Постанова № 76333930, 04.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/9078/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Копанишин Х.В.,

представника відповідача Чубак Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Адекс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

суддя (судді) в суді першої інстанції - Брильовський Р.М.,

час ухвалення рішення: 12:13:00,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 14.08.2017 р.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Адекс" звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просить суд про скасування податкових повідомлень-рішень № 0007511401 та № 0007521401 від 23.05.2017 р.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №0007511401 та №0007521401 від 23.05.2017. Стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань 3412 (три тисячі чотириста дванадцять) грн. 00 коп. сплаченого судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Адекс".

Постанова мотивована тим, що обставин, на підтвердження факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулися, не доведено відповідачем. Суд першої інстанції зазначає, що у даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, відповідачем не доведено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного скаржник вважає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Також вказує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Головним управлінням ДФС у Львівській області було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Адекс" з питань взаєморозрахунків з ТОВ "Старк-Груп" (40380862) за листопад 2016 року. За результатами перевірки складено акт за № 537/13-01-14-01/19337742 від 11.05.2017, на підставі якого винесено оспорювані податкові повідомлення-рішення.

Як вбачається зі змісту вказаного акту перевірки, перевіркою правильності та повноти визначення ТОВ ВКФ ,,Адекс" податкового кредиту за період з 01.11.2016 по 30.11.2016 встановлено завищення його підприємством на суму ПДВ 210000 грн. по взаєморозрахунках з ТОВ ,,Старк-Груп" (40380862). Вказано, що проведеним аналізом податкових накладних згідно з даними ІС ,,Податковий блок", Архіву електронної звітності за період проведення взаєморозрахунків ТОВ ВКФ ,,Адекс" з ТзОВ ,,Старк-Груп" встановлено розрив ланцюга поставки товару, а саме: ТОВ ,,Старк-Груп" згідно з даними первинних документів відображено реалізацію коліс суцільнокатаних б/в на ТОВ ВКФ ,,Адекс", а придбання даного товару ТОВ ,,Старк-Груп" не встановлено, враховуючи дані Єдиного реєстру податкових накладних підприємством зареєстровані податкові накладні, виписані (складені) за період з 30.03.2016 по 31.12.2016 на адресу ТОВ ,,Старк-Груп" (40380862). Вказане свідчить про те, що ТОВ "Старк-Груп" здійснювало нереальні господарські операції щодо поставки товару (коліс суцільнокатаних б/в) для ТОВ ВКФ "Адекс".

Таким чином, проведеною позаплановою перевіркою ТОВ ВКФ "Адекс" встановлено порушення вимог п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14; п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198; п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу - підприємством за листопад 2016 року занижено податок на додану вартість на суму 34933 грн та завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21 Декларації), на суму 175367 гривень.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення № 0007511401 та № 0007521401 від 23.05.2017 р.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Адекс" оскаржило їх до суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що відповідно до вимог статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з статтею 901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з підпунктом 1.2 пункту 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 році №88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 5 червня 1995 року за №168/704), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", із змінами та доповненнями, визначено, що під економічною вигодою розуміється потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів. При цьому під господарською операцією розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань у власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі, що підтверджує її здійснення. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу вищенаведених законодавчих положень зрозуміло, що підставою виникнення у платника податків права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними належним чином складеними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На підтвердження факту реального виконання господарських операцій щодо поставки товарів (коліс суцільнокатаних б/в) ТОВ «Старк-Груп» для ТОВ ВКФ «Адекс» позивачем подано: договір від 01.11.2016 р. за № 01/11/16 на поставку товару - запасних частин до залізничних вагонів укладеного з ТОВ "Старк-Груп"; додаток до договору від 01.01.2016 р. - Специфікацію № 1; акт прийому-передачі від 10.11.2016 р.; довіреність № 64 від 10.11.2016 р. на отримання від ТОВ ,,Старк-Груп" коліс суцільнокатаних б\в в кількості 140 штук; податкові накладні від 10.11.2016 за № 459, 460, 461; товарно-транспортні накладні за № 1011 від 10.11.2016, № 1411 від 14.11.2016 р., № 1811 від 18.11.2016; угоду про внесення змін до договору; документи, що підтверджують відрядження для підписання договору, акту приймання-передачі та угоди про внесення змін до договору.

Окрім вищезазначених документів, судом встановлено, що для перевірки також були представлені документи про подальшу реалізацію придбаних коліс за ціною, вищою ніж ціна придбання, до ТзОВ "Інтер Логістик Україна".

Вказане, зокрема, пітверджується: договором № 0203/15 від 20.03.2015 р. з додатковими угодами до нього; видатковими накладними за № РН-0000074 від 30.12.2016, № РН-0000029 від 07.03.2017 та № РН-0000059 від 17.04.2017; виписками з банківського рахунку.

Виходячи з вищенаведеного, на думку колегії суддів, позивачем надано належним чином оформлені документи, які є первинними в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та були оцінені судом з дотриманням вимог ст.86 КАС України, та доведено, що укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Відповідно до принципу офіційності податковий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим, податковий орган в обґрунтування своїх доводів посилається виключно на висновки актів перевірки контрагентів позивача, які не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань. Відповідачем, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано доказів прийняття контролюючими органами рішень на підставі зазначених актів перевірки та зміни показників податкової звітності контрагентів позивача за наслідками проведених з ним господарських операцій.

Слід також зазначити, що на час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстрованими в ЄДРПОУ, тобто були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, та платниками податку на додану вартість.

Крім того, у розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Однак, наявності вищезазначених обставин, на підтвердження факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулися, судами не встановлено.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Крім того, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на формування витрат чи податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши усі надані суду докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про недоведеність тверджень відповідача щодо відсутності реальних господарських операції, здійснення яких давало б такому право на податковий кредит. Разом з тим, суд вважає достатніми подані позивачем докази у їх сукупності для підтвердження факту вчинення спірних господарських операцій.

Тому колегія суддів приходить до висновку про протиправність та необхідність скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0007511401 та №0007521401 від 23.05.2017 року.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року у справі № 813/2202/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Адекс" до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим М. А. Пліш Повне судове рішення складено 10.09.2018 р.