя Балан М.В.),

встановив:

У жовтні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним позовом, просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 25.12.2015 року у розмірі 33059,44 грн., вирішити питання судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що 25.12.2012 року банк уклав з відповідачем договір №б/н, на підставі якого відповідач отримала кредит у розмірі 900 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Оскільки позичальник належним чином не виконала зобов'язання, покладені на неї відповідно до вищезазначеного договору, у зв'язку з чим станом на 31.08.2017 року утворилась заборгованість - 33059 гривень 44 копійки, яка складається з наступного: 448 гривень 87 копійок - заборгованість за кредитом; 26610 гривень 12 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3950 гривень 00 копійок - заборгованість за пенею та комісією; 500 гривень 00 копійок - штраф (фіксована частина); 1550 гривень 45 копійок - штраф (процентна складова).

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 02 березня 2018 рокупозовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 25.12.2012 року в розмірі 28258 гривень 99 копійок. Вирішено питання судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконала свої зобов'язання за кредитним договором №б/н від 25.12.2012 року, тому з відповідача підлягає стягненню кредитна заборгованість.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_3 В скарзі ОСОБА_3 з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення в частині стягнення процентів, неустойки, штрафів та пені. Основними доводами апеляційної скарги є те, що відповідач не погоджується з судовим рішенням, а саме, не застосуванням судом позовної давності до вимог позивача про стягнення з неї заборгованості за кредитом відповідно до ст. 267 ЦК України.

Також відповідач посилається на те, що договір, який був укладений між нею та банком №б/н від 25.12.2012 року, представником позивача не додано до позовної заяви.

Крім того, паспорт відповідача станом на 2012 рік був недійсним, оскільки на той час їй вже виповнилось 62 роки, проте в паспорт не вклеювали другу світлину, яку належно вклеювати у 45 років.

Відзиву на вказану апеляційну скаргу позивачем подано не було.

Оскільки ціна позову у справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції 176 200 грн), дана цивільна справа відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, п. 1 ч. 3 ст. 274, ч. 1 ст. 369 ЦПК України підлягає розгляду апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 25.12.2012 року ОСОБА_2 подала до відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, у якій просила надати їй послуги у виді платіжної картки - «Універсальна».

Своїм підписом у анкеті-заяві ОСОБА_2 підтвердила свою згоду на те, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком Договір про надання банківських послуг.

Відповідач ознайомилась і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому виді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку та зобов'язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змістом на сайті ПриватБанку.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Умовами та правилами надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, витяги з яких містяться в матеріалах справи, передбачено терміни і поняття, права і обов'язки клієнта, права та обов'язки банку, запевнення клієнта, відповідальність сторін, правила зміни умов та правил, додаткові положення, які включають строки та застереження, місце виконання та інші положення.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В ст. 634 ЦК України зазначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З Розрахунку заборгованості за договором б/н від 25.12.2012 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 станом на 31.08.2017 року вбачається, що зобов'язання за кредитним договором відповідачем виконувались неналежно, наслідком чого є заборгованість на загальну суму - 33059 гривень 44 копійок, яка складається з: 448 гривень 87 копійок - заборгованість за кредитом; 26610 гривень 12 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3950 гривень 00 копійок - заборгованість за пенею та комісією; 500 гривень 00 копійок - штраф (фіксована частина); 1550 гривень 45 копійок - штраф (процентна складова).

Обґрунтованих заперечень щодо наданого банком розрахунку апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання позивачем до позовної заяви договору №б/н від 25.12.2012 року, укладеного між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» є безпідставними, оскільки в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, поданій відповідачем 25.12.2012 року до відділення ПАТ КБ «ПриватБанк», своїм підписом вона підтвердила свою згоду на те, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком Договір про надання банківських послуг.

Матеріали справи містять завірені належним чином копії анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 25.12.2012 року, витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витягу з Умов та Правил надання банківських послуг.

Посилання апеляційної скарги щодо недійсності паспорту в момент укладання кредитного договору, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки ОСОБА_3 не надала жодних доказів на підтвердження зазначеного, позивачем до позовної заяви серії КМ 198086, судом встановлено, що його було видано 10.12.2003 року Кілійським РВ УМВС України в Одеській області, на той момент відповідачу вже виповнилось п'ятдесят три роки, а отже її паспорт був дійсним на момент укладення договору, а саме 25.12.2012 року.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою ним до винесення рішення.

Згідно висновку Верховного Суду України в постанові від 24.06.2015 року по справі №6-738цс15 без заяви сторони у спорі ні загальна ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

З постанови Верховного Суду України від 19.11.2014 року по справі № 6-160цс14 вбачається, що правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону. Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

В даному випадку, цей строк охоплює період часу з 08.11.2015 року (останні 12 місяців, що передують даті пред'явлення позову) по 08.11.2016 рік (дата пред'явлення позову). Відповідачем 25.12.2012 року було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Отже, враховуючи вищевикладене, анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами складають Договір про надання банківських послуг.

По даному договору відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, тощо. Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленою ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк картки відповідача до останнього дня вересня 2016 року кредитування, а тому строк повернення кредиту в повному обсязі спливає 30.09.2016 року. Позивач звернувся до суду з позовом 30.09.2017 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Докази та обставини, на які посилаються апелянти в скарзі, додаткового правового аналізу не потребують.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України є малозначна, тому у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України в касаційному порядку оскарженню не підлягає крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 02 березня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 10.09.2018 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

Ю.І.Кравець