Рішення № 76328277, 10.08.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2018 року Справа № 804/4197/18 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Боженко Н.В. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправним рішення Кам’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № В-819 від 25.01.2018 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1, з врахуванням періоду навчання, всього стажу роботи зазначеного у трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як не працюючому пенсіонеру, починаючи з дати звернення – 17.01.2018 року та здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.

Позовна заява обґрунтована тим, що у зв'язку із відсутністю у позивача місця проживання (реєстрації) на території України, Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Позивач вважає відмову протиправною та такою, що порушує конституційне право позивача на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 12 червня 2018 року дану справу прийнято до провадження, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

02 липня 2018 року на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи № 804/4197/18 у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 06 липня 2018 року було вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

06 липня 2018 року представником відповідача було подано письмовий відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого було зазначено, що позивачем не надано документи передбачені п. 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України від 09.07.2016 року № 1058-VI "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, зокрема, щодо підтвердження місця проживання (реєстрації) ОСОБА_1 в м. Кам’янське, з огляду на, що рішення прийняте Кам’янським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про відмову у призначенні пенсії за віком вважає обґрунтованим.

Представник позивача про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, розгляд справи просив здійснювати за його відсутності.

Представник відповідач про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника управління.

Згідно з ч.3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням поданих сторонами заяв та ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у квітні 2004 року виїхала на постійне місце проживання до Німеччини.

17 січня 2018 року через представника ОСОБА_1 звернулась до Кам’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсії за віком в розмірах відповідно до чинного пенсійного законодавства України, як не працюючому пенсіонеру.

До заяви були додані: копія довіреності, копія свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, копія диплому, копія свідоцтва про народження, нотаріально засвідчена копія паспорта, копія трудової книжки, заява про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок, копія паспорта представника.

Рішенням Кам’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № В-819 від 25.01.2018 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні виплати пенсії, мотивуючи це невиконанням позивачем приписів пунктів 1.1, 2.9, 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року.

Вважаючи, на підставі викладеного, свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовідносини сторін, що виникають у сфері пенсійного забезпечення, регулюються нормами Конституції України, Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення”.

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).

Згідно зі ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_2 України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною ОСОБА_2 України. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, зазначено, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі “Пічкур проти України”, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, у призначенні якої відмовлено на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

З урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України та повинні дотримуватись вимоги діючого законодавства стосовно порядку звернення за призначенням пенсії.

У відповідності до ч.1 ст.44 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 5 статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі – Порядок № 22-1) передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з п. 1.7 даного Порядку днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року; 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав і, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

При цьому, заява про призначення пенсії може бути подана особою через її законного представника.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. по справі № 127/20588/17, та відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач, хоч і проживає постійно за кордоном, однак є громадянином України, а тому має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що останнє місце реєстрації позивача в Україні є м. Дніпродзержинськ (Кам"янське), АДРЕСА_1 (знята з реєстрації у 2004 році).

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, слід зазначити наступне.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_2 Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідачем не досліджувалось питання наявності у позивача необхідного стажу для призначення пенсії, з врахуванням навчального періоду, а суд не може перебирати за себе дискреційні повноваження цього органу та встановлювати наявність чи відсутність необхідного стажу позивача для призначення пенсії, оскільки це питання не було підставою для відмови у призначенні пенсії, як і не надання документів в оригіналах або їх копіях.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На думку суду, позивач, заявляючи позовну вимогу про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком, з врахуванням періоду навчання, всього стажу роботи зазначеного у трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як не працюючому пенсіонеру, починаючи з дати звернення – 17.01.2018 року та здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження відповідача.

Таким чином, з урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що належним способом захисту прав позивача у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення Кам’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № В-819 від 25.01.2018 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 від 17.01.2018 року та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Кам’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № В-819 від 25.01.2018 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 від 17.01.2018 року та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позивних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (Німеччина, м. Вісбаден, вул. Хальгартер, буд. 6, ІПН НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 704,80 (сімсот чотири гривні 80 коп) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі 10.08.2018 року.

Суддя ОСОБА_4