Ухвала суду № 76333865, 04.09.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 307/1426/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.09.2018 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів: Феєра І.С.. (головуючий), Стана І.В., Мишинчук Н.С., при секретарі Чейпеш С.І., за участю прокурора Ісака В.М., обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката Бодня В.І., представника потерпілої - адвоката ОСОБА_5, розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді кримінальне провадження №11-кп/777/350/18 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 08.02.2018.

Цим вироком:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, громадянин України, засуджений:

- за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки;

- за ч.1 ст.135 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк один рік.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_3 не обирався. Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_3 постановлено рахувати з моменту його затримання після набрання вироком законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_3 процесуальні витрати за проведення експертиз в розмірі 1 632 (одна тисяча шістсот тридцять дві) грн. 03 коп. на користь держави.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 10 240 (десять тисяч двісті сорок) грн. процесуальних витрат.

Речовий доказ - автомобіль НОМЕР_1, повернуто ОСОБА_3.

Заставу в сумі 32 000 (тридцять дві тисячі) грн. сплачену згідно квитанції №0.0.776903287.1, внесену на депозитний рахунок Територіального управління державної судової адміністрації України в Закарпатській області (р/р 37313002018501, код отримувача 26213408, МФО отримувача 820172) повернуто заставодавцю ОСОБА_7.

-2-

Згідно вироку, ОСОБА_3 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставинах.

ОСОБА_3 11.04.2017, біля 19 год. 45 хв., керуючи автомобілем НОМЕР_2, рухаючись по вул. Борканюка в с. Новоселиця, у напрямку с. Нересниця, біля будинку, №3 «а», діючи всупереч вимогам п. 2.3. «б» Правил дорожнього руху України, відволікся від керування автомобілем, нахилився за мобільним телефоном та допустив виїзд автомобіля на зустрічну смугу руху, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8, що йшла по лівому краю проїзної частини дороги, у попутному напрямку, яка внаслідок отриманих тілесних ушкоджень померла в лікарні.

Після вчинення дорожньо транспортної пригоди, ОСОБА_3 зупинив автомобіль на правому узбіччі дороги, і не дивлячись на те, що мав можливість надати потерпілій допомогу, так як сам не отримав серйозних тілесних ушкоджень, умисно, знаючи що вона знаходиться в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через отримані тілесні ушкодження, покинув місце події, залишивши ОСОБА_8 без допомоги, хоча сам поставив її в небезпечний для життя стан.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3 вказує про незаконність постановленого щодо нього вироку суду від 08.02.2018, просить вирок - скасувати та призначити новий судовий розгляд кримінального провадження про його обвинувачення у суді першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог зазначає про допущені судом першої інстанції неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі. Вказує, що суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України, хоча у вироку суд на таку норму не послався, а також не з'ясував з цього приводу його думку щодо правильного розуміння ним змісту таких обставин, які не досліджуватимуться судом. У зв'язку з чим вважає, що проведення судового розгляду у відсутності свідків, вплинуло на встановлення істини у справі. Також зазначає про неповне дослідження письмових доказів у справі, зокрема, судової транспортно - трасологічної, судової автотехнічної експертиз та схеми до протоколу місця ДТП, згідно якої наїзд на пішохода відбувся не у встановленому стороною обвинувачення та судом місці. Крім того, вважає помилковим висновок суду про наявність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України, оскільки як на досудовому так і судовому слідстві він заявляв, що ні до, ні після наїзду, потерпілу не бачив, не усвідомлював, що вчинив наїзд на пішохода, а відтак і необхідність надання допомоги після вчиненого наїзду на потерпілу. Також зазначає, що в порушення вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання судом не враховано, що злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, вчинений ним з необережності, його явку із зізнанням до правоохоронних органів, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, надання коштів на лікування потерпілої, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, у зв'язку з чим суд першої інстанції мав достатні підстави для застосування щодо нього положень ст. 75 КК України. Крім того, вказує про невідповідність складеного щодо нього обвинувального акту вимогам п.5 ч.2 ст. 291 КПК України, оскільки при формулюванні обвинувачення допущено неточності щодо місця наїзду на пішохода ОСОБА_8 та моменту настання її смерті.

-3-

В запереченнях, поданих на апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3, представник потерпілої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_9 просить в її задоволенні відмовити, а вирок Тячівського районного суду від 08.02.2018 щодо ОСОБА_3 залишити без змін. Зазначає про обгрунтованість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування щодо обвинуваченого положень ст.75 КК України та неправдивість тверджень щодо відсутності обтяжуючих його покарання обставин, оскільки, згідно показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 обвинувачений вчинив інкриміновані йому злочини, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння.

Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката Бодні В.І., які вважають вирок суду незаконним та постановленим з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, промову прокурора та представника потерпілої - адвоката ОСОБА_12 про безпідставність поданої обвинуваченим апеляційної скарги та законність і обгрунтованість вироку суду першої інстанції, перевіривши та дослідивши матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

За змістом ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим та мотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ці вимоги закону при постановленні вироку щодо ОСОБА_3 судом першої інстанції були дотримані.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 в порушенні ним, як особою, що керує транспортним засобом, правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, а також завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані, і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, особою, яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, за викладених у вироку обставинах, відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються на зібраних в кримінальному провадженні та досліджених в судовому засіданні доказах, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку.

Діяння обвинуваченого ОСОБА_3 за ч.2 ст. 286 та ч.1 ст.135 КК України кваліфіковані вірно.

Наведені у вироку докази повністю підтверджують винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 286, ч.1 ст.135 КК України, а тому викладені обвинуваченим ОСОБА_13 в апеляційній скарзі твердження про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, є необґрунтованими.

-4-

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції навів у вироку належне мотивування своїх висновків, які відповідають фактичним обставинам справи.

Так, в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав повністю та показав, що 11.04.2017, приблизно в 19 год. 45 хв., вирішив перевірити роботу двигуна автомобіля НОМЕР_3, на якому поміняв свічки запалювання, і поїхав у напрямку с. Нересниця. В с. Новоселиця по вул. Борканюка, рухався по своїй смузі руху зі швидкістю 40-50 км/год.. Коли під'їжджав до будинку № 3 «а» у нього задзвонив мобільний телефон і він нахилився щоб його взяти. На якийсь час втратив контроль за дорогою і відчув, що автомобіль ударився в якусь перешкоду. Після чогоо йому в обличчя посипалися уламки скла і він зупинив автомобіль на правому узбіччі. З місця пригоди вирішив піти у лікарню щоб йому надали медичну допомогу. Через те що знаходився в шоковому стані пішов у неправильному напрямку і біля річки втратив свідомість. Ствердив, що потерпілу не бачив, ні до наїзду, ні під час наїзду. У вчиненому розкаявся і просив його суворо не карати.

Не дивлячись на особисте зізнання обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України, суд першої інстанції ретельно перевірив ці показання та дослідив інші докази у справі, які з дотриманням вимог ст.94 КПК України поклав в основу доведеності винуватості обвинуваченого.

Зокрема, потерпіла ОСОБА_6 (сестра померлої), будучи допитаною в судовому засіданні суду першої інстанції, показала, що зі слів ОСОБА_11, який був очевидцем події, дізналася, що ОСОБА_3 здійснив наїзд на ОСОБА_8 та покинув місце події. Зазначила про відсутність матеріальних претензій до обвинуваченого, оскільки під час перебування сестри в лікарні, ОСОБА_3 та його мама надавали кошти на придбання ліків. Просила суд першої інстанції справедливо покарати ОСОБА_3 та призначити йому покарання пов'язане з позбавленням волі.

Вина ОСОБА_3 підтверджується також іншими доказами, що містяться в матеріалах кримінального провадження, і які безпосередньо досліджені судом першої інстанції, а саме: протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11.04.2017, згідно якого місце дорожньо-транспортної пригоди знаходиться біля будинку № 3 «а» по вул. Борканюка у с. Новоселиця Тячівського району. Дорожнє покриття для двох напрямків, шириною 5.5 м.. Число смуг для руху в напрямку огляду одна, шириною 2.7 м., число смуг для руху назустріч напрямку огляду одна, шириною 2.7 м., ширина узбіччя один метр, ширина розділяючої смуги 0.1 м.. До проїзної частини дороги праворуч та ліворуч примикають узбіччя. Далі за узбіччям з правого боку розміщені зелені насадження, а ліворуч - кювет. Автомобіль марки «ЗАЗ 110307», н/з НОМЕР_4, знаходиться на правому узбіччі по напрямку руху, передні колеса на відстані 1.9 м., а задні 1.55 м. від краю проїзної частини дороги. Зовнішнє пошкодження транспортного засобу: повністю розбите вітрове скло, деформовано дах та капот автомобіля у вигляді вм'ятини всередину, розбита ліва фара. З місця пригоди вилучені тапки, хустка потерпілої, страховий поліс, ключі та мобільний телефон.

Висновком судово-медичної експертизи №79 від 18.05.2017 стверджується те, що ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді забійної рани м'яких тканин лівої половини голови в тімяно-скронево-потиличній області; підоболонкових крововиливів, множинних вогнищ головного мозку, тупої травми тулуба з розривом селезінки та підкапсульним розривом печінки, гематоми правої поперекової ділянки, забою правої нирки, відкритий перелом обох кісток обох гомілок на рівні нижньої

-5-

половини, закритого перелому шиловидного відростку правої ліктьової кістки, масивної клаптевої забійно-рваної рани правої підколінної ділянки, обширних синців задньо-зовнішніх поверхонь тулуба і правого передпліччя, від яких 20.04.2017 померла в реанімаційному відділенні ОСОБА_14 Вказані тілесні ушкодження характерні для дорожньо-транспортної події, вкладаються у час пригоди та знаходяться у причинному зв'язку з фактом даної ДТП. Відкриті переломи обох кісток обох гомілок та клаптево забійно-рвана рана правої підколінної ділянки - могли бути спричинені дією якого-небудь тупого твердого з обмеженою ударяючою поверхнею предмету, цілком можливо передньою поверхнею бампера рухаючогося легкового автомобіля; забійна рана м'яких тканин лівої половини голови в тім'яно-скронево-потиличній області, підоболонкові крововиливи, множинні вогнища забою головного мозку, тупа травма тулуба з розривом селезінки та підкапсульним розривом печінки, гематома правої поперекової ділянки, забій правої нирки та синці задньо- зовнішніх поверхонь тулуба - спричинені масивними тупими твердими та тупогранними предметами. Такого характеру пошкодження могли виникнути при подальшому падінні потерпілої на кузов автомобіля та ударі задньо-правою половиною тіла у капот автомобіля а головою у стійку вітрового скла; закритий перелом шиловидного відростку правої ліктьової кістки та синець правого передпліччя могли бути спричинені при подальшому падінні потерпілої на землю. Строку події - 11.04. 2017 - вище вказані тілесні ушкодження відповідають, знаходяться у прямому причинному зв'язку зі смертю і відносяться до групи тяжких тілесних ушкоджень, так-як потягли за собою смерть потерпілої. В момент первинного контактування з транспортним засобом потерпіла знаходилася у вертикальному, або в близькому до цього положенні, при цьому, задньою поверхнею тіла була повернута в сторону рухаючогося автомобіля.

Відповідно до висновку експерта № 10/51 від 05.05.2017, на момент огляду гальмівна, рульова системи та система освітлення автомобіля НОМЕР_3, знаходяться в працездатному стані. Несправності системи освітлення у вигляді пошкодження розсіювача передньої блок-фари могли виникнути в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що зазначені докази були досліджені судом в судовому засіданні у встановленому законом порядку, суд у вироку дав зазначеним доказам належну оцінку, обґрунтовано визнав їх достовірними, належними та допустимими, оскільки вони об'єктивно узгоджуються між собою, в зв'язку з чим суд обґрунтував ними судове рішення.

Наведені в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_3 твердження про невідповідність висновків суду щодо місця наїзду на пішохода фактичним обставинам справи, неповне дослідження письмових доказів у справі та помилковість висновку суду про наявність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України, є також необгрунтованими, оскільки аналіз зібраних та досліджених в суді доказів свідчить про те, що допущені ОСОБА_3 порушення Правил дорожнього руху України, знаходяться в прямому причинному зв'язку з дорожньо транспортною пригодою, що мала місце біля будинку №3 «а» по вул. Боканюка в с.Новоселиця Тячівського району та призвели до смерті потерпілої ОСОБА_8

При цьому колегія суддів враховує, що диспозицією ч. 1 ст. 135 КК України передбачено кримінальну відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

-6-

Як випливає з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005, з подальшими змінами «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» порушення особою правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, правил водіння або експлуатації машин і наступне залишення потерпілого від такого злочину без допомоги слід кваліфікувати за наявності до того підстав за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 286 та відповідною частиною ст. 135 КК України.

Із матеріалів кримінального провадження та показань обвинуваченого ОСОБА_3 вбачається, що останній діючи всупереч вимогам п. 2.3. «б», Правил дорожнього руху України, відволікся від керування автомобілем, нахилився за мобільним телефоном та допустив виїзд автомобіля на зустрічну смугу руху, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8. Після вчинення дорожньо транспортної пригоди, ОСОБА_3 покинув місце події, залишивши ОСОБА_8 без допомоги, хоча сам поставив її в небезпечний для життя стан.

Визначаючи кваліфікацію вищевказаних дій обвинуваченого ОСОБА_3, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України, викладені зокрема в ухвалі від 06.03.2014, де за схожих фактичних обставин Верховний Суд України констатував наявність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України.

Одночасно, апеляційний суд зауважує, що даний злочин вважається закінченим з моменту залишення потерпілого без допомоги, незалежно від того, запобігла би чи ні надана допомога можливій смерті чи іншим тяжким наслідкам, а тому посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України, не відповідають вимогам матеріального закону.

Також з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_3 містить належним чином сформульоване обвинувачення, в тому числі щодо визначення місця наїзду на пішохода ОСОБА_8 та моменту настання її смерті, а тому твердження обвинуваченого в апеляційній скарзі про невідповідність складеного щодо нього обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України, є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_3 щодо недотримання судом першої інстанції вимог ч.3 ст.349 КПК України при розгляді кримінального провадження, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження регламентовано статтею 349 КПК України, відповідно до якої обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені. Частиною 3 цієї ж статті встановлено право суду, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Із журналу судового засідання від 24.01.2018 та технічного носія інформації, на якому зафіксоване зазначене засідання вбачається, що судом було встановлено обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження, зокрема було прийнято рішення про допити обвинуваченого, потерпілої та дослідження письмових доказів .

Наведені обставини свідчать про виконання судом першої інстанції кримінального процесуального закону щодо порядку визначення та дослідження доказів і дотримання встановленої статтею 26 КПК України загальної засади

-7-

кримінального провадження - диспозитивність, відповідно до якої сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом .

При цьому, як вбачається з вказаного журналу судового засідання, будь-яких заперечень щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися та порядку їх дослідження, як до ухвалення судом такого рішення, так і після того, учасниками судового розгляду, в тому числі обвинуваченим та його захисником не висловлювались.

З огляду на те, що розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_3 в суді першої інстанції не відбувався за скороченою процедурою, передбаченою ч.3 ст.349 КПК України, наведені обвинуваченим ОСОБА_3 в апеляційній скарзі доводи про недотримання судом цих вимог кримінального процесуального закону, є безпідставними.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_3 дотримані загальні засади кримінального провадження, зокрема, як законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, безпосередність дослідження показань та інших доказів у кримінальному провадженні.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо невідповідності висновків у вироку суду фактичним обставинам кримінального провадження, підтвердження не знайшли. Висновки суду, викладені у вироку ґрунтуються на належних, достовірних, допустимих та достатніх доказах, зокрема, з врахуванням численних експертних висновків, які відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Із вироку суду першої інстанції також вбачається, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд, у відповідності до вимог ст.ст. 65-67 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, обставини, що пом'якшують покарання - з'явлення із зізнанням, вину свою визнав, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання та особу винного і обґрунтовано дійшов висновку про призначення ОСОБА_3 покарання за ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України, із застосуванням ст.70 КК України, враховуючи при цьому обставини та наслідки кримінальних правопорушень, а також позицію потерпілої.

Своє рішення щодо виду та розміру основного покарання суд належно мотивував, і таке відповідає вимогам закону, передбаченим ст.ст. 50, 52, 65, 66, 67 КК України і не може бути визнане явно несправедливим внаслідок надмірної суворості, оскільки є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження нових злочинів, справедливим.

Беручи до уваги обставини вчинення ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, зокрема, порушення ним положень Правил дорожнього руху України, в результаті чого загинула потерпіла, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до нього ст. 75 КК України та звільнення його від призначеного покарання з випробуванням, як ставиться питання в апеляційній скарзі.

На інші доводи, які б слугували зміні чи скасуванню вироку суду, обвинувачений в апеляційній скарзі не посилається.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які є безумовною підставою для його скасування, колегія суддів не вбачає.

-8-

З врахуванням наведеного, апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 08.02.2018 щодо ОСОБА_3 - без змін.

На ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області безпосередньо до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді: