Постанова № 76325806, 04.09.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2018 р. Справа № 920/1071/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Гребенюк Н. В. , суддя Слободін М.М.

за участю секретаря судового засідання Кохан Ю.В.

за участю:

прокурора - Зливки К.О. (службове посвідчення № 047938 від 13.09.2017)

позивача - не з'явився

відповідача-1 - не з'явився

відповідача-2 - Коваленка О.І. (договір про надання правової допомоги (витяг) №156 від 03.01.2018)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду в режимі відеконференції апеляційну скаргу Заступника прокурора Сумської області (вх. № 973 С/3) на рішення Господарського суду Сумської області від 16.04.2018 по справі № 920/1071/17 (суддя Котельницька В.Л.; повний текст рішення підписано 26.04.2018)

за позовом Заступника керівника Сумської місцевої прокуратури, м. Суми, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, м. Суми

до 1) Сумської міської ради, м. Суми

2) Фізичної особи-підприємця Сусідки Сергія Михайловича, с. Хотінь, Сумський район, Сумська область

про скасування рішення та зобов'язання повернути земельну ділянку, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року Заступник керівника Сумської місцевої прокуратури, м. Суми в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, м. Суми звернувся із позовом до Господарського суду Сумської області, в якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Сумської міської ради № 4535-МР від 24.06.2015 «Про передачу ФОП Сусідці С.М. у користування земельної ділянки на праві особистого строкового сервітуту під розміщення пересувної тимчасової споруди (літнього майданчика) для провадження підприємницької діяльності» та зобов'язати ФОП Сусідку С.М. повернути територіальній громаді м. Суми в особі Сумської міської ради земельну ділянку площею 0,0610 га вартістю 414732,9 грн., що знаходиться в м. Суми перехрестя вул. Білопільській шлях та вул. Путивльській, переданої відповідно до договору особистого строкового сервітуту від 21.12.2015 № 023/15, а також стягнути судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 16.04.2018 по справі № 920/1071/17 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що за наслідками дослідження наявних у справі доказів та аналізу вимог чинного законодавства судом встановлено, що правові підстави для задоволення позовних вимог, враховуючи обраний прокурором спосіб захисту, відсутні.

Заступником прокурора Сумської області на дане рішення подано апеляційну скаргу, в якій прокурор посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 16.04.2018 у справі №920/1071/17 та ухвалити нове рішення про задоволення вимог прокурора у повному обсязі. Крім того, прокурор просить стягнути з відповідачів на користь прокуратури Сумської області судовий збір за подачу апеляційної скарги та позовної заяви.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги прокурор посилається на те, що позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення Сумської міської ради щодо надання земельної ділянки ФОП Сусідка С.М., на підставі якого в подальшому з порушенням норм законодавства укладено оскаржуваний договір та передано в користування другому відповідачу земельну ділянку, заявлена у сукупності з позовною вимогою стосовно зобов'язання повернення земельної ділянки, що з урахуванням положень ст. 21 ЦК України, ст. 155 ЗК України, ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 4 ст. 236 ГПК України та відповідної судової практики є належним способом захисту інтересів держави. Окрім цього прокурор зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції при оцінці позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення Сумської міської ради. Прокурором у позовній заяві вказано про удаваність укладеного відповідачами правочину з урахуванням положень ст. 235 ЦК України та наявність підстав для визнання судом договору від 21.12.2015 №023/15 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди у м. Суми неукладеним. У зв'язку з цим, прокурор вважає, що судом першої інстанції, всупереч положенням ст.ст. 76, 86 ГПК України не забезпечено виконання вимог процесуального закону щодо об'єктивності та всебічності з'ясування дійсних обставин справи, не надано ґрунтовної юридичної оцінки факту невиконання рішення Сумської міської ради сторонами, з огляду на відсутність у договорі істотних умов, що свідчить про його не укладення, отже відсутність факту його вчинення (реалізації). З урахуванням встановлених судом першої інстанції фактів порушення вимог та норм чинного земельного законодавства при здійсненні передачі другому відповідачу земельної ділянки на умовах договору особистого строкового сервітуту, а не у порядку визначеному ст.ст. 124, 134 ЗК України та згідно положень Закону України «Про оренду землі», висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для скасування рішення Сумської міської ради прокурор вважає необґрунтованими. З огляду на ці обставини, прокурор зазначає, що позовна вимога про скасування рішення індивідуального характеру може бути предметом судового розгляду, у зв'язку з законодавчою можливістю їх оскарження (ст. 21 ЦК України, ст. 155 ЗК України та ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), пред'явлена у поєднанні із вимогою про повернення земельної ділянки та необхідністю надання судом оцінки правомірності прийнятого рішення щодо передачі ФОП Сусідка С.М. права користування земельною ділянкою на праві особистого строкового сервітуту, а тому висновки суду першої інстанції, що оскаржуване рішення Сумської міської ради не підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що воно є ненормативним актом і вичерпало свою дію внаслідок виконання, є таким, що на думку скаржника не ґрунтується на законі. Прокурор також в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції належним чином не перевірено і не надано оцінку обставинам відсутності підстав для визнання спірного договору сервітуту недійсним. Так, зі змісту договору від 21.12.2015 вбачається, що в ньому відсутній кадастровий номер земельної ділянки, що передавалась ФОП Сусідка С.М., який характеризує об'єкт оренди та є істотною умовою договору оренди. Враховуючи те, що у спірному договорі відсутня необхідна істотна умова (об'єкт оренди), він вважається неукладеним. Разом з тим, враховуючи те, що недійсним може бути визнано лише укладений договір, тому підстави для визнання договору сервітуту від 21.12.2015 недійсним відсутні з огляду на його неукладення.

Також прокурор в апеляційній скарзі зазначає про те, що оскільки ФОП Сусідка С.М. отримав спірну земельну ділянку на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування та договору від 21.12.2015, який по суті є удаваним, однак неукладеним договором оренди землі (не містить істотної умови - кадастрового номеру земельної ділянки), відтак зазначена земельна ділянка підлягає поверненню власнику - територіальній громаді м. Суми в особі Сумської міської ради. Підставою для повернення земельної ділянки прокурор вказує норми ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Відповідні правові позиції викладені у постановах Вищого господарського суду України від 17.08.2017 у справі №920/625/17, від 11.06.2015 №920/1802/14 та від 02.03.2017 №905/533/15.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2018 для апеляційного розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 920/1071/17. Позивачу та відповідачам встановлено строку до 08.06.2018 (включно) для надання суду апеляційної інстанції відзивів на апеляційну скаргу в порядку, визначеному ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

На виконання вимог ухвали суду від 25.05.2018 Сумською міською радою надано відзив на апеляційну скаргу (вх. № 4371 від 08.06.2018), в якому відповідач-1 вважає апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою, безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає у повному обсязі. Натомість відповідач-1 вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості, прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому скасуванню не підлягає.

Сумська міська рада вважає помилковими посилання прокурора щодо належності способу захисту інтересів держави шляхом поєднання позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення Сумської міської ради та про повернення земельної ділянки, оскільки позовної вимоги щодо визнання недійсним договору особистого строкового сервітуту, укладеного на підставі рішення Сумської міської ради від 24.06.2015 № 4535-МР, заявлено не було. Також Сумська міська рада в спростування доводів прокурора про те, що договір строкового сервітуту є удаваним договором оренди земельної ділянки та неукладеним договором, вказує на те, що даний договір є вчиненим Сумською міською радою та ФОП Сусідкою С.М. згідно з Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Суми, затвердженим рішенням Сумської міської ради від 27.02.2013 № 2155-МР, та визнання такого договору недійсним повинно відбуватись шляхом оскарження в судовому порядку.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.05.2018 від 12.06.2018 справу № 920/1071/17 за апеляційною скаргою Заступника прокурора Сумської області на рішення Господарського суду Сумської області від 16.04.2018 по справі № 920/1071/17 призначено до розгляду на 10.07.2018 об 11:30 год. Зобов'язано ГУ Держгеокадастру у Сумській області та ФОП Сусідку С.М. у строк до 05.07.2018 (включно) надати суду письмові пояснення в обґрунтування своїх правових позицій по скарзі.

На виконання вимог ухвали ФОП Сусідка С.М. надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 4503 від 13.06.2018), в якому просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає, що оспорюване прокурором рішення приймалось Сумською міською радою у відповідності із ч.4 ст.28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та із застосуванням механізму, що передбачений Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011, яким визначено, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки ТС. У матеріалах справи міститься паспорт прив'язки розміщення тимчасової споруди за адресою м. Суми, перетин вул. Білопільський шлях та вул. Путивльська №8 від 02.03.2016, виданий ФОП Сусідці С.М. Департаментом містобудування та земельних відносин Сумської міської ради, а також весь вичерпний пакет документів, які необхідні для надання дозволу для розміщення тимчасової споруди та які передбачені пунктом 2.3. Порядку (графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів ТС з прив'язкою місцевості; реквізити замовника). Паспорт прив'язки розроблено на підставі рішення Сумської міської ради № 4217-МР від 25.03.2015 «Про надання дозволу ФОП Сусідка С.М. на виготовлення паспорту прив'язки тимчасової споруди та розроблення технічної документації щодо встановлення меж сервітуту для розміщення пересувної тимчасової споруди (літнього майданчика)». Таким чином, ФОП Сусідка С.М. вважає, що визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яким передбачено укладення договору особистого строкового сервітуту є ненормативним актом, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів і вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для користувачів земельних ділянок. Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем не доведено, які саме його права порушуються відповідним рішенням СМР, за захистом яких до суду звернулася прокуратура.

Поряд із цим, ФОП Сусідка вважає, що апеляційна скарга прокурора не містить жодних правових підстав для задоволення вимог про повернення земельної ділянки, а посилання прокурора на удаваність правочину має лише суб'єктивний характер і жодним чином не підтверджується матеріалами справи. Не міститься в апеляційній скарзі і посилань на норми законодавства щодо застосування такого заходу, як повернення земельної ділянки, а стаття 1212 Цивільного кодексу України, яку прокурором обрано в якості підстав для повернення земельної ділянки, не підлягає застосуванню в даному випадку, оскільки жодна зі сторін не оспорює наявність цивільних правовідносин.

09.07.2018 від Сумської міської ради надійшло клопотання (вх. 5199) про розгляд справи без участі її представника за наявними матеріалами.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2018 у зв'язку з відрядженнями судді Істоміної О.А. та судді Пелипенко Н.М. для апеляційного розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.

Відповідно до абз. 2 ч. 14 ст. 32 ГПК України у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті.

Враховуючи вищевикладене, з метою дослідження матеріалів справи колегія суддів у зміненому складі 10.07.2018 дійшла висновку про початок повторного розгляду справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 розгляд справи відкладено на 26.07.2018 об 11:30 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2018 розгляд справи 26.07.2018 об 11:30 год. призначено до розгляду в режимі відеоконференції, проведення якої доручено Господарському суду Сумської області.

24.07.2018 позивач направив суду клопотання (вх. № 5748), в якому просить провести слухання справи за відсутності представника ГУ Держгеокадастру у Сумській області, у зв'язку з об'єктивною неможливістю бути присутнім у судовому засіданні 26.07.2018.

Також позивач надав суду пояснення (вх. № 5749 від 24.07.2018), в яких повністю підтримує апеляційну скаргу прокурора та просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.07.2018 розгляд справи відкладено на 04.09.2018 об 11:30 год. Доручено Господарському суду Сумської області забезпечити проведення відеоконференції у справі № 920/1071/17.

Представники позивача та відповідача-1 в судове засідання не з'явились. В матеріалах справи містяться заяви про розгляд справи без їх участі.

Згідно частини третьої статті 196 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши матеріали справи, враховуючи клопотання позивача та відповідача-1 про розгляд справи без участі їх представників, колегія суддів дійшла висновку про достатність наданих матеріалів для розгляду справи, а неявка представників позивача та відповідача-1 в судове засідання 04.09.2018 не перешкоджає апеляційному перегляду оскаржуваного прокурором рішення суду першої інстанції.

Прокурор у своїх поясненнях, наданих у судовому засіданні 04.09.2018, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 16.04.2018 у справі № 920/1071/17 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Уповноважений представник відповідача-2 у судовому засіданні 04.09.2018 просив апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судовому засіданні пояснення прокурора та представника відповідача-2, які підтримали свої правові позиції по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Одне із головних призначень обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (пункт 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Серявін проти України»).

В силу приписів частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За наслідками розгляду даної справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до рішення Сумської міської ради від 24.06.2015 № 4535-МР «Про передачу ФОП Сусідці С.М. у користування земельної ділянки на праві особистого строкового сервітуту під розміщення пересувної тимчасової споруди (літнього майданчика) для провадження підприємницької діяльності» відповідачу-2 - ФОП Сусідці С.М. передано у користування земельну ділянку на перехресті вул. Білопільській шлях та вул. Путивльській у м. Суми, площею 0,0610 га, строком на 5 років (період з 01 травня до 01 жовтня) на праві особистого строкового сервітуту під розміщення пересувної тимчасової споруди (літнього майданчика) для провадження підприємницької діяльності із встановленням плати у розмірі вісім відсотків від нормативної грошової оцінки землі, що застосовується для обчислення орендної плати за користування земельними ділянками на території м. Суми на підставі рішення Сумської міської ради від 13.01.2015 № 3934-МР «Про встановлення плати за землю на території міста Суми» (зі змінами).

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення Сумської міської ради від 24.06.2015 № 4535-МР між відповідачами укладено Договір від 21.12.2015 № 023/15 Про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди (літнього майданчика) строком на п'ять років - з 21.12.2015 до 20.12.2020 (далі - Договір).

Згідно з пунктом 1.1. Договору предметом договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно «Сервітуарію» на територію (об'єкт благоустрою) в м. Суми, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності пересувна тимчасова споруда (літній майданчик) площею 610 кв.м.

Пунктами 1.2.-1.4. цього Договору визначено об'єкт сервітуту - територія (об'єкт благоустрою) в м. Суми, перехрестя вул. Білопільській шлях та вул. Путивльській, площею 610 кв.м., розміщення та межі якої зазначено у технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), яка є невід'ємним Додатком до цього Договору. Окрім території (об'єкта благоустрою), на яку «Сервітуріарію» встановлено особистий строковий сервітут, за тимчасовою спорудою закріплюється територія для благоустрою (підтримання в санітарному стані) згідно з договором про закріплення та утримання території міста Суми в належному санітарно-технічному стані, що укладається «Сервітуріарієм» з інспекцією з благоустрою міста Суми Сумської міської ради. Плата за закріплену територію для благоустрою (підтримання в санітарному стані) не справляється.

У пункті 3.1. Договору сторони погодили, що за користування особистим строковим сервітутом для розміщення та використання тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності «Сервітуріарій» (відповідач-2) сплачує «Власнику» (відповідач-1) річну плату в розмірі вісім відсотків від грошової (нормативної) оцінки земельної ділянки (території), яка визначається управлінням Держземагентсва у Сумському районі Сумської області для кожного календарного року, яка на 2015 рік становить 679,89 грн. за кв.м. Річний розмір плати за Договором становить 33178,63 грн.

Пунктом 1.5. Договору сторони визначили, що він не є договором оренди земельної ділянки чи будь-яким іншим договором користування земельною ділянкою.

Судом першої інстанції встановлено, що під час вивчення Сумською місцевою прокуратурою інформації щодо правомірності використання земельних ділянок комунальної власності були встановлені факти винесення Сумською міською радою вищезазначеного рішення та укладення на його виконання з ФОП Сусідкою С.М. договору сервітуту, які на думку прокурора, суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки спрямовані на передання земельної ділянки комунальної форми власності у користування не на конкурентних засадах, без визначення конкретної земельної ділянки, відсутністю її кадастрового номера, що фактично містить ознаки удаваного правочину, змістом якого є орендні відносини, а не сервітут.

Вказане стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області до господарського суду із даним позовом про визнання рішення Сумської міської ради незаконним, його скасування та повернення земельної ділянки територіальній громаді.

Підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді в даному випадку підтверджені судом першої інстанції і відповідачами під час перегляду справи в апеляційному порядку не оспорюються.

Приймаючи рішення зі спору у даній справі в частині вимог прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Сумської міської ради від 24.06.2015 № 4535-МР «Про передачу ФОП Сусідці С.М. у користування земельної ділянки на праві особистого строкового сервітуту під розміщення пересувної тимчасової споруди (літнього майданчика) для провадження підприємницької діяльності», суд першої інстанції виходив з того, що позов, предметом якого є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яким передбачено укладення договору особистого строкового сервітуту, не може бути задоволено, з огляду на те, що таке рішення є ненормативним актом, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Крім того, вказане рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для користувачів земельних ділянок визнання недійсним та скасування вищезгаданого рішення не є засобом поновлення інтересів держави.

Даний висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає обґрунтованим, а рішення в цій частини таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Так, суд першої інстанції вмотивовуючи своєї рішення про відмову в позові прокурора в означеній частині обґрунтовано послався на те, що частиною першою статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Поряд з цим, згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

У зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою для виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

В даному випадку, рішення Сумської міської ради № 4535-МР від 24.06.2015 «Про передачу ФОП Сусідці С.М. у користування земельної ділянки на праві особистого строкового сервітуту під розміщення пересувної тимчасової споруди (літнього майданчика) для провадження підприємницької діяльності» вичерпало свою дію фактом його реалізації, адже на виконання цього рішення між відповідачами укладено Договір від 21.12.2015 № 023/15 Про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди (літнього майданчика) строком на п'ять років - з 21.12.2015 до 20.12.2020.

Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано визначився, що само по собі скасування рішення Сумської міської ради № 4535-МР від 24.06.2015 «Про передачу ФОП Сусідці С.М. у користування земельної ділянки на праві особистого строкового сервітуту під розміщення пересувної тимчасової споруди (літнього майданчика) для провадження підприємницької діяльності» не є засобом поновлення інтересів держави.

Вказана правова позиція суду першої інстанції підкріплена практикою суду касаційної інстанції та висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі №916/187/15-г та постанові Верховного Суду від 21.02.2018 №905/3280/16.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

У рішенні від 10.11.2005р. Великої Палати Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" зазначається, що згідно з практикою, закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди. Практика країн усталеної демократії свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов'язковості. Вважається, що це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права. Ці принципи зобов'язують державну владу дотримуватись обраної правової позиції і не відхилятися від неї доти, доки не з'являться вагомі підстави змінити її і звернутись до іншого розуміння тієї чи іншої норми. Названі принципи певною мірою знаходять підтвердження в національному законодавстві, практиці здійснення правосуддя та роз'яснювальній діяльності вищих спеціалізованих судів.

Що стосується позовних вимог прокурора про повернення територіальній громаді м. Суми в особі Сумської міської ради спірної земельної ділянки, переданої відповідачу-2 відповідно до договору особистого строкового сервітуту від 21.12.2015 №023/15, то розглядаючи вимоги в цій частині, суд першої інстанції також не знайшов правових підстав для їх задоволення ані в порядку реституції відповідно до вимог статті 216 Цивільного кодексу України, ані в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України, з огляду на відсутність позовної вимоги про визнання недійсним цього правочину, а також відсутність доказів визнання договору особистого строкового сервітуту від 21.12.2015 №023/15 раніше недійсним у судовому порядку.

Вказані висновки суду першої інстанції також визнаються колегією суддів вмотивованими, оскільки правова підстава набуття, збереження майна - договір сервітуту продовжує існувати і в даному випадку позовної вимоги щодо визнання недійним договору особистого строкового сервітуту, укладеного на підставі рішення Сумської міської ради від 24.06.2015 № 4535-МР, заявлено не було.

Тож, виходячи із наведеного є помилковою правова позиція прокурора щодо належності способу захисту інтересів держави шляхом поєднання позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення Сумської міської ради та про повернення земельної ділянки.

Прокурор в апеляційній скарзі зазначає, що договір особистого строкового сервітуту є удаваним договором оренди земельної ділянки за статтею 235 Цивільного кодексу України, та через відсутність істотної умови (кадастровий номер земельної ділянки) є неукладеним.

Колегія суддів з приводу наведених прокурором доводів зазначає, що згідно зі статтею 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Вказаною нормою фактично встановлено правила, якими сторони повинні керуватись, уклавши удаваний правочин.

Відповідно до пункту 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

В той же час, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, яким не укладено).

Виходячи із зазначеного та враховуючи те, що Сумська міська рада та ФОП Сусідка С.М. мали намір та уклали саме договір особистого строкового сервітуту згідно з Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Суми, затвердженим рішенням Сумської міської ради від 24.06.2015 № 4535-МР, такий договір є вчиненим, а тому визнання вказаного договору недійсним повинно відбуватись шляхом оскарження в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що договір № 023/15 про встановлення особистого строкового сервітуту на користування місцем для розміщення тимчасової споруди в м. Суми, що укладений між відповідачами 21.12.2015, в судовому порядку ніким не оскаржувався, а отже в силу статті 204 Цивільного кодексу України його правомірність презюмується.

Враховуючи викладене, заявлений прокурором позов, предметом якого є вимога про визнання незаконним та скасування рішення Сумської міської ради № 4535-МР від 24.06.2015 «Про передачу ФОП Сусідці С.М. у користування земельної ділянки на праві особистого строкового сервітуту під розміщення пересувної тимчасової споруди (літнього майданчика) для провадження підприємницької діяльності», тобто ненормативного акту, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для користувача земельної ділянки - ФОП Сусідки С.М., оскільки у останнього виникло право користування земельною ділянкою на підставі договору від 21.12.2015 № 023/15 про встановлення особистого строкового сервітуту, який є дійсним та не оскаржений в судовому порядку. В свою чергу, наявність діючого та неоскарженого договору не дає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо повернення земельної ділянки.

Відтак, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, внаслідок обрання прокурором невірного способу захисту.

Поряд з цим, судом першої інстанції на підставі аналізу змісту на умов договору від 21.12.2015 № 023/15 про встановлення особистого строкового сервітуту з'ясовано, що цей договір був укладений між відповідачами з порушенням норм чинного земельного законодавства, оскільки передача земельної ділянки повинна була проводитись на умовах оренди в порядку, визначеному статтями 124, 134 Земельного кодексу України та згідно положень Закону України «Про оренду землі».

Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на тому, що правовідносини земельного сервітуту виникають між власниками (володільцями) сусідніх земельних ділянок, а саме між власником земельної ділянки, яка має бути обтяжена сервітутом, тобто, між особою, яка зобов'язана надати свою земельну ділянку в обмежене користування, і особою, яка вимагає встановлення сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки (іншого нерухомого майна) і якій належить право на встановлення земельного сервітуту. Водночас, потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ФОП Сусідка С.М. не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки (території), яка передана йому у користування на підставі договору особистого строкового сервітуту на час укладення відповідного договору сервітуту. Матеріали справи не містять доказів того, що потреби другого відповідача в розміщенні тимчасової споруди не могли бути задоволені іншим способом.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що суть правовідносин між відповідачами за договором від 21.12.2015 № 023/15 про встановлення особистого строкового сервітуту, їх зміст та мета отримання земельної ділянки не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут.

Згідно статті 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Однак за змістом договору (пункти 1.1-1.4.) реальною потребою ФОП Сусідки С.М. є не задоволення перелічених потреб, обумовлених статтею 404 Цивільного кодексу України, а отримання права користування земельної ділянкою для розташування на ній тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.

Таким чином, за висновками суду першої інстанції укладанням договору строкового особистого сервітуту від 21.12.2015 Сумська міська рада фактично надала ділянку у користування без дотримання вимог чинного законодавства щодо порядку встановлення сервітуту.

Посилання відповідача-1 на дотримання ним при прийнятті рішення №4535-МР від 24.06.2015 «Про передачу ФОП Сусідці С.М. у користування земельної ділянки на праві особистого строкового сервітуту під розміщення пересувної тимчасової споруди (літнього майданчика) для провадження підприємницької діяльності» механізму розміщення тимчасових споруд, у відповідності до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженої наказом Мінрегіонбуду України за №244 від 21.10.2011 та зареєстрованому у Міністерстві юстиції України за №1330/20068 від 22.11.2011, суд першої інстанції визнав помилковим, оскільки вказаним нормативно-правовим актом не передбачено укладення договорів про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди.

Водночас, відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Підстави та порядок передачі в оренду земельних ділянок комунальної власності встановлений статтями 124, 134 Земельного кодексу України та нормами Законом України «Про оренду землі».

Отже, враховуючи мету укладення спірного договору - провадження підприємницької діяльності, а також оплатний характер цього договору, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що між відповідачами склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для ведення відповідачем-2 підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у статті 1 Закону України «Про оренду землі».

Положеннями частини першої статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. При цьому, за змістом частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Встановлені судом першої інстанції свідчать про те, що договір про встановлення земельного сервітуту від 21.12.2015 № 023/15 суперечить вимогам законодавства, внаслідок чого може бути визнаний недійсним відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України та в силу статті 216 Цивільного кодексу України правовим наслідком недійсності даного договору в такому випадку буде повернення другим відповідачем отриманої за недійсним договором земельної ділянки.

В той же час, надаючи до позовної заяви договір від 21.12.2015 № 023/15 про встановлення особистого строкового сервітуту, прокурором у даній справі не заявлено вимогу про визнання його недійсним і суду відсутні докази визнання його недійсним у судовому порядку раніше.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням викладеного, колегія суддів визнає доводи апеляційної скарги прокурора позбавленими фактичного та правового обґрунтування.

Наведені прокурором в апеляційній скарзі доводи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи, оскільки не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, а тому правові підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення - відсутні.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення суду першої інстанції у даній справі відповідає усім вказаним вимогам.

З огляду на те, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга прокурора залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Сумської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 16.04.2018 по справі № 920/1071/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 10.09.18

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Слободін М.М.