Рішення № 76328319, 12.07.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року Справа № 804/4042/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу №804/4042/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Правобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпрі, у якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Правобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпрі щодо припинення виплати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсії з 01.03.2017р.;

зобов'язати Правобережне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Дніпрі відновити ОСОБА_2 (РНОКПП 148304446) виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.03.2017 року.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер №804/4042/18.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2018р. відкрито провадження по справі №804/4042/18 за вищезазначеним позовом та ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження згідно ч. 2 ст. 257 та ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України у письмовому провадженні. Крім того, суд даною ухвалою відстрочив позивачу сплату судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру в сумі 704, 80 грн. до ухвалення рішення суду по справі №804/4042/18.

Ухвалою суду від 11.07.2018р. суд ухвалив в порядку ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України допустити заміну первісного відповідача по справі №804/4042/18 з Правобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпрі його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Згідно ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи №804/4042/18 у спрощеному провадженні з урахуванням положень ст. 269 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 зазначає, що вона є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком. Проте з 01.03.2017р. виплата пенсії позивачу була припинена. Позивач отримав від пенсійного органу лист, у якому зазначено, що підставою для припинення відповідних виплат стало скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи і повторне призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі, з чим позивач не погоджується та вважає вказані дії протиправними, оскільки дії відповідача порушують її право на пенсійне забезпечення.

Позиція Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відображена у відзиві на позов, де відповідачем зазначено, що за даними Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, наданої управлінням соціального захисту населення Ленінської районної у м.Дніпропетровську ради ОСОБА_2 знято з обліку у лютому 2017 року у зв’язку із скасуванням дії виданої довідки внутрішньо переміщеної особи згідно п.п. 3 п. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Надалі Комісією з питань призначення державних соціальних домог, компенсацій, пільг, житлових субсидій, пенсій та інших соціальних виплат Дніпровської районної державної адміністрації прийнято рішення №43 від 18.10.2017р. про відновлення виплати пенсії з урахуванням інформації про скасування довідки відповідно до п.п. 3 п. 1 ст. 12 Закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Крім того, відповідач зазначив, що ОСОБА_2 за поновленням виплати пенсії до пенсійного органу не зверталась.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1) призначено пенсію від 17.08.1988р.

03.12.2014р. позивачем отримано Довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції за №1204001764.

На момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_2 перебувала на обліку у Правобережному об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м.Дніпрі.

Сторонами не заперечується той факт, що позивачу припинено здійснення пенсійних виплат з 01.03.2017р.

З огляду на викладене уповноважений представник ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із відповідним запитом.

У відповідь на отриманий запит відповідачем направлено позивачу лист за вих. №6833/02-01/27 від 26.03.2018р., у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначило, що ОСОБА_2 обліковується як внутрішньо переміщена особа з 01.08.2014р. на підставі особистої заяви від 03.12.2014р. та довідки №1204001764 від 03.12.2014р. про взяття на облік, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради.

Так, зі змісту даного листа вбачається, що підставою призупинення виплату позивача пенсії з 01.03.2017р. слугувало скасування Управлінням праці та соціального захисту населення Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради у лютому 2017 році дії довідки №1204001764 від 03.12.2014р. із зауваженням, що позивач за поновленням пенсійних виплат не зверталась.

Зважаючи на вищенаведене, не погодившись із діями відповідача, ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення (ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, закріплені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч.2 ст. 4 Закону №1706-VII).

Як згідно ст. 4 Закону №1706-VII, так і згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014р. (далі - Порядок №509), факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 цього Закону.

При цьому за приписами п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» №637 від 05.11.2014р. та вказаних норм Закону №1706-VII , умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою та наявність рахунку в установі публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Обґрунтовуючи свою позицію представник відповідача, з посиланням на норми Закону №1706-VII та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» №365 від 08.06.2016р. (далі - Порядок №365) вказує на правомірність припинення пенсії у зв'язку із скасуванням довідки.

Дійсно, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є однією з підстав, визначеної у пп.4 п.12 Порядку №365 для припинення соціальних виплат, а частина 1 статті 12 Закону №1706-VII надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: (…); 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Разом з тим, вказаний Закон №1706-VII не визначає порядку чи підстав для припинення виплат пенсії чи інших соціальних виплат.

Законом, який регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є саме Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. (ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, питання щодо припинення виплати пенсії не може бути врегульовано підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам і Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, на які посилався відповідач, оскільки ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», встановивши конкретні випадки, передбачає можливість інших випадків, але встановлених виключно законом і виключно за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії - не встановлені.

Отже, припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Підстав для висновку, що виплата позивачу пенсії припинена у судовому порядку – у суду немає, оскільки сторонами відповідне не зазначається та відповідними доказами у матеріалах справи не підтверджується.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, пенсія позивачу була припинена на підставі інформації (листа) Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м.Дніпропетровську ради про скасування у лютому 2017 році дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №1204001764 від 03.12.2014р.

Наведене, як і отримання відповідачем інформації від Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м.Дніпропетровську ради про скасування дії довідки №1204001764 від 03.12.2014р. не є тією підставою, виключний перелік яких зазначено у статті ст.49 Закону №1058-IV для прийняття рішення про припинення пенсії.

При цьому, судом встановлено та не спростовано відповідачем, що органом Пенсійного фонду рішення про припинення виплати пенсії з встановлених законом підстав - не приймалося.

З вищенаведеного слідує, що припинення виплати позивачу пенсії здійснено за відсутності будь-якого відповідного рішення суду та ще до прийняття пенсійним органом рішення при припинення виплати пенсії, що також не узгоджується з нормами статті 49 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яка передбачає припинення виплати пенсії лише на підставі рішення територіальних органів Пенсійного фонду чи рішення суду.

Таким чином доводи відповідача, з посиланням на Порядок №365 та Закон №1706-VII, про наявність обґрунтованих підстав для відмови у виплати пенсії не приймається судом до уваги, оскільки такі підстави як скасування дії довідки за інформацією Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м.Дніпропетровську ради не передбачені статтею 49 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а норми Закону №1706-VII є пріоритетними над нормами постанов Кабінету Міністрів України.

Вказане також узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 06.02.2018р. у справі за №263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17).

Крім того, відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-ІV від 11.11.2003р., реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України).

Крім того, відповідно до ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В п. 51 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України» було зазначено, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України та у п. 54 зроблено висновок про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. В цьому рішенні також зазначено, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади» встановлено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно із ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України - розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими,

На підставі викладеного, суд доходить до висновку, що дії відповідача не відповідають критеріям, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, є протиправними.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії – підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України - у суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (зазначене позивачем у позовній заяві місце проживання/перебування: 84122, Донецька область, м.Горлівка, вул.Старицького, 12/1; РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Правобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Дніпрі щодо припинення виплати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсії з 01.03.2017р.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити ОСОБА_2 (РНОКПП 148304446) виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.03.2017 року.

Копію рішення суду направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1