Постанова № 76334949, 05.09.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 727/8404/17

Головуючий у 1-й інстанції: Слободян Г.М.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

05 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

за участю: секретаря судового засідання: Черняк А.В.,

представника позивача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Чернівецької міської ради, за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору-ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та в її інтересах законних представників ОСОБА_8 і ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, приватного підприємства виробничо-комерційної фірми "Світязь" про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Чернівецької міської ради, за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору-ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та в її інтересах законних представників ОСОБА_8 і ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ППВК фірми "Світязь", в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив скасувати п.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради №254/10 від 17.05.2017 щодо відмови в наданні дозволу на переведення приміщень квартири АДРЕСА_1 під стоматологічний кабінет.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29.03.2018 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29.03.2018 та прийняти нове-про задоволення позову.

В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_3 надано відповідачу всі необхідні документи для прийняття рішення про надання дозволу на переведення (реконструкцію) приміщень квартири під стоматологічний кабінет, однак відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у його наданні лише через відсутність згоди власників суміжних житлових квартир, оскільки згідно технічного висновку ПО ТОВ "Гранд-Проект" реконструкція можлива з дотриманням всіх будівельних норм та стандартів. Крім того, проти реконструкції не заперечувало і УДСНС в Чернівецькій області та надав позитивний висновок відділ охорони культурної спадщини.

Також апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не досліджено чи дійсно в результаті реконструкції квартири АДРЕСА_1, що в м.Чернівці, буде порушено чи обмежено права суміжних користувачів. При цьому, послався на рішення Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №2а-4383/10/1412.

Від відповідача відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

31.08.2018 року до суду від третіх осіб ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_21, ОСОБА_20 та ОСОБА_24 надійшло заперечення на апеляційну скаргу, мотивоване тим, що перепланування приміщень квартири №9 позивач розпочав ще до отримання відповідних документів та дозволів. ОСОБА_3 виконує будівельні роботи по збільшенню площі підвалу за рахунок несучих конструкцій-стін, підвалу та фундаменту. Окрім того просили звернути увагу, що вхід до квартири, належної позивачу здійснюється через спільні двір та ворота з кодовим замком. На прибудинковій території влаштовані місця відпочинку для дітей мешканців цього будинку та знаходяться матеріальні цінності останніх. Вільний вхід сторонніх осіб на цю територію, загрожувати безпеці дітей та майну жителів будинку №3.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися та повноважних представників до суду не направили.

У відповідності до вимог ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі продажу від 29.11.2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О. та зареєстрованим 29.11.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1021596173101.

Вказана квартира має окремий вхід з двору будинку і складається з 2-х кімнат площею 32,9 кв.м.

Проектувальною організацією ТОВ «Гранд-Проект» на замовлення позивача 54/2016, виготовлено містобудівний розрахунок з технічним висновком про можливість реконструкції квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого реконструкція квартири під стоматологічний кабінет можлива та не вплине негативно на стан основних несучих конструкцій будинку в цілому та не зашкодить його подальшій експлуатації.

20.12.2016 року відділ охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради надав позивачу висновок щодо розгляду містобудівного розрахунку за технічним заключенням на можливість реконструкції квартири АДРЕСА_1, в якому вказано, що реконструкція квартири №9 не вплине негативно на стан основних несучих конструкцій будинку в цілому та не зашкодить його подальшій експлуатації.

Управління ДСНС України в Чернівецький області 21.02.2017 року розглянувши звернення ОСОБА_3 також не заперечувало проти реконструкції квартири під стоматологічний кабінет.

Разом з тим, пунктом 2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради №254/10 від 17.05.2017, позивачу відмовлено у наданні дозволу на переведення (реконструкцію) приміщень квартири під стоматологічний кабінет, в зв'язку із відсутністю згоди власників суміжних житлових квартир.

Не погоджуючись з даним рішенням позивач оскаржив його в судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та надаючи правову оцінку обставинам справи, виходить зі слідуючого.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому використання власності не може завдати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено зміст права власності, зокрема це право власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

За правилами частини першої статті 320 цього ж Кодексу власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Частина п'ята статті 319 ЦК України передбачає, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно з положеннями ст.4 Житлового кодексу УРСР (далі ЖК УРСР) житло є специфічним об'єктом права власності, тому свобода використання житла його власниками обмежується нормами, спрямованими на схоронність жилих приміщень та не порушення прав інших осіб, зокрема, інших мешканців жилого будинку.

Вищезазначене дає підстави вважати, що використання об'єкта власності обмежується мотивами незавдання шкоди правам, свободам та гідності інших громадян, інтересам суспільства. При цьому, право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності в порядку та з обмеженнями, встановленими законом, прямо закріплене статтею 320 ЦК України.

У ст.8 ЖК УРСР зазначено, що переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 7, частини першої статті 8 ЖК УРСР у виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням виконавчого комітету обласної і міської ради народних депутатів.

Відповідно до вимог ст.151 Житлового кодексу УРСР громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

У статті 152 ЖК УРСР вказано, що переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до вимог статті 27 Закону України «Про архітектурну діяльність» під час організації та виконання будівельних робіт не повинні бути порушені права та інтереси суміжних землекористувачів, а також власників будинків і споруд.

Статтею 5 Закону України «Про основи містобудування» закріплено, що при здійснені містобудівної діяльності повинні бути забезпеченні урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів об'єктів нерухомості, що оточують місце будівництва.

Правилами користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, визначено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження, але з урахуванням інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку.

Отже, за нормами чинного законодавства, власник квартири має право на свій розсуд здійснювати його ремонт, змінювати вигляд та призначення, але за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному жилому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

У статті 19 ч.2 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку. Зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Таким чином, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють безпосереднє управління лише житловим фондом, який віднесений до комунальної власності. В усіх інших випадках вони надають відповідні дозволи, здійснюючи при цьому контроль за дотриманням прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку. А відтак, виконавчий орган міської ради вправі вирішувати питання переведення житлових приміщень (квартир), що належать на праві власності юридичним або фізичним особам, у нежитлові за умови, що проведені зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні по справі «Інтерсплав проти України» (№ 803/02) Європейський Суд з прав людини наголосив, що втручання державних органів в право власності має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

У своєму рішенні «Ян та інші проти Німеччини» (Jahn and Others v. Germany № 46720/99, № 72203/01 і № 72552/01) Європейський суд з прав людини зазначив: «Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції містить три чітко сформульовані норми [три чітко сформульовані правила]: перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та передбачає умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів… Ці норми не є окремими, а пов'язані між собою. Друга і третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, і, відповідно, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі».

У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Зміст наведеної практики Європейського суду з прав людини як судового органу, що вправі надавати тлумачення положенням Конвенції, які Україна визнала обов`язковими для застосування, свідчить, що передумовою прийняття суб`єктом владних повноважень того чи іншого рішення, яке певним чином обмежує право особи, повинно бути виправдане та жодним чином не порушувати баланс інтересів як держави у цілому, так і кожної особи окремо.

Так, на виконання повноважень у сфері управління об'єктами житлово-комунального господарства рішенням 32 сесії VI скликанні Чернівецької міської ради від 31.01.2013 № 741 затверджено Положення про порядок переведення житлового приміщення (житлового будинку) у нежитлове під розміщення об'єктів невиробничої сфери та нежитлового приміщення у житлове в місті Чернівцях (далі Положення).

Відповідно до пп.2.1 та пп. 2.1.1 п.2 Р.ІІІ Положення для отримання дозволу на переведення житлових приміщень в нежитлові під розміщення об'єктів невиробничої сфери або нежитлових приміщень у житлові приміщення власники (юридична або фізична особа) цих приміщень (квартир, будинків) звертаються із відповідною письмовою заявою. Заява підписана власником (співвласниками) або уповноваженою особою власника приміщень подається в Центр надання адміністративних послуг в приміщенні Дозвільного центру Чернівецької міської ради.

Згідно пп.2.1.3 п.2 Р.ІІІ Положення, з питання переведення житлових приміщень в нежитлові під розміщення об'єктів невиробничої сфери до заяви додаються зокрема: засвідчена власником або балансоутримувачем згода власників суміжних житлових приміщень (блокованих будинків, квартир) з житловим приміщенням (блокованим будинком, квартирою), яке пропонується перевести у нежитлове.

У випадку, коли в житловому будинку є приватизовані квартири, при реконструкції приміщень такого будинку з використанням місць загального користування (сходові клітини, колясочні та інші приміщення загального користування) будинку необхідна згода власників приватизованих квартир, які користуються цими приміщеннями.

Підставою для відмови у наданні дозволу на переведення житлових приміщень в нежитлові під розміщення об'єктів невиробничої сфери і нежитлових приміщень у житлові приміщення є відсутність документів, зазначених в п.п. 2.1.3, 2.1.4. цього Положення (пп.3.2.2 Положення).

Отже, Положенням про порядок переведення житлового приміщення (житлового будинку) у нежитлове під розміщення об'єктів невиробничої сфери та нежитлового приміщення у житлове в місті Чернівцях, затвердженим Чернівецькою міською радою 31.01.2013 на 32 сесії VI скликання, передбачено обов'язкову письмову згоду всіх власників суміжних з квартирою житлових приміщень при переведення житлових приміщень в нежитлові.

Вказане Положення як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент подання розгляду справи чинне і не оскаржувалось в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем разом із заявою про надання дозволу на переведення житлового приміщення (житлового будинку) у нежитлове під розміщення об'єктів невиробничої сфери подано пакет документів, передбачених пп.2.1.3 п.2 Р.ІІІ Положення, однак не надано письмової згоди власників суміжних житлових приміщень, які знаходяться в житловому будинку АДРЕСА_1, що у відповідності до пп.3.2.2 Положення є підставою для відмови в наданні зазначеного вище дозволу.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в спірних правовідносинах, відповідач діяв на підставі, в межах свої повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Що стосується доводів позивача з приводу того, що відповідачем не доведено, що в результаті реконструкції квартири АДРЕСА_1, що в м.Чернівці, буде порушено чи обмежено права суміжних користувачів, колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для відмови в наданні дозволу в переведенні житлового приміщення (житлового будинку) у нежитлове під розміщення об'єктів невиробничої сфери стало те, що ОСОБА_3 до заяви додано не всі документи, передбачені Положенням, а не висновок відповідача про те, що в результаті реконструкції буде порушено права власників суміжних користувачів.

Також колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на рішення Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №2а-4383/10/1412, оскільки предметом оскарження у цій справі є рішення суб'єкта владних повноважень, яким надано дозвіл на переведення житлового приміщення у нежитлове, а позивачем є особа, яка вважає, що цим рішенням порушено її право, як суміжного користувача.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 10 вересня 2018 року.

Головуючий Граб Л.С. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.