Постанова № 76331674, 05.09.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 142/768/17

Провадження № 22-ц/772/1832/2018

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гринишина А. А.

Доповідач:Медяний В. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 рокуСправа № 142/768/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Денишенко Т.О., Берегового О.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3

відповідач - СВК пайовиків «Піщанський»,

особа, яка подала апеляційну скаргу - Бершадська місцева прокуратура Вінницької області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 4 апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року, ухвалене у приміщенні Піщанського районного суду Вінницької області об 11:17 (головуючий суддя Гринишина А.А.), дата складення повного судового рішення невідома,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до сільськогосподарського виробничого кооперативу пайовиків «Піщанський» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання набуття права власності,

встановив:

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу пайовиків (СВКП) «Піщанський» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання набуття права власності.

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу приміщення свинарника-відгодівельника, розташованого АДРЕСА_1, та приміщення свинарника-маточника, розташованого АДРЕСА_2 які знаходяться на балансі СВКП «Піщанський», укладений між ОСОБА_3 та СВКП «Піщанський», - дійсним.

Визнано за ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, право власності на приміщення свинарника-відгодівельника, позначеного на плані літерою - А, загальною площею 1922,0 м. кв., розташованого АДРЕСА_1, та приміщення свинарника-маточника, позначеного на плані літерою - А, загальною площею 647,2 м. кв., розташованого АДРЕСА_2.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторонами за договором було здійснено повне виконання усіх істотних умов, а саме: позивач сплатив кошти за приміщення свинарника-маточника та свинарника-відгодівельника, а відповідач передав позивачу у власність це майно, яке було правомірно придбано позивачем, тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 до СВКП «Піщанський» про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на об'єкт нерухомості - обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі особа, яка не брала участі у справі - Бершадська місцева прокуратура Вінницької області в інтересах держави в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову повністю. Також просить стягнути з позивача сплачений прокуратурою судовий збір за подання апеляційної скарги. Посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

У судовому засіданні прокурор Іжаківська В.О. та прокурор Гущіна Н.В., а також представник Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області - Могиль Т.О. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи.

Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 та представник відповідача СВКП «Піщанський» - Сауляк С.М. апеляційну скаргу не визнали та заперечили проти її задоволення, посилаючись обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, яке просили залишити без змін.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у судове засідання не з'явився, тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України справа розглянута у його відсутність.

Статтею 351 ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до п. 8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, а тому Апеляційний суд Вінницької області діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Вінницького апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурорів, представника заінтересованої особи та представників сторін у справі, вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно Статуту СВКП «Піщанський» Розділ 6 п. 1.1 Кооператив є власником будівель, споруд, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої Статутом Кооперативу, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Відповідно до Розділу 7 .п.2 кооператив реалізує свою продукцію, майно, надає послуги за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірній основі.

Згідно витягу з протоколу звітно-виборчих зборів членів СВКП «Піщанський» за № 1 від 03 березня 2012 року, пунктом 6 постановлено провести оцінку майна (свинотоварної ферми) по визначенню ринкової вартості, що знаходяться на балансі СВКП «Піщанський» за адресою: АДРЕСА_1, та частково продати ОСОБА_8, ОСОБА_3, СФГ «Світоч».

30 грудня 2016 року на рахунок СВКП «Піщанський» позивачем перераховані кошти в сумі 73 927 грн. 20 коп. за проданий їй СВКП «Піщанський» приміщення свинарника-відгодівельника, розташованого АДРЕСА_1, того ж дня позивачем також на рахунок СВКП «Піщанський» перераховані кошти в сумі 28 074 грн. за проданий їй СВКП «Піщанський» приміщення свинарника - маточника, розташованого АДРЕСА_2.

30 грудня 2016 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем СВКП «Піщанський» в особі Сауляка С.М. укладено договір купівлі-продажу шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі, згідно якого продавець СВКП Піщанський» передав позивачеві ОСОБА_3, а вона як покупець прийняла у власність приміщення свинарника-відгодівельника, розташованого АДРЕСА_1, збудованого 1974 році та приміщення свинарника-маточника, розташованого АДРЕСА_2 збудованого 1994 році, які знаходилось на балансі СВКП «Піщанський».

При зверненні позивача до Піщанської державної нотаріальної контори для оформлення договору купівлі - продажу нерухомого майна їй було відмовлено, так як позивачем не подано правовстановлюючих документів на дані приміщення. Відповідач до нотаріальної контори для оформлення договірних правовідносин не з'явився та правовстановлюючих документів на продане позивачеві майно не надав.

Нотаріально договір купівлі-продажу не укладався сторонами саме через ухилення відповідача по справі від нотаріального посвідчення правочину.

Ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу порушують права позивача у зв'язку із тим, що він не може здійснити реєстрацію права власності на приміщення свинарника-відгодівельника та свинарника-маточника, які набуто на підставі акту прийому-передачі від 30 грудня 2016 року та не може вільно розпоряджатися належним йому майном.

Зазначене підтверджується матеріалами справи: роз'ясненням державного нотаріуса Піщанської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальних дій (а.с.3), копією договору на право тимчасового користування землею (а.с.6), витягом з протоколу № 1 звітно-виборчих зборів кооперативу від 03 березня 2012 року (а.с.7), видатковою накладною № П1-0000007 від 30 грудня 2016 року (а.с.8), копіями квитанцій про оплату послуг за товар (а.с.9-10), атом прийому передачі нерухомого майна від 30 грудня 2016 року (а.с.11), інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с.12-13), статутом сільськогосподарського виробничого кооперативу пайовиків «Піщанський» смт. Піщанка Піщанського району Вінницької області (а.с.14-23), технічним паспортом на свинарник-відгодівельник НОМЕР_2 (а.с.24-36), технічним паспортом на свинарник-маточник НОМЕР_3 (а.с.37-49), висновком про вартість майна (а.с.50).

Сторонами за договором було здійснено повне виконання усіх істотних умов, а саме: позивач сплатив кошти за приміщення свинарника-маточника та свинарника-відгодівельника, а відповідач передав позивачу у власність це майно, тому на підставі зазначених письмових доказів, суд дійшов висновку про необов'язковість нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, застосувавши до даних правовідносин положення ст. 220 ЦК України.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що сторонами були виконані усі істотні умови договору, а також те, що майно було правомірно придбано позивачем, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позову.

Проте, апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Статтею 657 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Таким чином, законом чітко передбачено обов'язковість укладення такого договору у письмовій формі та обов'язковість його нотаріального посвідчення. Таким чином, розрахунок позивача із СВКП "Піщанський" та передача приміщень згідно акту-прийому передачі не є свідченням про укладення між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу нерухомого майна у письмовій формі.

Так, до об'єктів нерухомого майна Цивільним кодексом України в статтях 331, 376 зараховано житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно. Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992, окрім сказаного, до нерухомого майна зараховано також нежитлові приміщення (ст. 4).

Відповідно до ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-ІУ, нерухомим майном, щодо якого проводиться державна реєстрація прав, є земельні ділянки, а також об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їхні окремі частини, квартири, житлові й нежитлові приміщення.

Нерухомість належить до індивідуально-визначених об'єктів, тому його характеристика як предмета договору купівлі-продажу завжди пов'язана з описом індивідуальних ознак об'єкта нерухомості. Крім цього, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації. У реєстрі завжди зазначають кількісні та фізичні параметри конкретного об'єкта нерухомості. Тому в разі вчинення будь- якого правочину, у тому числі договору купівлі- продажу, варто враховувати у визначенні предмета договору техніко- юридичні характеристики об'єкта нерухомості, що міститься у відповідному державному реєстрі.

У договорі купівлі-продажу (або іншому договорі про відчуження) будинку (будівлі, споруди) повинен позначатись кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду.

Отже, предмет договору купівлі-продажу нерухомості завжди індивідуалізований і міститься в державному реєстрі під визначеним номером. Крім номера державної реєстрації, можуть існувати інші документи, що дають змогу визначити кількісні та якісні характеристики об'єкта нерухомості. Зокрема, щодо будинків (будівель), споруд, квартир це може бути технічний паспорт, який разом із витягом із державного реєстру речових прав на нерухомість дає підстави визначитися з предметом договору купівлі-продажу зазначених об'єктів. Крім цього, витяг із державного реєстру є необхідною передмовою укладення договору та його нотаріального посвідчення.

Таким чином, перебування на рахунку СВКП "Піщанський" "Приміщення і споруди" балансової вартості приміщень свинарника-відгодівельника та свинарника-маточника не є свідченням наявності права власності у господарства на вказані приміщення.

Апеляційним судом встановлено, що в порушення вимог чинного законодавства СВКП "Піщанський", в особі Сауляка С.М., з часу прийняття рішення про відчуження об'єктів нерухомості (рішення зборів пайовиків від 03.03.2012 р.) до 30.12.2016 р. (передача приміщень ОСОБА_3.) технічну документацію на свинарник- відгодівельник та свинарник-маточник не замовили та не виготовили, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не здійснено, хоча така можливість існувала протягом 4 років.

Таким чином колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується хз доводами апеляційної скарги про те, що з огляду на вказане між позивачем та відповідачем відсутній укладений, у розумінні ст. 209 та ст. 640 ЦК України, договір купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна.

Також однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 06.09.2017 у справі № 6-1288цс17 та від 30.01.2013 у справі №6-162цс12.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.

В той же час, задовольняючи позов, суд першої інстанції не встановив та не мотивував у своєму рішенні в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі ст. 220 ЦК України. Зазначені обставини не зазначені позивачем також й у позові, тоді як відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, обґрунтованими є доводи скарги про те, що договір між ОСОБА_3 та СВКП "Піщанський" про купівлю-продаж нерухомого майна не був укладений, оскільки не дотримано письмової форми та не відбулось його нотаріальне посвідчення.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином оскільки судом встановлено те, що між сторонами у справі фактично відсутній спір про право власності, а у позивача відсутні будь-які документи, що посвідчують його права як власника, також про втрату таких документів він не заявляє, відповідну заяву про втрату документів не подавав, підстави для визнання за позивачем права власності на зазначене нерухоме майно за таких умов відсутні.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 07.10.2015 у справі № 1622цс15 та постанові від 24.06.2015 у справі № 6- 318цс15.

Відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти. Таким чином суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 ЦК України.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справах № 6-688цс15, № 6-1858цс-15, однак суд першої інстанції не врахував його при розгляді цієї справи.

Правильними є твердження у скарзі і про те, що місцевий суд також залишив поза увагою той факт, що право власності на нерухоме майно, яке підлягає реєстрації, згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, підстав для визнання за позивачем ОСОБА_3 права власності на приміщення свинарника-маточника та свинарника-відгодівельника у суду першої інстанції не було.

Під час ухвалення оскаржуваного рішення суд не застосував вимоги норм матеріального права, які підлягають застосуванню у даних правовідносинах, що потягло ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення.

Апеляційний суд також повністю погоджується і з доводами апеляційної скарги про те, що задоволення місцевим судом даного позову без наявності достатніх на те правових підстав також порушує економічні інтереси держави.

Так, відповідно до п. п «а» ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 № 7-93 за нотаріальні дії, вчинювані державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, зокрема за посвідчення договорів відчуження житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, а також інших об'єктів нерухомого майна, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження, ставка державного мита становить 1 відсоток суми договору, але не менше одного неподаткового мінімуму доходів громадян, у зв'язку з чим завдано шкоду інтересам держави, оскільки позбавлено її права на отримання передбачених законом податків, зборів та обов'язкових платежів.

Згідно висновку суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_9 від 14.11.2016, вартість об'єктів, а саме: приміщення свинарника-відгодівельника, розташованого в АДРЕСА_1, становить 61606 грн., вартість свинарника-маточника, розташованого в АДРЕСА_2, становить 23395 грн., а всього 85001 грн.

Таким чином, при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу вказаного майна сторони договору зобов'язані були сплатити до бюджету державне мито у розмірі 850 гривень 01 копійку.

Окрім того, відповідно до пункту 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» з підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, які придбавають нерухоме майно, стягується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України;

Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками цього збору за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.

Згідно п. 10 ст. 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» збір на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, становить 1 відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 8 статті 2 цього Закону.

Таким чином, позивач ОСОБА_3 як покупець за договором купівлі-продажу від 30.12.2016 зобов'язана була сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості купленого майна, тобто 850 гривень 01 копійку.

Окрім того, згідно ст. 172.1. Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Також відповідно до ст. 172.2. Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Згідно ст. 167.2. Податкового кодексу України ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування.

Статтею 172.4. Податкового кодексу України визначено, що під час проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Відповідно до 172.7. Податкового кодексу України, одночасно з дією пункту 172.4 цієї статті, якщо стороною договору купівлі-продажу, міни об'єкта нерухомого майна є юридична особа чи фізична особа - підприємець, така особа є податковим агентом платника податку щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку від такого продажу (обміну).

Отже, враховуючи що предметом договору купівлі-продажу від 30 грудня 2016 року є нежитлова (комерційна) нерухомість, то СВКП "Піщанський" як продавець зобов'язаний сплатити податок на доходи у розмірі 4250 гривень 05 копійок.

Також, згідно п.п. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України дохід, отриманий від продажу нерухомості, підлягає оподаткуванню військовим збором за ставкою 1,5%, отже СВКП "Піщанський", як отримувач доходу, повинен сплатити до бюджету 1275 гривень 02 копійки

Таким чином, у зв'язку із реєстрацією права власності на нерухоме майно, яке є предметом договору купівлі-продажу від 30.12.2016, на підставі оскаржуваного судового рішення бюджетом не доотримано грошові кошти у розмірі близько 7 тис. грн., що, як вважає апелянт, суттєво порушує економічні інтереси держави.

Подання саме прокурором даної апеляційної скарги обґрунтоване тим, що пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, окрім іншого, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до вимог п. п. 1,3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч. З ст. 24 цього Закону право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників регіональних прокуратур. Обираючи форму представництва, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Конституційний суд України в рішенні від 08.04.1999 (далі - рішення КСУ) визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Пунктом 2 резолютивної частини рішення КСУ визначено, що під поняттям "орган" уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади. Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Прокурор в апеляційний скарзі зазначив, що оскаржуване ним рішення безпосередньо стосується цивільних прав та інтересів держави, оскільки відповідно до положень п.1 ч. 1 ст. 9 Бюджетного кодексу України до доходів бюджету належать податкові надходження.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать податок на доходи фізичних осіб (крім податку, визначеного пунктом 1-1 цієї частини статті), що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України у розмірі 25 відсотків на відповідній території України та військовий збір, що сплачується (перераховується) згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 66 Бюджетного кодексу України визначено, що до доходів загального фонду обласних бюджетів належать 15 відсотків податку на доходи фізичних осіб (крім податку, визначеного пунктом 1-1 частини другої статті 29 цього Кодексу), що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на відповідній території.

Відповідно до ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, то забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

Пунктом 4 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України №141/2013 від 18.03.2013, визначено, що Міндоходів України відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого, здійснює адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску.

Відповідно до наказу Міністерства Фінансів України № 11 від 14.01.2011 року «Про бюджетну класифікацію» визначено класифікацію кодів доходів бюджету, зокрема коду 22090000 відповідають надходження від сплати державного мита (коди 22090100 - 22090500 за категоріями). Згідно Переліку кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 16.02.2011, надходження вказаних платежів контролюють органи Державної фіскальної служби.

Територіальним органом, що реалізує державну податкову та митну політику на території Вінницької області, є Головне управління ДФС у Вінницькій області.

Відповідно до п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого наказом Кабінету Міністрів України № 280 від 23.07.2014, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань, серед інших, також організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо забезпечення надходжень від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень відповідно до законодавства.

Територіальним органом, що реалізує повноваження Пенсійного фонду України на території Вінницької області, є Головне управління Пенсійного фонду України Вінницької області. Таким чином, органами уповноваженими державою на виконання представницьких функцій у спірних правовідносинах є Головне управління ДФС у Вінницькій області та Головне управління Пенсійного фонду України Вінницької області.

Водночас, вищевказані органи з моменту винесення оскаржуваного рішення, заходів щодо його перегляду в апеляційному порядку не вживали, що свідчить про те, що орган, до компетенції якого віднесенні представниці повноваження у даній сфері, належним чином їх не здійснює.

Таким чином, правовідносини, пов'язані із забезпеченням надходжень до дохідної частини бюджету, становлять «суспільний» «публічний» інтерес, а протиправне ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів породжує підстави захистом економічних інтересів держави прокурором.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог п.п. 1,3,4 ч. 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, вирішуючи дану справу, суд першої інстанції, посилаючись на обґрунтованість даного позову, неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, внаслідок чого висновки викладені у його рішенні не відповідають обставинам справи, порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, а тому суд прийшов до необґрунтованого висновку про наявність законних підстав для його задоволення, у зв'язку з чим апеляційна скаргу підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги з позивача ОСОБА_3 підлягають стягненню на користь Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області судові витрати, пов'язані із сплатою судового збору в розмірі 1530,02 грн. за подання апеляційної скарги.

Керуючись нормами статей 17, 141, 351, 352, 367, 368, 372, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області задовольнити.

Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 01 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до сільськогосподарського виробничого кооперативу пайовиків «Піщанський» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання набуття права власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області судові витрати, пов'язані із сплатою судового збору в розмірі 1530,02 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ Т.О. Денишенко

/підпис/ О.Ю. Береговий

Згідно з оригіналом: