Постанова № 76325766, 06.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2018 р. Справа№ 910/21381/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 06.09.2018.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром Гарант Плюс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 (повний текст складено 10.05.2018)

у справі №910/21381/17 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром Гарант Плюс»

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Сайвена»

2) Національний банк України

3) Міністерство фінансів України

про розірвання договору

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пром Гарант Плюс» (далі, позивач або ТОВ «Пром Гарант Плюс») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі, відповідач або Приватбанк) про розірвання Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сайвена» (далі, третя особа-1).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2018 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національний банк України (далі, третя особа-2 або НБУ) та Міністерство фінансів України (далі, третя особа-3).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як поручитель за спірним договором поруки, виконав 25.10.2016 перед Приватбанком обов'язки боржника (ТОВ «Сайвена») за кредитним договором, забезпеченими порукою, а саме погасив борг на загальну суму 477 694 163,54 грн. Однак, відповідач порушив істотні умови договору поруки, а саме не виконав умови пункту 10 спірного договору поруки та не передав позивачу належним чином завірені копії документів, що підтверджують зобов'язання первісного боржника за кредитним договором та засоби забезпечення цих зобов'язань у вигляді забезпечень до ТОВ «Пром Гарант Плюс». Як зазначає позивач, ТОВ «Пром Гарант Плюс», не отримавши необхідні документи для стягнення грошових боргів з підприємства-боржника за договором поруки, не маючи можливості використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань з боку підприємства-боржника, втратило зацікавленість в подальшому виконанні поруки з боку Приватбанку, а також зазнало значних збитків в зв'язку з тим, що для реалізації договору поруки було вимушено залучити кредитні кошти та сплачувати проценти за кредитом, а також додатково залучити забезпечення кредиту.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/21381/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не було належним чином доведено порушень умов договору поруки відповідачем та завданої цими порушеннями шкоди.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пром Гарант Плюс» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/21381/17 скасувати, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що саме до нього в силу пункту 8 Договору поруки у зв'язку з виконанням зобов'язання боржника за кредитним договором перейшли усі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед Приватбанком за кредитним договором у частині виконання зобов'язання.

Однак, відповідачем порушено право позивача як нового кредитора на задоволення своїх вимог, оскільки порушено пункт 10 договору поруки, відповідно до якого у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором, банк зобов'язаний передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.

Скаржник стверджує, що відмова відповідача виконати передбачене договором поруки зобов'язання щодо передачі документів, які підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором, призвело до істотного порушення договору поруки з боку Приватбанку. При цьому, внаслідок такого істотного порушення умов договору поруки, позивачу було завдано шкоду, оскільки він позбавлений можливості звернути стягнення на майнові права, які є забезпеченням виконання ТОВ «Сайвена» своїх зобов'язань за кредитним договором.

Вищенаведене, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для розірвання спірного договору поруки.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром Гарант Плюс» передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №910/21381/17, розгляд справи призначено на 06.09.2018.

Представники третіх осіб у судове засідання, призначене на 06.09.2018, не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення третіх осіб про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень, з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників третіх осіб.

Представник позивача у судовому засіданні підтримував доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати, позов задовольнити повністю.

Представник відповідача письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

У відповідності до вимог частини 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 25.10.2016 між позивачем (поручитель) та відповідачем (кредитор) укладено Договір поруки №4С12143И/П (далі, Договір поруки), за умовами якого позивач поручився перед відповідачем за виконання ТОВ «Сайвена» (третя особа-1, боржник) зобов'язань за Кредитним договором №4С12143И від 15.05.2012 (далі, Кредитний договір), а саме зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з пунктом 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

До поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (пункт 8 Договору поруки).

Відповідно до пункту 10 Договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Пунктом 14 Договору передбачено, що його дострокове розірвання здійснюється за письмовою згодою сторін.

Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (пункт 11 Договору поруки).

Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ «Приватбанк» в порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.01.2016, укладеної сторонами (пункт 17 Договору поруки).

Матеріали справи містять копію укладеної сторонами угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.01.2016.

Позивач в обґрунтування позовних вимог та доводів апеляційної скарги посилається на те, що згідно з платіжним дорученням №894 від 25.10.2016 виконав зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Сайвена» (боржника за Кредитним договором) перед відповідачем з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 477 694 163,54 грн., у зв'язку з чим за умовами пункту 10 договору поруки відповідач повинен був передати позивачу належним чином завірені копії документів, які підтверджують обов'язки боржника за вказаним кредитним договором, але не виконав свої зобов'язання.

У зв'язку з істотним, на думку позивача, порушенням відповідачем умов Договору (ненаданням належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитним договором та документів, які забезпечували виконання зобов'язань з боку боржника) позивач просить розірвати договір поруки у судовому порядку.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Пром Гарант Плюс» у даній справі з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір поруки №4С12143И/П від 25.10.2016 є договором поруки, який підпадає під правове регулювання норм статей 553-559 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до пунктів 5, 6 Договору поруки у випадку невиконання боржником обов'язку пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, наведений у письмовій вимозі кредитора, упродовж 5 календарних днів з моменту отримання такої вимоги.

Відповідно до наявної у матеріалах справи копії платіжного доручення №894 від 25.10.2016 позивач перерахував на користь відповідача 477 694 163,54 грн. з призначенням платежу: «виконання обов'язків по кред. Договору №№4С12143 від 15.05.2012 згідно договору поруки №4С12143И/П від 24.10.2016».

За змістом частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Аналогічна позиція узгоджена сторонами в пункті 8 Договору поруки.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно із статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Таким чином, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Господарськими судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач звертався до відповідача з вимогою про надання документів, передбачених договором поруки або докази наявності вини відповідача у ненаданні вказаних документів, що в свою чергу свідчить про недоведеність істотного порушення умов Договору поруки відповідачем.

Водночас, предметом заявленого позову є розірвання договору поруки, укладеним між сторонами спору у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов договору.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 Господарського кодексу України.

За змістом статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як уже зазначалося, сторони у спірному договорі обумовили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за їх письмовою згодою. Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, належних і допустимих доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання договору від 25.10.2016 відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору у матеріалах справи немає.

За змістом статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13.

Колегія суддів, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та урахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не вбачає обставин, які передбачали б можливість розірвання договору від 25.10.2016 із підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов Договору (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що невиконання відповідачем зобов'язань, визначених у пункті 10 Договору поруки, є істотним порушенням, внаслідок якого позивач зазнав значних збитків.

Крім того, колегія суддів зазначає, що наявності складових елементів правопорушення, з якими законодавство пов'язує виникнення збитків (протиправна поведінка, розмір збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина), позивачем також не обґрунтовано.

Відповідно до положень статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, у разі невиконання відповідачем умов договору поруки, позивач не позбавлений права звернутись з позовом до суду про зобов'язання виконати умови договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що у даному випадку відсутні передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України підстави для розірвання спірного договору.

Колегією суддів взято до уваги ту обставину, що позивач у прохальній частині позовної заяви просив суд розірвати Договір поруки №4С12143И/П від 25.10.2017, тоді як матеріалами справи підтверджується укладення між сторонами Договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016, а перерахування коштів відповідачеві на підставі платіжного доручення №894 від 25.10.2016 було здійснено згідно Договору поруки №4С12143И/П від 24.10.2016. Поруч із цим, як зазначив позивач у апеляційній скарзі, у прохальній частині позову було допущено технічну помилку в частині дати укладення договору поруки. Дані посилання взяті судом до уваги, оскільки до матеріалів справи позивачем було долучено саме копію договору поруки №4С12143И/П від 25.10.2016, на який позивач як на підставу позову і посилається в описовій частині позовної заяви та апеляційної скарги, а відповідачем факт укладення договору №4С12143И/П саме 25.10.2016 не заперечувався, доказів на підтвердження факту укладення іншою датою договору із таким самим номером не надано.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Позивачем у даній справі не доведено порушення його прав зі сторони відповідача.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром Гарант Плюс» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром Гарант Плюс» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/21381/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 у справі №910/21381/17 залишити без змін.

Матеріали справи №910/21381/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.09.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко