Рішення № 76329837, 03.09.2018, Київський окружний адміністративний суд

з

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2018 року № 810/3367/18

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І.,

за участі: секретаря судового засідання Приходько Н.І.,

позивача - ОСОБА_1,

представник відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради, в якому просить визнати неправомірними дії та зобов'язати відповідача донарахувати і виплатити разову компенсацію, призначену за втрату здоров'я як інваліду другої групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем, у порушення засад пріоритетності законів над урядовими нормативно-правовими актами при виплаті суми одноразової компенсації 284,40 грн як інваліду ІІ групи, протиправно застосовано приписи постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №285 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України", замість вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", редакція якої передбачала виплату одноразової компенсації для інвалідів ІІ групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

Відповідач з позовом не погодився, з мотивів висловлених у письмовому відзиві на адміністративний позов. Зазначив, що відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААА №405671 встановлення другої групи інвалідності позивачу, що стало підставою виплати грошової компенсації, відбулось 06.06.2011. При цьому, станом на цю дату, розмір одноразової грошової компенсації інвалідам ІІ групи був встановлений п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №285 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" та становив 284,40 грн.

Тому, відповідач вважає, що відмовляючи позивачеві у перерахунку і виплаті одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Ухвалою суду від 09.08.2018 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

У судове засідання, призначене на 03.09.2018, прибув позивач та підтримав позов у повному обсязі, просив його задовольнити. Представник відповідача, належним чином повідомлений про розгляд справи, не з`явився. Разом з тим, на адресу суду надійшла заява про перенесення судового засідання у зв`язку із перебуванням представника відповідача у відпустці. За результатами розгляду вказаної заяви, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, оскільки зазначену в ній підставу для перенесення судового засідання, не визнає поважною.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, а саме - довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №405671, позивачу на підставі повторного огляду з 06.06.2011 безстроково встановлено другу групу інвалідності. Захворювання пов`язане із виконанням обов`язків військової служби під час ліквідації наслідків на ЧАЕС (а.с. 8).

З позовної заяви встановлюється, що у зв`язку із вищезазначеним, ОСОБА_1 було виплачена одноразова компенсація у розмірі 284,40 грн.

Вважаючи розмір одноразової компенсації таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, позивач звернувся до Управління правці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради із заявою щодо отримання одноразової компенсації у повному обсязі, виходячи із належної йому суми компенсації - 45-ти мінімальних заробітних плат (а.с 18а).

За результатами розгляду вказаної заяви, відповідач своїм листом від 04.05.2018 року № 4163 відмовив позивачу у донарахуванні компенсації та роз'яснив, що виплата йому одноразової компенсації, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інваліду II-ї групи, захворювання якого пов'язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №285 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" проведена у сумі 284,4 грн (а.с. 6).

Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Статтею 48 цього Закону у редакції від 01.01.2011, що була чинною на момент встановлення позивачеві інвалідності передбачено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 статті Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

У свою чергу, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 26.07.1996 №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що була чинною до 14.05.2015, встановлено суму одноразової компенсації у розмірі 284, 40 грн.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 №1146 "Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги", 3 01.01.2003 року запроваджено призначення всіх видів соціальної допомоги місцевими органами праці та соціального захисту населення за єдиною заявою.

У цьому контексті суд зазначає, що встановлюючи обставину дати звернення позивача до органу праці та соціального захисту населення та отримання одноразової компенсації у сумі 284,40 грн, у ході судових засідань судом ставились питання позивачу, коли саме він звертався із такою заявою та коли ним було отримано одноразову компенсацію. Проте, на запитання суду позивач так і не надав чіткої відповіді.

У той же час, позивач не заперечував факт отримання ним одноразової компенсації у розмірі 284,40 грн., проте, вважає, що розмір компенсації не відповідає розміру, встановленому статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"

Між тим, представник відповідача пояснив, що на момент отримання одноразової компенсації у сумі 284,40 грн, ОСОБА_1 перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Сніжнянської міської ради, а на обліку у відповідача перебуває тільки з 02.07.2014. При цьому, інвалідність позивачу встановлена у 2011 році.

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи атестатом Управління праці та соціального захисту населення Сніжнянської міської ради (а.с. 21) та заявою позивача про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг, адресованої відповідачу (а.с. 19).

А тому, суд вважає, що оскільки позивач отримав інвалідність у 2011 році, він мав право на отримання одноразової компенсації особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, що діяла на момент встановлення йому інвалідності, а саме - 06.06.2011, у відповідності до якої, розмір одноразової компенсації визначався Кабінетом Міністрів України, та становив 284,40 грн.

Слід також зазначити, що доводячи неправомірність відмови відповідача у виплаті одноразової компенсації у розмірі 45-ти мінімальних заробітних плат, позивач посилався на рішення Конституційного суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 у справі №1-11/2018(3830/15) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України підпунктів 2-7, 12 та 14 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, втратили чинність, деяких законодавчих актів України".

З цього приводу суд зазначає, що вказаним рішенням визнано неконституційними деякі норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", але у той же час, резолютивна частина рішення Конституційного суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 у справі №1-11/2018(3830/15), не містить приписів щодо визнання неконституційною статтю 48 цього закону, відповідно до якої ОСОБА_1 була здійснена виплата одноразової компенсації.

Тому доводи та посилання позивача на вказане рішення Конституційного суду України, є безпідставним.

У підсумку, беручи до уваги те, що на момент встановлення позивачу інвалідності чинною була норма закону, яка передбачала виплату одноразової компенсації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, а саме - 284,40 грн, ця норма не визнана неконституційною, а позивачем не заперечувався факт отримання саме такої суми одноразової компенсації, позовні вимоги є безпідставними та не обґрунтованими, а тому відсутні правові підстави для задоволення даного адміністративного позову.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довів правомірність свого рішення.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.

Дата складення і підписання повного тексту рішення- 05 вересня 2018 р.