Ухвала суду № 76333795, 10.09.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

10 вересня 2018 р. Справа № 2040/7311/18

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Білова О.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання незаконними рішень, затвердження патентоздатності винаходів, та стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати незаконними рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №2321-06/36982-09 від 21.08.18 та № 2321-06/37660-09 від 27.08.18 відповідно - за заявками на винаходи №а 2011 10165 від 18.08.2011 та а2013 05944 від 13.05.2013 - відповідно, та затвердити патентоздатність винаходів, стягнути з відповідача у відшкодування спричинену позивачу моральну шкоду у розмірі 4000 грн та відшкодувати матеріальні затрати, які позивач буде вимушений понести для поновлення порушеного цими рішеннями права.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя вважає, що наявні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на такі обставини.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб'єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду заявлено позовні вимоги щодо визнання незаконними рішень Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №2321-06/36982-09 від 21.08.18 та № 2321-06/37660-09 від 27.08.18 відповідно - за заявками на винаходи №а 2011 10165 від 18.08.2011 та а2013 05944 від 13.05.2013 - відповідно та затвердження патентоздатності винаходів.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку спірні правовідносини стосуються прав позивача щодо отримання патенту на винахід.

Суд зазначає, що згідно із положеннями ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до положень ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому, відповідно до ч.2 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема: 1) справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування; 2) справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов'язані з ними законні інтереси.

Також, положеннями п. 16 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Як визначено Пленумом Вищого господарського суду України в постанові від 24.10.2011 №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, включаючи спори за позовами суб'єктів господарювання до органів державної влади про визнання недійсними актів про видачу документів, що посвідчують право інтелектуальної власності, та відмовою в реєстрації об'єктів промислової власності.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &l7;…&?к; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?л;…&? ;". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З урахуванням того, що у даному випадку спірні правовідносини стосуються прав та інтересів позивача щодо видачі патенту на винахід та враховуючи вищенаведені норми законодавства суд приходить до висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Також при визначенні юрисдикції даного спору суд враховує висновки Верховного суду в ухвалі від 13.07.2018 по справі № 820/4315/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про скасування рішення та стягнення матеріальної та моральної шкоди, де зазначено про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою з посиланням на приписи п.5 ч. 1 ст. 333 КАС України.

Відповідно до п.1 ч. ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на вищевикладене, суддя приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170, 243, 248, 250, 256, 294, 295, 297 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання незаконними рішень та стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Роз'яснити позивачу, що він має право звернутись із відповідним позовом в порядку господарського судочинства.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Білова О.В.