Рішення № 76334182, 30.08.2018, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/8102/16-ц

2/310/41/18

РІШЕННЯ

Іменем України

30 серпня 2018 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Прінь І.П.

за участі: секретаря судового засідання Бевз О.А.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу №310/8102/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору SAMDN03000159899778 від 15.05.20014 року. Свої вимоги мотивує тим, що вона відкрила в ПАТ КБ «ПриватБанк» картковий рахунок НОМЕР_1, який використовувала для власних потреб. Відповідно до довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 20.04.2016 року № 160420/494 вказаний картковий рахунок та всі технічні рахунки, що використовувалися для роботи даної картки, закриті. У травні 2014 року вказаною кредитною карткою заволоділа громадянка ОСОБА_3 та спільно з працівником ПАТ КБ «ПриватБанк» уклала кредитний договір на ім'я Позивачки, збільшила кредитний ліміт та заволоділа грошовими коштами в сумі 60 000 грн. За фактом шахрайського заволодіння її грошовими коштами Бердянським ВП ГУНП в Запорізькій області було зареєстроване кримінальне провадження ЄРДР № 12015080130006101 за ч.1 ст.190 КК України. Позивач по даному кримінальному провадженню була визнана потерпілою особою. В обвинувальному акті у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 зазначено, що у травні 2014 року діючи умисно, остання з корисливих мотивів незаконно заволоділа грошовими коштами в сумі 60 000 грн., тобто кредитним лімітом по кредитній картці банку ПАТ КБ «ПриватБанк», що належить ОСОБА_1, якими розпорядилась на власний розсуд, завдавши таким чином ОСОБА_1 майнову шкоду на вказану суму.

Отже, громадянкою ОСОБА_3 спільно з працівником банку ПАТ КБ «ПриватБанк» використовуючи кредитну картку Позивачки, 15.05.2014 року від імені останньої було укладено кредитний договір №SAMDN03000159899778, під час укладення якого Позивач присутня не була й відповідно підпис у вказаному договорі їй не належить. У провадженні Бердянського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа за позовною заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вищевказаним кредитним договором в сумі 52 439,02 грн. Посилаючись на ст.ст.202, 203, 215, 216 ЦК України, просить визнати недійсним кредитний договір SAMDN03000159899778 від 15.05.20014 року.

30.11.2016 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам ст.119 ЦПК України (в редакції 2004 року).

12.12.2016 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено проведення попереднього судового засідання.

22.12.2016 року проведено попереднє судове засідання та справу призначено до судового розгляду. Також ухвалою суду, за заявою позивач, витребувано у відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» оригінал кредитного договору SAMDN03000159899778 від 15.05.2014 року, укладеного між позивачем та відповідачем.

Ухвалою суду від 03.03.2017 року, за заявою позивача ОСОБА_1, призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, на час проведення якої провадження у справі зупинено (а.с. 143 т.1).

У період з 06.06.2017 року по 02.07.2017 року суддя Прінь І.П. Перебувала у черговій щорічній відпустці ( а.с.151).

26.06.2017 року до суду надійшло клопотання експерта про надання додаткових вільних зразків підпису ОСОБА_1 та рахунок по оплаті експертизи (а.с.152-154 т.1).

Ухвалою суду від 09.08.2017 року провадження у справі відновлено (а.с.161 т.1).

14.08.2018 року матеріали цивільної справи повторно направлені до експертної установи для виконання ухвали суду від 03.03.2017 року.

30.08.2017 року матеріали цивільної справи повернуто до суду через невідповідність назви експертної установи (а.с.173 т.1).

Ухвалою суду від 01.09.2017 року провадження у справі було відновлено (а.с.174 т.1).

Ухвалою суду від 05.09.2017 року (а.с.177 т.1) внесено виправлення описки в резолютивній частині ухвали суду від 03.03.2017 року в частині назви експертної установи і повторно направлено справу до експертної установи для проведення експертизи.

17.10.2017 року надійшов висновок експерта. Ухвалою суду від 18.10.2017 року провадження у справі відновлено (а.с.251 т.1), призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 20.12.2017 року, за заявою представника позивача провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №310/6896/16-к щодо розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_3 обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, яке перебуває в провадженні Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.

18.05.2018 року, після набрання законної сили вироком суду у справі №310/6896/16-к, провадження у справі відновлено, призначено судове засідання для розгляду справи по суті (а.с.251 т.1).

15.12.2017 набрав чинності Закон України № 2147-VIII від 03.10.2017, за яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі ЦПК України) викладено у новій редакції.

Відповідно до пп. 9 п. 1 Перехідних положень ЦПК України, справи у судах першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З урахуванням викладеного, розгляд справи було продовжено за правилами ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017, в порядку загального позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала посилаючись на обставини викладені в ньому. Додатково суду пояснила, що вона користувалася кредитною карткою ПАТ КБ «ПриватБанк». Навесні 2014 року ОСОБА_3 сказала їй, що є можливість отримати в банку кредитні канікули.Для цього вона разом з ОСОБА_3 прийшла до відділення Приватбанку, працівник банку ОСОБА_4 сфотографував її з новою кредитною карткою, після чого вона повернула цю картку йому. Підпис у договорі хоч і схожий на її підпис, але ніякого договору 15.05.2014 року вона не підписувала. Кредитною карткою не користувалася. Просить позов задовольнити..

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала, просить їх задовольнити.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» у сьогоднішнє судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (т.2 а.с.27). У письмових запереченнях проти позову (т.1 а.с.47-48, 111) зазначає, що у договорі №SAMDN03000159899778 від 15.05.2014 року, який був укладеному між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» міститься підпис ОСОБА_1 На виконання цього договору остання отримала від банку платіжну карту НОМЕР_2 зі строком дії до 31.05.2015 р., і карту НОМЕР_3 зі строком дії до 28.02.2017р. Під час отримання платіжних карток ОСОБА_1 була сфотографована банком разом із картками. Протягом всього часу до банку не надходило жодних заяв від ОСОБА_1 про втрату нею платіжної карти чи про протиправне заволодіння ними третіми особами. З витягу про рух коштів на картковому рахунку вбачається зняття і поповнення рахунку з використанням кожної з зазначених вище платіжних карток. Ці докази спростовують твердження позивача про не укладення договору із банком і не використання платіжних карток. ОСОБА_1 передала свою платіжну картку ОСОБА_3, яка і користувалась нею певний час зі згоди позивача. В даному випадку банк не може нести відповідальність за операції з використанням платіжної картки. держателем яких є позивач. Просив відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності, суд встановив таке.

15.05.2014 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір №SAMDN03000159899778 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної карти, згідно з яким відповідач отримала кредит зі встановленим розміром кредитного ліміту 16200,00 грн. ( а.с. 49 т.1).

Відповідно до довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» на виконання вищевказаного договору ОСОБА_1 отримано кредитні картки: НОМЕР_2 з терміном дії до травня 2015 року включно, НОМЕР_3 з терміном дії до лютого 2017 року включно (а.с.97-103 т.1).

З виписок по картці/рахунку НОМЕР_3 і додатковим рахункам до договору за період 01.05.2014 - 20.12.2016 року, та за період 01.01.1999 - 09.01.2017 вбачається, що банківські картки НОМЕР_2 та НОМЕР_3 використовувались за призначенням на протязі тривалого часу. Станом на 20.12.2016 року заборгованість складає 72576,84 грн. (т.1 а.с.23-29, 104-110).

Позивач в судовому засіданні визнала той факт, що вона дійсно приходила до відділення Приватбанку щоб оформити кредитні канікули за наявним у неї кредитом за кредитною карткою «Полуничка» , в цей же день її фотографували з новою кредитною карткою «ГОЛД», але заперечує той факт, що вона підписувала договір про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної карти від 15.05.2014 року №SAMDN03000159899778.

За клопотанням позивача була призначена судова почеркознавча експертиза підпису клієнта в догвоорі від 15.05.2014 року №SAMDN03000159899778.

З висновку експерта №4-359 від 05.10.2017 року вбачається, що відповісти на запитання: «чи виконаний підпис в оригіналі договору №SAMDN03000159899778 від 15.05.2014р. про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної картки у графі «підпис» під прізвищем «ОСОБА_1» ОСОБА_1 чи іншою особою?» не виявляється можливим через відсутність однозначності в оцінці виявлених результатів дослідження. Запитання: «чи не виконано підпис в оригіналі договору №SAMDN03000159899778 від 15.05.2014р. про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної картки у графі «підпис» під прізвищем «ОСОБА_1» навмисно зміненим почерком самою ОСОБА_1?» не вирішувалось через те, що встановити чи виконаний підпис ОСОБА_1 не виявилось можливим через відсутність однозначності в оцінці виявлених результатів дослідження (т.1 а.с.186-190).

При оцінці результатів порівняльного дослідження еспертом було встановлено, «що ні збіги, ні розбіжності не можуть бути підставою для позитивного чи негативного висновку. Пояснюється це тим, що збіги ознак не утворюють індивідуальну або близьку до неї сукупність, оскільки відносяться до часто зустрічних в почерках (підписах) різних осіб. Що ж стосується розбіжних ознак, не вдалось встановити: чи є вони варіантами ознак підписів ОСОБА_1, які непроявились в наданих зразках, або вони обумовлені дією на процес письма «збиваючих» факторів (наприклад, навмисна зміна власного підпису), або ці ознаки є ознаками почерку іншої особи. Відсутність однозначності в оцінці розбіжних ознак не дозволяє вирішити запитання про виконавця ні в категоричній ні в ймовірній формі».

Клопотань про проведення додаткової або повторної почеркознавчої експертизи позивач не заявила.

Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорзької області №310/6896/16-к від 12.04.2018 року, який набрав законної сили 15.05.2018 року, ОСОБА_3 було визнано винуватою у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.190 КК України, звільнено від призначеного покарання на підставі п.«є» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року №1810-VІІІ (т.1 а.с.240-250).

Під час розгляду вищевказаного кримінального провадження було встановлено, що у травні 2014 року, знаходячись на території м.Бердянська Запорізької області ОСОБА_3 спільно з іншою Особою з метою заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, повідомила ОСОБА_1 про можливість отримання банківських послуг та бонусів на кредитну картку банку ПАТ КБ «ПриватБанк». ОСОБА_1, розуміючи можливість отримання додаткових послуг від банку, передала ОСОБА_3 свою кредитну картку банку ПАТ КБ «ПриватБанк» та повідомила її пін код. Далі в період часу з травня 2014 року по листопад місяць 2016 рік ОСОБА_3 та інша Особа, маючи доступ до кредитних коштів на зазначеній картці, шляхом зняття готівки з картки потерпілої, перерахування з рахунку на інші банківські рахунки та поповнення мобільних номерів, повторно заволоділи кредитним лімітом по кредитній картці банку ПАТ КБ «ПриватБанк» в загальній сумі 60 000 гривень, розпорядились ними на власний розсуд.

Допитана в межах кримінального провадження потерпіла ОСОБА_1 суду пояснила, що весною 2014 року ОСОБА_3 спитала, чи є у неї кредитна картка з непогашеним боргом і сказала, що у Банку є можливість півроку не нараховувати проценти і зменшити заборгованість. Вона віддала їй кредитну картку «Полуничка», в травні 2014 року ОСОБА_4 сфотографував її на картку «Голд», але вона ніяких документів не підписувала. Свою кредитку з боргом у 2000 грн. вона погасила, але на ній числиться борг по картці «Голд» всього на суму 30000,00 грн.

Отже розглядаючи вимогу позивача про визнання недійсним договору №SAMDN03000159899778 від 15.05.2014р. про відкриття картрахунку і обслуговування платіжної картки суд бере до уваги наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

За нормами частин першої-другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення, які повинні бути взаємними та двосторонніми. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Таким чином вільне волевиявлення особи є обов'язковою умовою дійсності правочину. Наявність підпису на договорі підтверджує наміри учасників правочину і є доказом їх волевиявлення, якщо не встановлено, що особа вчинила підпис поза її волею.

Відповідно до пункту 4 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.3 ст.12, ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Доказами, відповідно до ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов'язок доказування невідповідності підпису на оспорюваному договорі процесуальний закон покладає саме на позивача.

Оспорюваний договір №SAMDN03000159899778 від 15.05.2014р. про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної карти містить підпис позивача.

За клопотанням позивача судом було призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу. Однак експерт не зміг надати відповіді на поставлені перед ним питання, посилаючись на відсутність однозначності в оцінці виявлених результатів дослідження.

Клопотання про проведення додаткової або повторної експертизи у справі позивачем не заявлялося.

Вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області №310/6896/16-к від 12.04.2018 року натомість було встановлено, що ОСОБА_1 весною 2014 року, розуміючи можливість отримання додаткових послуг від банку, отримала в Приватбанку кредитну карту і передала її ОСОБА_3 та повідомила її пін код. Далі в період часу з травня 2014 року по листопад місяць 2016 рік ОСОБА_3 та інша Особа заволоділи кредитним лімітом по кредитній картці банку ПАТ КБ «ПриватБанк» в загальній сумі 60 000 гривень.

Тобто судом було встановлено і не заперечується самим позивачем, що кредитну картку вона отримала особисто в Приватбанку і одразу передала її ОСОБА_3

Кредитний ліміт на кредитній картці у сумі 16200,00 грн. був встановлений банком відповідно до договору від 15.05.2014 року.

Інших доказів, які б з достовірністю вказували на те, що підпис в оспорюваному договорі здійснений не позивачем, суду не надано. За приписами ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких підстав, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. ст.ст.4,10-13,141,263-265,268,273,354 ЦПК України

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору № SAMDN03000159899778 від 15 травня 2014 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07.09.2018 року.

Суддя І. П. Прінь