Постанова № 76325645, 05.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2018 р. Справа№ 910/118/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу №39 від 19.06.2018 (вх. №09.1-04.1/3960/18 від 03.07.2018) Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018

у справі №910/118/18 (суддя - Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс"

до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал Трейд"

про розірвання договору поруки

за участю представників учасників справи:

від позивача - Стеблевський А.О., довіреність № б/н від 12.10.17

від відповідача - Малярчук Т.В. довіреність № 353 від 17.01.18

від третьої особи - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про розірвання договору поруки.

Позов обґрунтований тим, що відповідачем в порушення умов договору поруки не передано позивачу документи, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, заборгованість по якому була погашена ТОВ «Пром Гарант Плюс», як поручителем, а тому просить розірвати договір поруки, укладений між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ТОВ "Пром Гарант Плюс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2018 залучено до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал Трейд".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 (повний текст рішення складено 17.05.2018) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, з посиланням на приписи ст. ст. 11, 509, 512, 546, 553-556, 626, 651, 654 ЦК України та 188 ГК України дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання спірного правочину, оскільки позивачем належними і допустимими не доведено що невиконання відповідачем зобов'язань з передання документів, які підтверджують обов'язок боржника за кредитним договором, значною мірою позбавило Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" того, на що воно розраховувало при укладенні договору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач - ТОВ "Пром Гарант Плюс", 19.06.2018 подав апеляційну скаргу №39 від 19.06.2018 (вх. №09.1-04.1/3960/18 від 03.07.2018), в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/118/18 скасувати та задовольнити позов про розірвання договору поруки.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що викладені в оскаржуваному рішенні висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Так, апелянт вказує на те, що саме відмова відповідача виконати передбачене договором поруки зобов'язання щодо передачі документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, призвело до істотного порушення договору поруки з боку ПАТ КБ «Приватбанк». При цьому, за доводами позивача, внаслідок такого істотного порушення умов договору позивачу було завдано шкоду, оскільки він позбавлений можливості звернути стягнення на майнові права, які є забезпеченням виконання ТОВ «Капітал Трейд» своїх зобов'язань за кредитним договором №4К15103И від 25.10.2016.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2018 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Мальченко А.О., Дикунська С.Я.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 за апеляційною скаргою №39 від 19.06.2018 (вх. №09.1-04.1/3960/18 від 03.07.2018) Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/118/18 відкрито апеляційне провадження. В порядку підготовки справи до розгляду відповідачу був наданий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також надано учасникам справи строк для подання заяв, клопотань, пояснень тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2018 справу призначено до розгляду на 05.09.2018.

01.08.2018 до Київського апеляційного господарського суду від ПАТ КБ «Приватбанк» надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/118/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Так, відповідач зазначає, що перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону, а тому, як зазначає відповідач, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. Також, сторона вказує на те, що позивач жодних спроб реалізації своїх прав поручителя щодо стягнення сплачених ним коштів з боржника не вчиняв.

Представники третьої особи в судове засідання 05.09.2018 не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 33 том ІІ). Клопотань та заяв до початку судового розгляду справи від даного учасника справи не надходило.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, унормованих ст. 273 ГПК України, а також з врахуванням того, що явка представників учасників справи судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи, повідомленого належним чином про здійснення перегляду справи в апеляційному порядку.

Представник позивача в судовому засіданні 05.09.2018 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення - скасувати.

Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" (поручитель за договором, позивач) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор за договором, відповідач) було укладено договір поруки №4К15103И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Трейд" (боржник за договором, третя особа) своїх зобов'язань за кредитним договором №4К15103И від 16.12.2015 (далі - кредитний договір), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (а.с. 29 том І).

Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

В пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 5 договору поруки у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

За змістом п. 6 договору поруки поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

Згідно із п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 договору поруки сторонами узгоджено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

У відповідності до п. 11 договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором.

За змістом п. 17 договору поруки цей договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 06.01.2016, укладеної сторонами.

ТОВ "Пром Гарант Плюс" згідно платіжного доручення № 893 від 25.10.2016 позивачем перераховано відповідачу 1 097 620 637,87 грн. Призначення платежу: «виконання зобов'язань за кредитним договором № 4К15103И від 16.12.2015 згідно договору поруки № 4К15103Т/П від 24.10.2016» (а.с. 30 том І).

Предметом розгляду у даній справі є вимога ТОВ "Пром Гарант Плюс" про розірвання договору поруки з підстав істотного порушення відповідачем його умов (п. 10 договору поруки), оскільки ПАТ КБ «Приватбанк» після сплати позивачем, як поручителем, кредитної заборгованості не було надано документів, які підтверджують кредитні зобов'язання.

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, в прохальній частині позову ТОВ "Пром Гарант Плюс" просить розірвати договір поруки № 4А1510И від 25.10.2017, тоді як, за текстом позовної заяви та згідно доданих до неї додатків, вимоги апелянта стосуються договору поруки №4К15103И/П від 25.10.2016. Заяв та клопотань про виправлення описок стороною не подавалось. Проте, виходячи із наявних в матеріалах справи документів, слід дійти висновку, що позивачем заявлено вимогу про розірвання договору поруки №4К15103И/П від 25.10.2016.

Цивільні зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями ст.628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст договору № 4К15103И/П від 25.10.2016, який укладений між ТОВ "Пром Гарант Плюс" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", колегія суддів дійшла висновку, що даний договір за своєю правовою природою є договором поруки, правове регулювання якого здійснюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 статті 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано Главою 53 ЦК України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено Главою 20 ГК України.

Згідно зі ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

У відповідності до ст. 651 ЦК України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Місцевий господарський суд, вирішуючи спір, слушно зауважив, що істотним порушенням стороною договору є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому, доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

Згідно із ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передачі документів, які підтверджують обов'язки боржників за кредитними договорами, значною мірою позбавило ТОВ "Пром Гарант Плюс" того, на що сторона розраховувала при укладенні договору. Адже неналежне виконання боржником зобов'язання та виникнення заборгованості за кредитним договором, що є підставою для звернення кредитора з вимогою до поручителя, не є такою обставиною, яка неминуче настане, а тому посилання сторони на те, що він розраховував на такий результат правочину є необґрунтованим.

Місцевим господарським судом вірно зазначено про недоведеність позивачем обставин на підтвердження істотного порушення відповідачем зобов'язань за спірним договором поруки, внаслідок якого позивач зазнав значних збитків. Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що наявності складових елементів правопорушення, з якими законодавство пов'язує виникнення збитків (шкоди) (протиправна поведінка, розмір збитків (шкоди), причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина) позивачем також не обґрунтовано та не доведено.

Суд апеляційної інстанції за результатами перегляду справи в апеляційному порядку не встановив обставин і підстав, з якими положення ст. 651 ЦК України пов'язує можливість розірвання спірного договору поруки, а відтак висновок Господарського суду міста Києва про відсутність істотного порушення умов договору поруки є обґрунтованим.

Разом з цим, за умовами договору поруки у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього Договору.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, як і не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності порушеного третьою особою зобов'язання станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачу, а також розміру заборгованості за кредитним договором.

Будь-яких обґрунтованих пояснень щодо підстав перерахування відповідачу в рахунок виконання третьою особою зобов'язань перед відповідачем за кредитними договорами грошових коштів саме в сумі 1 097 620 637,87 грн стороною не надано та не міститься в апеляційній скарзі.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що зі змісту ч. ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України вбачається, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем. Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15 та постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/14024/17.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та не спростовано апелянтом в суді апеляційної інстанції, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що вказаною сумою, зобов'язання третьої особи перед відповідачем за кредитним договором була погашена повністю, а відтак твердження сторони про те, що загальна сума обов'язків боржника становить 1 097 620 637,87 грн є необґрунтованою.

Крім того, місцевим господарським судом слушно зауважено, що наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 893 від 25.10.2016 згідно призначення платежу свідчить про виконання позивачем договору поруки № 4К15103Т/П від 24.10.2016, тоді як, предметом розгляду у даній справі є вимога про розірвання договору поруки №4К15103И/П від 25.10.2016.

Таким чином, враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем в порушення приписів ст. ст. 13, 74 ГПК України належними і допустимими доказами не доведено того, що сам лише факт невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, які підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору поруки, що є необхідною умовою для задоволення вимог про розірвання такого договору в контексті приписів ст. 651 ЦК України.

Висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову про розірвання договору поруки №4К15103И/П від 25.10.2016 є таким, що зроблений на підставі повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи в їх сукупності та наявних в матеріалах справи доказів.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

В силу наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Разом з цим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність позивачем наявності порушеного суб'єктивного права, на захист якого було пред'явлено даний позов. Наведене є окремою підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі № 910/118/18 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта (позивача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі № 910/118/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі № 910/118/18 залишити без змін.

3. Справу № 910/118/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко

Повний текст постанови складено 10.09.2018