Рішення № 76327036, 12.02.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2018 року Справа № 804/3993/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Барановського Р. А. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу №804/3993/17за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування акта опису майна у податкову заставу, -

ВСТАНОВИВ:

23.06.2017р. ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровської області із позовними вимогами щодо визнання протиправними дії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо опису майна ОСОБА_2 у податкову заставу, визнання протиправним та скасування акта опису майна у податкову заставу №17 від 15.05.2017р., складеного Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

Справі за вищезазначеним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 804/3993/17.

Ухвалою суду (головуючий суддя - Гончарова І.А.) від 26.06.2017р. вищезазначений адміністративний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви у десятиденний строк з моменту отримання позивачем ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

На виконання вимог ухвали суду від 26.06.2017р. уповноваженим за довіреністю представником позивача ОСОБА_3 подано до суду уточнену позовну заяву із конкретизацією позовних вимог, зокрема, у новій редакції позовної заяви ОСОБА_2 просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо опису майна ОСОБА_2 у податкову заставу;

визнати протиправним та скасувати акт опису майна у податкову заставу №17 від 15.05.2017р., складеного Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

Ухвалою суду (головуючий суддя - Гончарова І.А.) від 29.08.2017р. відкрито провадження в адміністративній справі №804/399317 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 21.09.2017р. о 11:40 год.

Згідно із наявною у матеріалах справи довідкою секретаря судового засідання від 19.09.2017р. адміністративні справи, призначені до розгляду на 21.09.2017р. знято з розгляду у зв'язку з перебуванням судді Гончарової І.А. у відрядження 21.09.2017р. Наступний розгляд справи призначено на 24.10.2017р. о 14:40 год.

У призначене на 24.10.2017р. судове засідання сторони або їх уповноважені представники не з'явились, у зв'язку з чим суд ухвалив відкласти судове засідання до 07.12.2017р. о 11:20 год.

31.10.2017р. до суду надійшли від Головного управління ДФС у Дніпропетровській області заперечення на адміністративний позов.

11.12.2017р. на підставі розпорядження в.о. керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду №3039 д на підставі п.2.3.49 та п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи №804/3993/17.

У зв'язку з повторним автоматизованим перерозподілом та згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2017р. адміністративна справа №804/3993/17 була передана для розгляду судді Барановському Р.А.

22.12.2017р. суд (головуючий суддя - Барановський Р.А.) ухвалив прийняти до провадження адміністративну справу №804/3993/17 та здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи. Розгляд справи призначено на 22.01.2018р. о 13:30 год.

22.01.2018р. до суду надійшло клопотання відповідача про перенесення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника Головного управління ДФС у Дніпропетровській області у судове засідання, а представником позивача також було подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

З огляду на неявку належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання сторін, з урахування поданих ними 22.01.2018р. клопотань, суд усною ухвалою, зафіксованою у протоколі судового засідання від 22.01.2018р. ухвалив відкласти розгляд справи до 12.02.2018р. о 14:00 год.

12.02.2018р. до суду надійшов поданий представником позивача відзив та клопотання щодо розгляду справи без участі позивача та представника позивача.

12.02.2018р. представником відповідача подано до суду клопотання про розгляд справи без участі представника Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за наявними у матеріалах справи документами.

Враховуючи вищенаведене, з огляду на приписи ч. 3 ст. 194 та ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд усною ухвалою, зафіксованою у протоколі судового засідання від 12.02.2018р. ухвалив продовжити розгляд адміністративної справи №804/3993/17 в порядку письмового провадження.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовані протиправністю дій контролюючого органу та складеного в результаті таких дій акта опису майна у податкову заставу. Так, позивач зазначила, що ймовірними підставами для вчинення відповідних дій податкового органу могли бути грошові зобов'язання по сплаті транспортного податку у загальному розмірі 50 000, 00 грн., нараховані згідно податкових повідомлень-рішень №2306-17 від 11.06.2015р. та №14231-13 від 26.07.2016р. Позивач зазначає, що стягнення боргу за даними податковими повідомленнями-рішеннями є предметом розгляду адміністративної справи №804/7669/16, провадження у якій наразі зупинено з огляду на оскарження позивачем відповідних рішень у судовому порядку. ОСОБА_2 вважає, що наведене грошове зобов'язання не може вважтись у розумінні ст. 14 Податкового кодексу України податковим боргом, тому, на думку позивача, право податкової застави у контролюючого органу відсутнє. Також позивач зауважує, що не отримувала жодної податкової вимоги, як рішення про опис майна у податкову заставу та звернула увагу суду на те, що їй взагалі нічого не відомо про обставини складання акта опису майна №17 від 15.05.2017р. Крім того, у відзиві представник позивача стверджує, що відповідачем не здійснено опис майна за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». При цьому, як зауважує у відзиві представник позивача, загальна вартість описаного відповідачем майна згідно з оскаржуваним актом опису перевищує суму неузгодженого боргу.

Позиція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області відображена у запереченнях на адміністративний позов та полягає у правомірності дій податкового органу. Так, відповідач у запереченнях зазначає, що на підставі ст. 59 Податкового кодексу України контролюючим органом було сформовано податкову вимогу №5041-17 від 16.06.2016р. на суму 25 000, 00 грн., яку направлено на адресу позивача засобами поштового зв'язку та відповідно до рекомендованого повідомлення отримано. Також, відповідач спростовує твердження щодо неузгодженості суми податкового боргу за податковим повідомленням-рішенням №2306-17 від 11.06.2015р., оскільки за результатами оскарження даного рішення у судовому порядку Дніпропетровським окружним адміністративним судом винесено постанову від 15.09.2015р. по справі №804/9450/15, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо скасування податкового повідомлення-рішення №2306-17 від 11.06.2015р. - відмовлено. Дану постанову залишено без змін згідно ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016р., у зв'язку з чим вищезазначене рішення суду першої інстанції є таким, що набрало законної сили - 05.04.2016р. При цьому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.08.2016р., якою прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, виконання рішень судів першої та апеляційної інстанції по справі №804/9450/15 не зупинено, тому грошові зобов'язання відповідним податковим повідомленням-рішенням вважаються узгодженими та на дату складання податкової вимоги №5041-17 від 16.06.2016р. рахувались як податковий борг позивача. Також відповідач зауважив, що повідомлення про виникнення права податкової застави міститься податковій вимозі згідно п.п. 1.12 розділу І Порядку застосування податкової застави органами доходів і зборів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України №572 від 10.10.2013р., який був чинний на момент прийняття рішення та складання акта опису майна позивача у податкову заставу, які вважаються врученими відповідно до п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області сформовано податкові повідомлення рішення №2306-17 від 11.06.2015р. та №14231-17 від 26.07.2016р., яким ОСОБА_2 нараховано грошові зобов'язання за платежем «Транспортний податок з фізичних осіб» на загальну суму - 50 000, 00 грн.

Вищезазначені податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем у судовому порядку в рамках адміністративних справ №804/9450/15 та №804/5705/16.

Так, за результатами розгляду адміністративної справи №804/5705/16 Дніпропетровським окружним адміністративним судом винесено постанову від 28.11.2016р., якою позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково та визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №14231-13 від 26.07.2016р.

Згідно ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2017р. апеляційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області повернуто заявнику.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017р. по справі №804/5705/16 апеляційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишено без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Отже, постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2016р. по справі №804/5705/16 набрала законної сили - 07.06.2017р., а оскаржуване податкове повідомлення-рішення №14231-13 від 26.07.2016р. на момент виникнення спірних правовідносин в рамках даної адміністративної справи вважалось відкликаним в розумінні ст. 60 Податкового кодексу України.

Натомість, інше податкове повідомлення-рішення Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №2306-17 від 11.06.2015р., правомірність якого була предметом розгляду в рамках адміністративної справи №804/9450/15 у судовому порядку протиправним не визнавалось та не скасовувалось.

Так, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.09.2015р. по справі №804/9450/15 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №2306-17 від 11.06.2015р. - відмовлено.

Дану постанову залишено без змін згідно ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016р.

Згідно із приписами ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 15.12.2017р.), постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Так, не погодившись із вищезазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій по справі №804/9450/15, ОСОБА_2 оскаржила їх у касаційному порядку.

25.08.2016р. Вищим адміністративним судом України винесено ухвалу (провадження №К/800/22938/16), якою, зокрема, прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 та ухвалено провести дії по підготовці справи до касаційного розгляду в порядку ст. 215 Кодексу адміністративного судочинства України.

Слід зауважити, що даною нормою (у редакції, яка була чинною до 15.12.2017р.) було визначено, що суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття касаційного провадження:

1) з'ясовує склад осіб, які беруть участь у справі;

2) надсилає копії ухвали про відкриття касаційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом з копіями касаційної скарги, інформацією про їхні права та обов'язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу;

3) вирішує письмово заявлені клопотання осіб, які беруть участь у справі;

4) вирішує питання про можливість попереднього розгляду справи або письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді касаційної інстанції;

5) вирішує питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються;

6) вирішує інші питання, необхідні для касаційного розгляду справи.

Водночас, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.08.2016р. питання про зупинення виконання судових рішень, які оскаржуються не вирішувалось, як і будь-якою іншою ухвалою в рамках касаційного оскарження постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.09.2015р. та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016р. по справі №804/9450/15.

Враховуючи вищенаведені положення ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка була чинною до 15.12.2017р.), з огляду на те, що виконання постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.09.2015р. та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2016р. по справі №804/9450/15 судом касаційної інстанції на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі не зупинялось, зважаючи на приписи статті 56 Податкового кодексу України, станом на 16.06.2016р. (дата складання податкової вимоги №5041-17 від 16.06.2016р.) у ОСОБА_2 існувала узгоджена сума грошового зобов'язання по сплаті транспортного податку за податковим повідомленням-рішенням №2306-17 від 11.06.2015р. в сумі 25 000, 00 грн., яка станом на 15.05.2017р. (дата складання оскаржуваного акта опису майна платника у податкову заставу) мала статус податкового боргу.

16.06.2016р. Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управлінням ДФС у Дніпропетровській області сформовано податкову вимогу форми «Ф» за №5041-17 на суму 25 000, 00 грн.

20.12.2016р. контролюючим органом прийнято рішення №237 про опис майна у податкову заставу, яким начальник Дзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області вирішив відповідно до ст. 89 розділу ІІ Податкового кодексу України здійснити опис майна, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) платника податків - ОСОБА_2, а у разі якщо на момент складання акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менше суми податкового боргу, також того майна, право власності на яке платник набуде у майбутньому.

15.05.2017р. фахівцем Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (податковий керуючий - Гришко І.П.) на підставі рішення про опис майна у податкову заставу №237 від 20.12.2016р. складено Акт опису майна №17,зі змісту якого слідує, що податковий керуючий провів опис майна, на яке поширюється право податкової застави і які належать платнику податків на праві власності або перебувають у повному господарському віданні (відповідно до інформації Територіального сервісного центру №1244 регіонального сервісного центру МВС у Дніпропетровській області від 22.03.2017р.), а саме:

1) Автомобіль PORCHE MACAN, легковий- ХЕТЧБЕК-В, діючий НЗ НОМЕР_2, д.НОМЕР_5, к. НОМЕР_3, чорного кольору, 2014 р.в.;

2) Автомобіль VOLKSWAGEN TOUAREG, легковий УНІВЕРСАЛ-В, діючий НЗ НОМЕР_4, д. НОМЕР_6, к. НОМЕР_7, білого кольору, 2012 р.в.

Слід зауважити, що у даному акті відсутні відомості щодо вартості вищезазначеного майна та підписи ОСОБА_2 або її представника, як і підписи та відомості щодо інших залучених осіб до опису відповідного майна платника у податкову заставу.

ОСОБА_2 у позовній заяві зазначає, що про накладення публічного обтяження у вигляді податкової застави на належне їй рухоме майно дізналась при отриманні Витягу про реєстрацію у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, а також в ході розгляду адміністративної справи №804/7669/16 за позовом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до ОСОБА_5 про стягнення податкового боргу в сумі 50 000, 00 грн. по податковим зобов'язанням, які нараховано за податковими повідомленнями-рішеннями Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №2306-17 від 11.06.2015р. та №14231-13 від 26.07.2016р. Станом на 12.02.2018р. провадження по справі №804/7669/16 зупинено згідно ухвали суду від 23.03.2017р.

Не погодившись із такими діями контролюючого органу, ОСОБА_5 звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що станом у червні 2017 року у ОСОБА_2 були наявні непогашені узгоджені податкові зобов'язання по сплаті транспортного податку за податковим повідомленням-рішенням №2306-17 від 11.06.2015р. в сумі 25 000, 00 грн., що набули статусу податкового боргу, у зв'язку з чим Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управлінням ДФС у Дніпропетровській області 16.06.2016р. сформовано податкову вимогу форми «Ф» за №5041-17 на суму 25 000, 00 грн. та 20 грудня 2016 року прийнято рішення про опис майна платника у податкову заставу №237. У травні 2017 року наведені податкові зобов'язання позивачем не були погашені, що стало підставою для набуття контролюючим органом права вживати передбачені законодавством заходи щодо погашення наявної податкової заборгованості, зокрема, і шляхом передачі майна у податкову заставу.

Передача майна у податкову заставу є обмеженням права власності в розумінні ст. 1 протоколу №1 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод, проте, вказане обмеження підпадає під застереження, передбачене аб. 2 ст. 1 протоколу №1, згідно якого попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно усталеної практики Суду другий параграф ст. 1 протоколу №1 має оцінюватися у світлі принципу, викладеного у першому реченні ст. 1 протоколу №1 (див. між іншим, вищевикладене AGOSI рішення, ibid.). Відповідно, втручання має досягати "справедливого балансу" між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту індивідуальних прав. Важливість досягнення цього балансу відображена у структурі ст. 1 протоколу №1 у цілому, включаючи другий параграф: таким чином, має бути розумне відношення пропорційності між застосовуваними засобами та переслідуваною метою (п. 62 рішення ЄСПЛ у справі GASUS DOSIER- UND FЦRDERTECHNIK GmbH v. THE NETHERLANDS (заява №15375/89).

Тобто, здійснення державою контролю за користуванням майном для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів підлягає загальному обмеженню щодо дотримання вимог пропорційності, і не є необмеженим за своїм характером.

Згідно пп.14.1.155 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Механізм застосування податкової застави органами фіскальної служби врегульовано приписами Податкового кодексу України та Порядком застосування податкової застави органами доходів і зборів, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України №572 від 10.10.2013р., який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №572).

Згідно із ст. 88 Податкового кодексу України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Пунктом 89.1 статті 89 Податкового кодексу України визначено, право податкової застави виникає, зокрема, у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Відповідно до п. 89.2 ст. 89 Податкового кодексу України - з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно.

У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Таким чином, податкова застава є способом забезпечення виконання обов'язку зі сплати грошових зобов'язань, при її застосуванні обмежуються права платника податків щодо розпорядження власним майном.

Згідно із п. 89.3 ст. 89 Податкового кодексу України - майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

Згідно п. 91.3 ст. 91 Податкового кодексу України, податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди контролюючого органу (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов'язковою згідно з вимогами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб. У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.

За змістом п. 89.4 ст. 89 Податкового кодексу України - у разі якщо платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документів, необхідних для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.

Контролюючий орган звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу.

Зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та заборона відчуження таким платником податків майна діють до дня складення акта опису майна платника податків у податкову заставу податковим керуючим або акта про відсутність майна, що може бути описано у податкову заставу, або погашення податкового боргу в повному обсязі. Податковий керуючий не пізніше робочого дня, що настає за днем складення цих актів, зобов'язаний надіслати банкам, іншим фінансовим установам, а також платнику податків рішення про складення актів, яке є підставою для поновлення видаткових операцій та скасування заборони на відчуження майна.

Системний аналіз вищенаведених норм закону дає підстави для висновку про те, що у разі наявності у платника непогашеного податкового боргу податковий орган вправі поширити на майно такого платника в межах суми боргу податкову заставу на підставі відповідного рішення керівника податкового органу.

Пунктом 89.6 статті 89 Податкового кодексу України визначено, що якщо майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу, таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі.

Аналогічні норми викладені у Порядку застосування податкової застави органами доходів і зборів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України №572 від 10.10.2013р.

Так, відповідно до п. 2.2 Порядку №572 - майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису майна за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку.

Згідно із затвердженою формою акт опису майна обов'язково повинен містити інформацію про вартість описаного майна.

Відповідно до пункту 2.3 Порядку №572 - у разі відмови платника податків від підписання акта опису майна такий опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих. Понятими не можуть бути працівники органів доходів і зборів або правоохоронних органів, а також інші особи, участь яких як понятих обмежується Законом України «Про виконавче провадження».

У разі якщо балансову вартість такого майна не визначено, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (п. 2.6 Порядку №572).

З огляду на викладене, зазначення вартості майна є обов'язковим елементом оскільки необхідна для пропорційності.

В свою чергу вчинення податковим органом дій щодо проведення опису майна ОСОБА_2 без зазначення вартості належного платнику майна є протиправними та неправомірними, оскільки законодавством встановлено обов'язок контролюючих органів встановлювати балансову вартість або проводити оцінку майна яка підлягає опису.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем відповідних дій податковим органом під час складання спірного акта вчинено не було.

В свою чергу не надання позивачем або відсутність документів про вартість майна дає відповідачу відповідно до норм ст. 89.4 Податкового кодексу України право звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, а не наділяє правом здійснювати такий опис.

Проте, відповідачем в порушення вимог п. 1.9 Порядку №572 не надано доказів направлення запиту позивачу про надання переліку майна, яке перебуває у її власності (господарському віданні або оперативному управлінні) з метою проведення вартісної оцінки.

Враховуючи викладене, у відповідача не було повноважень на власний розсуд визначати майно для опису у податкову заставу, що зроблено шляхом складання акту опису майна ОСОБА_2 у податкову заставу №17 від 15.05.2017р.

При цьому, слід зауважити, що до оскаржуваного акту опису майна платника у податкову заставу, як зауважує представник позивача, включено усе рухоме майно ОСОБА_2 без зазначення його балансової вартості, в той час як, на її думку, вартість двох належних позивачу транспортних засобів значно перевищує суму податкового боргу позивача по сплаті транспортного податку в сумі 25 000, 00 грн.

Водночас, слід зауважити, що в оскарженому акті опису майна відсутня інформація щодо балансової вартості відповідних автомобілів, які описуються.

Відповідно до пункту 89.2. статті 89 Податкового кодексу України - у разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" №2658-III від 12.07.2001р. (далі - Закон №2658-III).

Статтею 3 Закону № 2658-III визначено, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що складання спірного акту відповідачу слід було здійснювати за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону №2658-III та після наявності відповідного висновку про вартість автомобілів, а також у разі відсутності обтяження їх заставою відповідне майно могло бути включене до відповідного акта.

Таким чином, проведення опису майна у податкову заставу без попередньої професійної (експертної оцінки) та за відсутності відомостей про балансову вартість цього майна є суттєвим і грубим порушенням, таким, що унеможливлює визначення чи обсяг описаного майна є достатнім для погашення податкового боргу боржника чи ні, зумовлює включення більшої кількості майна ніж це необхідно для погашення податкового боргу.

Наведені дії контролюючого органу суперечать вимогам п. 89.2 ст. 89 Податкового кодексу України щодо поширення права податкової застави на майно, балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, при цьому, враховуючи те, що відповідачем не вчинено дій передбачених п. 2.2 (в частині не зазначення передбачених формою акта опису майна даних щодо вартості описаного майна, а також в частині відсутності підпису позивача або його представника, однак в такому разі опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих, однак наявна у матеріалах копія вищевказаного оскаржуваного акту опису майна не містить відомостей щодо його складання у присутності таких понятих (графи залучених інших осіб не заповнені), п.п. 2.3, п.п. 2.4, п.п. 2.6 Порядку №572 у сукупності, якими передбачено дії, які мають вчинятися контролюючим органом при здійсненні опису майна у податкову заставу.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що дії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо опису майна позивача у податкову заставу, за результатами чого складено акт опису майна №17 від 15.05.2017р. є протиправними, а спірний акт опису майна ОСОБА_2 у податкову заставу №17 від 15.05.2017р., складений податковим керуючим Головного управління ДФС у Дніпропетровській області підлягає скасуванню.

Зазначене також узгоджується з практикою Європейський суд з прав людини .Зокрема у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд зазначив: «перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96). На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника». У цій справі Суд постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Як зазначив Європейський суд у пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26 вересня 2014 року, «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ст.ст. 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність оскаржуваних дій та акту, як і відповідність останнього нормам діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України.

Натомість, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачем при складанні оскаржуваного акта опису майна, зокрема, не було дотримано вимог пункту 89.2 статті 89 Податкового кодексу України та пункту 2.6 Порядку №572 щодо складення акта опису майна з урахуванням балансової вартості майна, або за його відсутності за результатами оцінки майна відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оскільки зі змісту оскаржуваного акта вбачається відсутність у ньому вартості описаного майна.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позов ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування акта опису майна у податкову заставу - підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат в порядку ст.ст. 143 та 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із приписами ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1280, 00 грн., що документально підтверджується квитанцією №ПН294917 від 23.06.2017р. на суму 1280, 00 грн. Інші докази понесених позивачем документально підтверджених судових витрат - у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на те, що адміністративний позов ОСОБА_2 - задоволено повністю, суд доходить до висновку, що сума сплаченого позивачем судового збору за подачу адміністративного позову до суду в сумі 1280,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі №804/3993/17 (Головне управління ДФС у Дніпропетровської області).

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (зазначене позивачем у позовній заяві місце проживання/перебування: АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49600, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А; код ЄДРПОУ 39394856) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування акта опису майна у податкову заставу - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо опису майна ОСОБА_2 у податкову заставу.

Визнати протиправним та скасувати акт опису майна у податкову заставу №17 від 15.05.2017р., складеного Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 39394856) судові витрати в сумі 1280, 00 грн. (одна тисяча двісті вісімдесят гривень).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.А. Барановський