Рішення № 76332341, 10.09.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2018 року справа № 810/4160/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії та стягнути моральну шкоду,

в с т а н о в и в:

10 серпня 2018 р. до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком з квітня 2018 р.;

- зобов'язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії за віком з квітня 2018 р. з урахуванням заборгованості та нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000 грн;

- зобов'язати відповідача подати у місячний строк звіт про виконання рішення суду відповідно до вимог ст. 382 КАС України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка за місцем фактичного проживання перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком. Із квітня 2018 року виплату пенсії припинено з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Вважає, що припиненням виплати пенсії порушено право позивача на пенсійне забезпечення (а.с. 3-13).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 31 серпня 2018 р.

Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання, до суду не прибув, про причини неявки суд не повідомив, відзив до суду не подав, з клопотанням та іншими заявами до суду не звертався.

31 серпня 2018 р. до суду надійшло клопотання від представника позивача про подальший розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

31 серпня 2018 р. у судове засідання сторони не прибули.

Ураховуючи положення ч. 9 ст. 205 КАС України, розгляд справи здійснено судом без участі представників сторін у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач є громадянкою України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_4 (а.с.15). Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення НОМЕР_5.

Позивача було взято на облік як внутрішньо переміщену особу згідно з довідкою Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації від 20 липня 2016 року № НОМЕР_1, фактичне місце проживання: АДРЕСА_3, 08321.

Як убачається з позовної заяви, із липня 2016 р. пенсійна справа позивача перебуває на обліку у відповідача. У період з липня 2016 р. до квітня 2018 р. відповідач щомісячно нараховував пенсію та перераховував позивачу належні до виплати суми на банківський рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк".

На адвокатський запит представника позивача відповідач за вих. №5839/04 від 13 червня 2018 р. повідомив про наступне.

6 лютого 2018 р. на дату проведення перевірки позивач була відсутня за вказаною адресою, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї № 131 від 6 лютого 2018 р. УСЗН Бориспільської РДА, та протягом трьох робочих днів до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення не з'явилася. Позивачу направлено виклик рекомендованим листом, який вона отримала 16 лютого 2018 р., проте станом на 21 лютого 2018 р. позивачка до УСЗН не з'явилася. Тому, 23 лютого 2018 р. протоколом засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 7 позивачу припинено виплату пенсії (а.с. 18).

Рішенням Управління соціального захисту населення № 99 від 28 лютого 2018 р. позивачу скасовано довідку про взяття на облік позивача згідно з п. 3 ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб " та п. 9 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат, затвердженого постановою КМУ № 365 від 8 червня 2016 р.

20 квітня 2018 р. Управлінням соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області позивачу видано нову довідку №0000519709 про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, в якій вказано те ж саме фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1, 08321 (а.с. 16).

20 квітня 2018 р. позивач подала заяву до відповідача про відновлення виплати пенсії з квітня 2018 р. Крім того, в заяві зазначила, що на момент перевірки була відсутня, бо від'їжджала до сина на день народження та провідувала рідних і близьких (а.с. 20).

Згідно з довідкою органу Пенсійного фонду України від 13.06.2018 про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії за період 01.03.18-30.06.18 позивач перебуває на обліку в Бориспільському ОУ ПФУ, має особовий рахунок, у березні 2018 р. позивачу призначено і виплачено пенсію в розмірі 2449,54 грн, а з квітня по червень 2018 р. пенсія позивачу не нараховувалася і не виплачувалася.

Рішенням відповідача від 11 травня 2018 р. № 16 відмовлено у поновленні виплати пенсії позивачу відповідно до п. 18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 8 червня 2016 р. та рекомендовано позивачу звернутися за поновленням виплати пенсії через шість місяців з моменту скасування довідки. Як вбачається з рішення, до комісії надійшло подання Бориспільського ОУ ПФУ щодо поновлення виплат пенсії позивачу, яка не виплачується із 01.04.18. Вказано, що на момент перевірки позивач дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_4. Запропоновано відмовити у задоволенні подання на підставі п. 18 вказаного вище Порядку. Мотиви та обґрунтування прийнятого рішення не зазначено (а.с. 21).

Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з квітня 2018 року протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 р. № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII) закріплено гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Як убачається із ст.7 Закону №1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, та наявність рахунку в установах публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (п.1).

Відповідно до вимог ст.12 Закону №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Згідно з листом відповідача від 13.06.18 рішенням Управління соціального захисту населення № 99 від 28 лютого 2018 р. позивачу було скасовано довідку про взяття на облік згідно з п. 3 ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та п.9 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат, затвердженого постановою КМУ № 365 від 8 червня 2016 р.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх … у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право детально регламентовано у Законах України №1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та №1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), зокрема, у статтях 1 і 8 відповідно.

Названими правовими нормами Законів визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом №1788-XII. Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого Законом №1058-IV пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Позивач є громадянином України та відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV набула право на отримання пенсії за віком, яка була їй призначена пенсійним фондом, зазначений факт не є спірним у цій справі.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачено частиною першою статті 49 Закону №1058-IV, якими є: виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Судом встановлено, що позивачу припинено виплату пенсії 23.02.18 протоколом засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №7, а відмовлено в поновленні виплати пенсії на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених особам №16 від 11.05.2018.

Надаючи правову оцінку факту припиненню виплати пенсії позивачу, суд бере до уваги таке.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду. Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією листа відповідача від 13.06.18 виплату пенсії позивачу з 01 квітня 2018 року припинено у зв'язку із скасуванням 28.02.18 довідки внутрішньо переміщеної особи.

Водночас Законом №1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 р. № 1382-IV (далі - Закону № 1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Водночас, як встановлено судом, прийняте Бориспільським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області рішення про припинення з 01 квітня 2018 року виплати позивачу пенсії не містить зазначення передбачених законом підстав для вчинення таких дій.

У листі від 13.06.18 відповідач як на підставу для припинення виплати пенсії позивачу посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Однак, як свідчить аналіз положень Закону №1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Суд наголошує, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що скасування довідки внутрішньо переміщеної особи чи відсутність підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо здійснення виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з квітня 2018 р. та про зобов'язання Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з квітня 2018 р. з урахуванням заборгованості підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог стосовно виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно з вимогами ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" від 21 лютого 2001 р. №159 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

Отже, позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми доходу, що не відповідає вимогам закону. Тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити нарахування компенсації втрати частини доходів є передчасними, а отже не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10000 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з вимогами ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як убачається з ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до вимог ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р. № 4 (далі - Постанова № 4) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з вимогами пунктів 4, 5 Постанови № 4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як убачається із п. 9 Постанови № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Разом з тим, позивачем не надано доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача. Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 10000 грн.

Суд зазначає, що позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Суд вважає, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами як факту завдання йому моральної шкоди, її розміру, так і того факту, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходила при оцінюванні заподіяної їй шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області моральної шкоди в розмірі 10000 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо клопотання позивача про допущення негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Суд враховує, що пенсійні виплати позивачу є періодичними, здійснюються з коштів Пенсійного фонду України, а тому дійшов висновку, що клопотання позивача про допущення рішення про поновлення виплати пенсії за віком до негайного виконання у межах суми стягнення пенсії за один місяць підлягає задоволенню.

Щодо клопотання позивача про зобов'язання відповідача подати у місячний строк звіт про виконання постанови суду, суд зазначає наступне.

Як убачається з ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Оскільки у суду відсутні підстави вважати, що це судове рішення не буде виконуватися, то суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було припинено виплату пенсії позивачу, протиправно не було поновлено позивачу виплату пенсії за її заявою від 20 квітня 2018 р., отже порушено права позивача на отримання пенсії та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи не було спростовано відповідачем. Відповідачем в обґрунтування правомірності своїх дій жодних доказів не надано.

Наведене свідчить, що дії та бездіяльність відповідача були протиправними. Право позивача на отримання пенсії порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими в зазначеній частині, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 139 при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 704 грн. 80 коп. згідно з платіжним дорученням від 6 серпня 2018 р. № 1408291036.

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин правила ч. 3 ст. 139 КАС України, і беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 700 грн. 00 коп. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ - 37838060) щодо не поновлення виплати ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3) пенсії за віком з квітня 2018 р.

Зобов'язати Бориспільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області (код ЄДРПОУ - 37838060) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3) виплату пенсії за віком з квітня 2018 р. з урахуванням заборгованості.

Допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3) у межах суми стягнення пенсії за один місяць

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 700 (сімсот) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, фактична адреса проживання: АДРЕСА_3, 08321, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3.

Відповідач - Бориспільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, адреса : вул. Головатого, 4, м. Бориспіль, Київська область, 08302, код ЄДРПОУ - 37838060.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення повного рішення суду 10 вересня 2018 року.