Рішення № 76330734, 04.09.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/321/18

2/214/1300/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

заочне

04 вересня 2018 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі

головуючої судді Хомініч С.В.,

секретар судового засідання - Горбунова Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 214/321/18

за позовною заявою ОСОБА_1,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг»,

про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

за участю:

позивач: подав заяву про розгляд справи за його відсутності

представник відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою 22.01.2018 в порядку Закону України «Про захист прав споживачів», в якій просить суд: визнати договір фінансового лізингу №01858 від 12.01.2018 укладений між ТОВ «Сігма Автолізинг» і ОСОБА_1 недійсним; стягнути з ТОВ «Сігма Автолізинг» на його користь 45000 грн - авансового платежу згідно договору лізингу №01858 від 12.01.2018, інфляційні втрати у розмірі 37 грн., а разом 45037 грн.

В обґрунтування пред'явлених позовних вимог позивач посилався на те, що 12.01.2018 між ним та ТОВ «Сігма Автолізинг» укладено договір №01858 фінансового лізингу. Цього ж дня, відповідно до квитанції №ПН66833 на розрахунковий рахунок №26502016690601 ТОВ «Сігма Автолізинг» ним проведено перерахунок грошових коштів у сумі 45000 грн., як оплата згідно договору фінансового лізингу №01858 за автомобіль. Проте, у договорі фінансового лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Всупереч вимогам Закону України «Про фінансовий лізинг» та норм ЦК України, у договорі і у специфікації відсутня обов'язкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо його предмету у обсягах, визначених законом. У зазначених договірних документах предметом лізингу визначено: марка автомобіля Lada Largus Cross, Комплектації Lux, з обємом двигуна 1,6 бензин, 5 мех.. Таке визначення предмету лізингу не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі (марка, модель, номер кузову та номер двигуна, рік випуску, колір, об'єм двигуна, індивідуальних технічних характеристик, індивідуальної комплектації тощо), не містить вимог щодо якості предмету лізингу відповідно до ДСТУ, класифікаторів, технічних умов тощо. У договірних умовах не дотримано право Лізингоодержувача на вибір постачальника предмета лізингу. У договорі не зазначено, за дорученням чи за погодженням лізингоодержувача має здійснюватись вибір постачальника предмету лізингу, тобто, яка із сторін договору визначає продавця предмету лізингу. Згідно договірних умов, право вибору продавця (постачальника) предмету лізингу належить лізингоодержувачу, однак реалізація такого права договором не передбачена. Підставою недійсності правочину вважає те, що положення договору є несправедливими стосовно нього та порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків, завдають йому як споживачу шкоди. Крім того, указаний договір не посвідчено нотаріально, як того вимагає чинне законодавство, тому цей договір є нікчемним. Зокрема, передбачено право лізингоодержувача розірвати договір фінансового лізингу до підписання Акту приймання-передачі предмету лізингу, у такому випадку лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 80% авансового платежу, комісія за організацію договору лізенгоодержувачу не повертається.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення судового засідання, в судове засідання повторно не з'явився без повідомлення причин, відзив на позовну заяву не подав.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, а також з метою дотримання розумних строків її розгляду суд вважає за можливе справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності заперечень проти такого розгляду справи з боку сторін, що відповідає вимогам ст.279 ЦПК України.

Крім того, враховуючи належне повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання, його неявку до суду без поважних причин, не подання відзиву суд постановив ухвалити по справі заочне рішення на підставі наявних доказів за відсутності заперечень з боку позивача проти заочного розгляду справи.

Заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ТОВ «Сігма Автолізинг» 12.01.2018 уклали договір фінансового лізингу № 01858, згідно умов якого ТОВ «Сігма Автолізинг» зобов'язалося придбати предмет лізингу - транспортний засіб марки Lada Largus Cross, Комплектації Lux, з обємом двигуна 1,6 бензин, 5 мех. та передати його лізенгоодержувачу в користування на строк та умовах, передбачених договором. Умовами договору визначена вартість предмета лізингу - 114825 грн., а також передбачено обов'язок лізингоодержувача сплатити авансовий платіж, комісії, а також щомісячно сплачувати лізинові періодичні платежі (а.с. 19-27).

На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив авансовий платіж на рахунок ТОВ в розмірі 45000 грн., що підтверджується квитанцією № ПН66833 від 12.01.2018 (а.с. 28).

Договір фінансового лізингу №01858, який укладено між сторонами, нотаріально не посвідчувався.

Згідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 806 ЦК України визначено, що договір лізингу, це домовленість сторін де одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

З аналізу вищевказаних вимогах законодавства випливає, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу, а тому до відносин пов'язаних з виконанням такого договору застосовуються положення цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю - продаж та Закон України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч.5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Частиною 2 ст.18 цього Закону передбачено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п. п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

З аналізу вказаної статті видно, що несправедливість умов договору полягає в порушенні принципу добросовісності та порушенні істотного дисбалансу договірних прав, обов'язків сторін, які спрямовані на завдання шкоди споживачу.

Аналізуючи умови договору фінансового лізингу № 01858 можна дійти висновку, що даний правочин по своїй суті спрямований на захист інтересів лише лізингодавця і на звуження його відповідальності, що свідчить про суттєву диспозицію між правами та обов'язками сторін, а наявність механізму зміни вартості платежів та розміру предмета лізингу тільки лізингодавцем слугує лише цьому підтвердженням, оскільки позбавляє лізингоодержувача будь-яким чином впливати на зміну істотних умов договору, що свідчить про недійсність укладеного правочину.

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою згідно до вимог пункту 11-1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Згідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ст. 1,4, 5, 7 до фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

З аналізу вказаних норм, можна дійти висновку, що лізингова компанія належить до фінансової установи, яка в даному випадку здійснює діяльність спрямовану на залучення фінансових активів та їх адміністрування для придбання товарів у групах, тобто надає фінансові послуги, а тому потребує наявності відповідної ліцензії.

Крім цього, з урахуванням того, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми цивільного кодексу, які регулюють відносини з приводу найму (оренди), то у відповідності до ст.799 ЦК України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Така ж правова позиція висловлена Верховним судом України у справах №6-2766 від 06 грудня 2015 року, №6-65цс16 від 11 травня 2016 року, №6-3020цс15 від 11 травня 2016 року.

Доказів того, що спірний договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, було нотаріально посвідчено, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З матеріалів справи видно, що у ТОВ «Сігма Автолізинг» відсутня ліцензія на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів та їх адміністрування, договір фінансового лізингу №01858 від 12.01.2018 нотаріально не посвідчувався.

Отже, оскільки оскаржуваний договір фінансового лізингу містить несправедливі умови, враховуючи, що у ТОВ відсутня ліцензія на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів та їх адміністрування, а також враховуючи відсутність нотаріального посвідчення договору, суд вважає, що майнові права позивача порушено і тому необхідним визнати договір фінансового лізингу №01858, укладений 12.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» та ОСОБА_1, недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку з цим, з урахуванням положень ст.216 ЦК України, суд приходить до висновку, що кошти, отримані у формі авансового платежу відповідачем ТОВ «Сігма Автолізинг» за недійсним договором, мають бути повернуті іншій стороні договору, а тому необхідно також стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 - 45000 грн.

При цьому, суд не знаходить підстав для стягнення інфляційних витрат у виді 3% річних у розмірі 37 грн. з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а у ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак правовідносини, що склалися між сторонами не є грошовими зобов'язаннями.

Дослідженням змісту позовних вимог та наявних доказів в матеріалах справи суд встановив, що в даному випадку слід застосувати реституцію, а не відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачену ст. 625 ЦК України.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні з його недійсністю.

Наведена стаття формує загальне правило, відповідно до якого недійсний правочин не спричиняє юридичних наслідків для сторін, чи то будь-яких інших осіб, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, тобто, застосування двосторонньої реституції. Двостороння реституція полягає в тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину. Таким чином, наведена стаття встановлює, що основним наслідком недійсності правочину за ЦК України, є двостороння реституція.

Оскільки в цій справі наявні підстави вважати оспорюваний договір фінансового лізингу нікчемним через невідповідність його вимогам закону, суд дійшов висновку, що останній не потребує додаткового визнання його таким судом. При цьому з метою відновлення порушених прав позивача, суд застосовує до спірних відносин наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого останнім авансового платежу в розмірі 45000 грн. В цьому випадку суд застосовує реституцію, яка має іншу правову природу ніж 3 % річних, які по своїй правовій суті є штрафною санкцією за порушення виконання зобов'язань.

24.01.2018 задоволено заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг», ідентифікаційний код юридичної особи: 41298109, місцезнаходження юридичної особи: 02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 182, що сплачені ОСОБА_1 на рахунок №26502016690601, відкритий в ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, в межах заявлених позовних вимог, а саме на суму 45037 (сорок п'ять тисяч тридцять сім) грн. (а.с. 34-35).

Відповідно до п 8) ч. 2 ст. 264 ЦПК України суд не знаходить підстав для скасування заходів забезпечення позову.

У зв'язку з тим, що при зверненні до суду з позовною заявою позивач сплатив судовий збір у розмірі 704,80 грн. та його вимоги задоволені, тому відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, який складає 704,80 грн.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 280-284, 287, 354, 355, п.15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати договір фінансового лізингу №01858 від 12.01.2018 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» і ОСОБА_1 недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 45000 гривень - авансового платежу згідно договору лізингу №01858 від 12.01.2018.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг», на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 704 грн. 80 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Після набрання рішенням суду законної сили видати виконавчий лист для пред'явлення на виконання у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Заочне рішення може бути переглянуте Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача, оформленою згідно ст.285 ЦПК України та поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його ухвалення не подано заяву про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг», код ЄДРПОУ 41298109, юридична адреса: вул. Харківське шосе, 182, м. Київ.

Повний текст рішення суду складено та підписано 04.09.2018.

Суддя Хомініч С.В.