Рішення № 76325468, 10.09.2018, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2018 р. Справа № 924/445/18

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., за участю секретаря судового засідання Тлустої У.О., розглянувши в залі судових засідань №202 справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн", м. Шепетівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапоніт - Інвест" с. Плесна Шепетівський район

про стягнення 6 873 090,91 грн., в тому числі 4000000,00 грн. - основний борг, 251671,22 грн. - пеня, 174734,76 грн. - інфляційні збитки, 46684,93 грн. - 3% річних та штраф - 2400000,00 грн., за Договором позики №1312-ТС-1 від 13.12.16р.

Представники сторін:

позивача: Савчук Ю.М. - згідно договору №37/18-АБ про надання правничої допомоги від 01.02.2018 року

відповідача: Беркович О.В. - згідно довіреності від 25.04.2018 року (в режимі відеоконференції)

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 01.06.2018 року відкрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн", м. Шепетівка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапоніт - Інвест" с. Плесна Шепетівський район про стягнення 6 873 090,91 грн., в тому числі 4000000,00 грн. - основний борг, 251671,22 грн. - пеня, 174734,76 грн. - інфляційні збитки, 46684,93 грн. - 3% річних та штраф - 2400000,00 грн., за Договором позики №1312-ТС-1 від 13.12.16р.; призначено підготовче засідання.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 10.08.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача 4000000,00 грн. заборгованості по неповернутій згідно договору позики №1312-ТС-1 (поворотної фінансової допомоги) від 13.12.2016 року позиці, а також нарахованих на цю суму 251671,22 грн. пені, 174734,76 грн. інфляційних втрат, 46684,93 грн. 3% річних та 2400000,00 грн. штрафу.

В обґрунтування позову зазначає, що ТОВ "Торгагро Солюшн" на виконання умов укладеного 13.12.2016 року договору позики перераховано відповідачу 4000000,00 грн. згідно платіжного доручення №2354 від 14.12.2016 року, які ТОВ "Сапоніт-Інвест" зобов'язувався повернути протягом 12 місяців. Проте, ТОВ "Сапоніт-Інвест" позику у визначені строки не повернув. У зв'язку з прострочкою виконання зобов'язань позивачем також нараховано відповідачу 3% річних за період з 24.12.2017 року по 14.05.2018 року, штраф відповідно до п. 7.3. договору в розмірі 2400000,00 грн., 251671,22 грн. пені за період з 24.12.2017 року по 14.05.2018 року та 174734,76 грн. інфляційного збільшення боргу за період з 24.12.2017 року по 14.05.2018 року.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача під час судових розглядів спору та у наданому суду відзиві на позов наголошує, що договір позики (поворотної фінансової допомоги) №1312-ТС-1 від 13.12.2016 року вчинено директором відповідача з перевищенням повноважень, а директор позивача повідомив, що не підписував такий договір. Тому наголошує на необхідності проведення експертизи.

Позивач у відповіді на відзив №07/08 від 07.08.2018 року вважає заперечення відповідача необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки загальними зборами учасників ТОВ "Сапоніт-Інвест", рішення яких оформлено протоколом №12/12-2016/СІ від 12.12.2016 року, надано згоду директору товариства Чайці Г.Д. на укладення з ТОВ "Торгагро Сольюшн" договору позики та надано директору товариства всі необхідні повноваження для укладення та підписання відповідного договору.

У своєму запереченні на відповідь на відзив товариство з обмеженою відповідальністю "Сапоніт - Інвест" стверджує, що протокол загальних зборів від 12.12.2016р. є недостовірним доказом, його було виготовлено під час розгляду судової справи № 924/445/18, а підписи на протоколі підроблено. Враховуючи зазначене, відповідач наполягає на проведенні почеркознавчої експертизи та витребуванні протоколу та договору.

У клопотанні представника відповідача про призначення почеркознавчої та технічної експертиз суд відмовляє, оскільки відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Європейський суд з прав людини зауважив, що компетенцією національних судів є вирішення того, чи необхідно звертатися за зовнішньою порадою (див. рішення Суду у справі Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013).

З положень ст. 99 ГПК України експертиза може бути призначена за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою суду. Дослідивши клопотання відповідача, суд вважає його необґрунтованим, оскільки матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження сумнівності протоколу зборів учасників. Одночасно, враховуючи також розумність строків судового спору, суд не вбачає правових підстав для призначення у даній справі судової експертизи.

Окрім того, суд зауважує, що клопотання про призначення експертизи вже заявлялося представником відповідача, проте, не було задоволено судом. При цьому, ч. 1 ст. 43 ГПК України наголошує на недопустимості зловживання процесуальними правами учасниками справи.

Суд не вбачає підстав також для витребування оригіналу договору та протоколу зборів, оскільки оригінал договору було оглянуто судом у попередньому судовому засіданні, а протокол зборів не викликає обґрунтованого сумніву у суду.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Як вбачається із протоколу загальних зборів учасників №12/12-2016/СФ ТОВ "Сапоніт-Інвест" від 12.12.2016 року, зборами надано згоду директору ТОВ "Сапоніт-Інвест" Чайці Г.Д. всіх необхідних повноважень на укладення та підписання договору щодо отримання позики (поворотної фінансової допомоги) в розмірі 4000000,00 грн. від ТОВ "Торгагро Сольюшн".

13 грудня 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Сапоніт-Інвест" (позичальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн" (позикодавець) укладено договір позики №1312-ТС-1 (поворотної фінансової допомоги) (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1. цього договору, а позичальник зобов'язується повернути позику у визначені цим договором строк.

Відповідно до п. 2.1. договору розмір позики становить 4000000,00 грн.

Позикодавець передає позику позичальникові на протязі 10 днів з моменту підписання сторонами цього договору (п. 3.1. договору).

У п. 4.1. договору визначено, що строк повернення позики складає 12 місяців. Строк, визначений у п. 4.2. цього договору, може бути продовжений за домовленістю сторін (п. 4.2. договору).

Після закінчення строку, визначеного в п. 4.1. цього договору, позичальник зобов'язується протягом 10 календарних днів повернути позикодавцеві позику (п. 5.1. договору).

В силу положень п. 6.1. договору договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики позичальникові.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1. цього договору та закінчується у момент виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором (п. 6.2. договору).

У випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто, виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (п. 7.1. договору).

За порушення строків повернення позики позикодавець має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості, за кожний день прострочення. При розрахунку неустойки приймаються: рік - 365 днів, місяць - рівний календарній кількості днів (п. 7.2. договору).

За порушення позичальником строків повернення позики більше ніж 15 банківських днів позичальник виплачує штраф у розмірі 0,5% від суми позики за кожний день прострочення. Сума несплаченої позики має бути виплачена з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції (п. 7.3. договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками.

Позивачем перераховано відповідачу 4000000,00 грн. згідно договору №1312-ТС-1 від 13.12.2016 року відповідно до платіжного доручення №2354 від 14.12.2016 року та виписки з банківського рахунку 3771 від 14.12.2016 року.

Проте, оскільки відповідачем не повернуто суму позики у визначені договором строки, позивач звернувся з даними позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи стверджується, що 13.12.2016 року між сторонами у справі укладено договір позики №1312-ТС-1 (поворотної фінансової допомоги), який за своєю правовою природою є договором позики.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із платіжного доручення №2354 від 14.12.2016 року та виписки по банківському рахунку від 14.12.2016 року, позивачем виконано умови договору та перераховано відповідачу 4000000,00 грн. позики.

З урахуванням положень п.п. 4.1., 5.1. та 6.1. договору, ТОВ "Сапоніт-Інвест" зобов'язувався повернути позиву до 24.12.2017 року включно ( оскільки договір вважається укладеним з моменту передання позики, тобто, 14.12.2016 року (п. 6.1. договору), строк повернення позики - 12 місяців (п. 4.1. договору), протягом 10 днів після закінчення строку, передбаченого п. 4.1. договору - термін повернення позики (п. 5.1. договору).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доказів на підтвердження повернення відповідачем суми позики в розмірі 4000000,00 грн., в тому числі, станом на час розгляду справи в суді, матеріали справи не містять.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З вищезазначеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 4000000,00 грн. позики в судовому порядку.

Заперечення відповідача стосовно вчинення договору позики директором з перевищенням повноважень судом оцінюються критично з наступного.

Згідно зі статтею 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За приписами статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (частина 1 статті 238 Цивільного кодексу України).

Статтею 239 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно п. 7.12. Статуту генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства, а п. 7.14. статуту надає директору повноваження укладати угоди, які стосуються діяльності товариства, крім господарських договорів на суму, що перевищує 100000,00 грн.

Як зазначено в п.3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", саме лише порушення обов'язку діяти в межах повноважень не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 19.08.2014 у справі № 5013/492/12/3-59гс14, статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи).

Отже, підставою для недійсності правочину може бути доведеність юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин.

Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і є також загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ради Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 р. (68/151/ЄЕС) (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі №910/22402/13 від 04.03.2015 року).

Загалом, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

Отже, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання щодо визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій відноситься до внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України містить виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом з тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Загалом, контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, зокрема, якщо про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців; договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи (аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 11.04.2017 року у справі №907/24/16).

Проте, відповідачем не надано доказів обізнаності кредитора про наявність обмежень представника позивача на укладення договору позики.

Судом також звертається увага, що навіть у випадку обізнаності відповідачів із відповідним обмеженням, вміщеним у статуті, судом зауважується, що згідно п. 7.2. та п. 7.14. статуту ТОВ "Сапоніт-Інвест" директор як виконавчий орган зобов'язаний до укладення договору, сума якого перевищує 1000000,00 грн., отримати попереднє погодження загальних зборів учасників. Таким чином, виходячи з положень добросовісності представництва юридичної особи, директор, підписуючи спірний договір, повинна була вже отримати попереднє погодження загальних зборів учасників на таке укладення, як це передбачено статутом товариства, відтак, треті особи не могли бути обізнані про відсутність такого погодження, оскільки воно презюмується, виходячи з принципів представництва юридичної особи. При цьому, статутом не визначено форму такого погодження.

З огляду на наведене, заперечення відповідача в частині перевищення повноважень підписантом договору не можуть бути підставою для відмови в стягненні спірної суми.

При прийнятті рішення судом враховується презумція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) та той факт, що договір позики №1312-ТС-1 від 13.12.2016 р. не визнаний у встановленому законом порядку недійсним.

Аналогічно критично судом оцінюються доводи відповідача щодо наявного протоколу загальних зборів учасників відповідача, оскільки жодних сумнів, окрім необґрунтованих припущень представника відповідача, щодо існування вказаного протоколу, матеріали справи не містять.

Одночасно суд також приймає до уваги, що відповідачем прийнято виконання позивачем договору позики в повному обсязі та не повернуто перераховані кошти.

Заперечення відповідача стосовно не підписання договору позивачем не підтверджено доказами та спростовуються матеріалами справи. Окрім того, самим позивачем не зазначено про вказаний факт.

Враховується наявність на договорі позики печаток як позивача, так і відповідача, при цьому відповідачем не підтверджено факт зникнення (викрадення ) печатки.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, штраф, 3% річних та втрати від інфляції.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Суд, здійснивши перерахунок 3% річних, вважає підставною суму до стягнення в розмірі 46356,16 грн. за період з 25.12.2017 року по 14.05.2018 року.

В стягненні 328,77 грн. 3% річних слід відмовити.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України №62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").

Суд, здійснивши перерахунок інфляційних втрат в системі „Законодавство", вважає, що правомірною до стягнення буде сума у розмірі 174734,76 грн., заявлена позивачем, за період з січня 2018 року по квітень 2018 року.

Тому вимога про стягнення 174734,76 грн. втрат від інфляції підлягає задоволенню в повному обсязі.

Статті 216-218 Господарського кодексу України передбачають, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема, є господарські санкції.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов'язання сталось не з його вини.

Відповідно до п. 2 статті 217 Господарського кодексу України, у сфері господарювання застосовуються наступні види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У розумінні статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У п. 7.2. договору сторонами передбачено сплату неустойки в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відтак, правомірною сумою пені буде сума в розмірі 250082,19 грн. за період з 25.12.2017 року по 14.05.2018 року.

В стягненні 1589,03 грн. пені слід відмовити.

Окрім того, у п. 7.3. договору сторонами погоджено сплату штрафу за прострочення з повернення позики понад 15 днів в розмірі 0,5% від суми за кожний день прострочення.

Разом із цим, згідно з положеннями ст. 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Таким чином, передбачений п. 7.3. договору штраф за кожен день такого прострочення за своєю природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно зі ст. 549 ЦК України, частина 3 якої встановлює, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 21.01.2014 року у справі №8/5025/1402/12).

Натомість, нараховування пені вже передбачено п. 7.2. договору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що фактично позивач просить суд стягнути з відповідача пеню двічі, що є безпідставним, оскільки вказане не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З зазначеного, у стягненні 2400000,00 грн. пені слід відмовити.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 4000000,00 грн. боргу, 174743,76 грн. втрат від інфляції, 250082,19 грн. пені та 46356,16 грн. 3% річних.

В стягненні 328,77 грн. 3% річних та 2401589,03 грн. пені слід відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Витрати по оплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам відповідно до ст. 129 ГПК України.

Стосовно витрат на допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Згідно статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У ст. 126 ГПК України регламентовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В свою чергу, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу по судовій справі №924/445/18 позивачем надано ордер на надання правової допомоги ТОВ "Торгагро Сольюшн" на підставі договору про надання правової допомоги у господарському суді Хмельницької області та господарському суд Житомирської області, а також попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, які поніс позивач та які планується понести в процесі розгляду судової справи від 15.05.2018 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, докази на підтвердження витрат на допомогу адвоката саме у даній господарській справі, приходить до висновку про необґрунтованість суми у 10000,00 грн. понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу, оскільки позивачем не доведено сплату ним вказаних коштів за надання професійної допомоги саме у справі №924/445/18.

Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн", м. Шепетівка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапоніт - Інвест" с. Плесна Шепетівський район про стягнення 6 873 090,91 грн., в тому числі 4000000,00 грн. - основний борг, 2651671,22 грн. - пеня, 174734,76 грн. - інфляційні збитки, 46684,93 грн. - 3% річних, за Договором позики №1312-ТС-1 від 13.12.16р. задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сапоніт-Інвест" (30421, Хмельницька область, Шепетівський район, с. Плесна, код 34944534) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн" (30400, Хмельницька область, м. Шепетівка, пров. Подільський, буд. 20, код 39022147) 4000000,00 грн. (чотири мільйони грн. 00 коп.) боргу, 174743,76 грн. (сто сімдесят чотири тисячі сімсот сорок три грн. 76 коп.) втрат від інфляції, 250082,19 грн. (двісті п'ятдесят тисяч вісімдесят дві грн. 19 коп.) пені, 46356,16 грн. (сорок шість тисяч триста п'ятдесят шість грн. 16 коп.) 3% річних, 67067,73 грн. (шістдесят сім тисяч шістдесят сім грн. 73 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

В стягненні 328,77 грн. 3% річних та 2401589,03 грн. пені відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Рівненського апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10.09.2018 року.

Суддя С.В. Заверуха

Віддрук. 3 прим. :

1 - до справи,

2 - позивачу, (30400, Хмельницька обл., м. Шепетівка, буд. 20),

3 - відповідачу, (30421, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, с. Плесна).

Всім рекомендованим з повідомленням про вручення.