Рішення № 76324568, 04.09.2018, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.09.2018 м. Івано-ФранківськСправа № 909/494/18

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Опира Ігоря Ярославовича, АДРЕСА_1; адреса адвоката Качура Семена Васильовича, АДРЕСА_2,

до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля", с. Дитятин, Галицький район, Івано-Франківська область, 77140, поштова адреса: а/с 134, м. Івано-Франківськ, 76008,

про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання грошових зобов'язань за Договорами купівлі-продажу від 31.07.2017 №7 та від 03.01.2018 №1 в сумі 527 329 грн 86 к.

за участю:

від позивача: 1) Опир Ігор Ярославович - фізична особа - підприємець, (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 1004037473 від 31.05.2018 року)

2) Качур Семен Васильович - адвокат, (договір про представництво та надання правничої допомоги від 22.05.2018 року; ордер серія ТР № 042661 від 31.05.2018 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ТР № 000100 від

від відповідача представники не з'явилися

установив: Фізична особа - підприємець Опир Ігор Ярославович звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля" про стягнення 627 329,86 грн. заборгованості, з яких 597740,00 грн. боргу за договором №7 від 31.07.2017 та договором №1 від 03.01.2018 №1, 20765,16 грн. - втрат від інфляційних процесів та 8824,70 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договорами купівлі-продаж №7 від 31.07.2017 року та №1 від 03.01.2018 щодо оплати у встановлений строк проданого та поставленого йому товару. Зазначає, що внаслідок нездійснення відповідних проплат у відповідача виникла заборгованість за поставлений товар в розмірі 597 740 грн 00к. Відповідно до приписів ст. 625 ЦК України позивач на дану заборгованість нарахував інфляційні втрати у розмірі 20 765 грн 16 к. та 3% річних у розмірі 8 824 грн 70 к. грн. Свою позицію обґрунтовує положеннями ст. 193 ГК України, ст. 526, 530, 625, 629, 692 ЦК України.

В ході провадження у справі, заявою від 26.06.2018 року (вх.№9679/18 від 02.07.18) позивачем зменшено розмір позовних вимог на суму 100 000 грн 00 к. основного боргу. В поданій заяві позивач також клопоче про повернення йому судового збору на суму зменшення позовних вимог.

За змістом п.2 ч.1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Зважаючи, що заява подана з дотриманням положень наведеної норми, в межах повноважень, визначених довіреністю, суд прийняв її до розгляду, і справа розглядається з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Таким чином предметом позову є стягнення заборгованості в сумі 527 329 грн 86 к. заборгованості, з яких 497 740 грн 00 к. - боргу за договором №7 від 31.07.2017 та договором №1 від 03.01.2018 №1, 20 765 грн 16 к. - втрат від інфляційних процесів та 8 824 грн 70 к. - 3% річних.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідач своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, відзив на позов не надав, причини неявки суду невідомі. Ухвала суду від 31.07.2018 року направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві та у витязі з ЄДР, та повернута на адресу суду з відміткою: "За закінченням встановленого строку зберігання".

Судом також були вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду. Відповідна ухвала суду надсилалася рекомендованим листом на адресу відповідача, яка є офіційною адресою його місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: с. Дитятин, Галицький район, Івано-Франківська область, 77140.

Неотримання кореспонденції суду (ухвали від 31.07.2018) відповідачем за юридичною адресою та повернення її до суду з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання»" є наслідками діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання, тобто його власною волею. Відтак, відповідач вважається повідомленим про судовий розгляд належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, а відповідач, натомість проявив протиправну процесуальну бездіяльність.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судових засідань.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

31 липня 2017 року між приватним сільськогосподарським підприємством "Рідна земля" (по договору - покупець/по справі - відповідач) та фізичною особою-підприємцем Опир Ігором Ярославовичем (по договору - продавець/по справі - позивач) укладено Договір купівлі-продаж №7.

03 січня 2018 року між позивачем та відповідачем також укладено договір №7.

Вказані договори підписані сторонами та скріплені печаткою.

Відповідно до умов вказаних вище договорів позивач зобов'язався продати й передати, а відповідач прийняти й оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме макуху соєву (п.1.1. Договорів).

Згідно до п. 5.1 Договорів №7 від 31.07.2017 року та №1 від 03.01.18 передання товару відбувається на умовах ЕХW (франко-склад) продавця у м. Ланівці Тернопільської області, згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс в редакції 2000 року. Товар вважається поставленим в момент його завантаження на транспортний засіб , наданий або погоджений покупцем: передання товару відбувається за видатковою накладною (п. 5.2., п.5.3 Договору №7 від 31.07.2017 року та Договору №1 від 03.01.2018 року).

Відповідно до п. 6.1 Договорів купівлі-продаж №7 від 31.07.2017 та №1 від 03.01.18 розрахунки за товар проводяться на умовах передоплати у розмірі 100% або після оплати - по факту кожної партії поставки товару.

Продавець здійснив поставку покупцю товару у визначені в Договорах строки, що підтверджується відповідними видатковими і товарно-транспортними накладними. Зокрема згідно видаткової накладної №19 від 01.12.2017 року позивачем поставлено товар на загальну вартість 211 266 грн00 к.

Згідно товарно-транспортної накладної №20 товар завантажено на транспортний засіб перевізника для його транспортування до населеного пункту Чисники Івано-Франківської області.

Відповідно до видаткової накладної №1 від 03.01.2018 року, складеної на виконання Договору №1 від 03.01.2018 року продавцем передано , а покупцем отримано партію товару на загальну суму 205 700 грн 00 к. Того ж дня (03.01.18) вказаний товар завантажено на транспортний засіб перевізника, про що свідчить товарно-транспортна накладна №1 від 03.01.18.

Згідно видаткової №2 від 21.02.2018 року та товарно-транспортної накладної №2 від 21.02.18 позивач передав відповідачу товар на суму 180 774 грн 00к.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договорів купівлі-продаж, зокрема щодо здійснення оплати за поставлений товар, позивач 16.04.2018 року звернувся до відповідача з претензією №1 від 16.04.2018 року про погашення заборгованості за Договорами купівлі-продаж №7 від 31.03.2017 року та №1 від 03.01.2018 року в сумі 627 329 грн 86 к. .

Однак, відповідач претензійні вимоги не виконав, що зумовило позивача звернутись з даним позовом до суду.

В ході розгляду справи відповідач погасив частину заборгованості, зокрема основної заборгованості на суму 100 000 грн 00 к., що підтверджується платіжним дорученням №5630 від 07.06.18.

Таким чином між сторонами виникли договірні зобов'язання на підставі договорів купівлі-продаж №7 від 31.07.17 та №1 від 03.01.18.

Згідно з положеннями, викладеними у ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як визначено у ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з положеннями статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як визначено в ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За змістом п.1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що належним чином виконавши свої договірні зобов'язання позивач поставив відповідачу визначений у Договорах купівлі-продаж №7 від 31.07.17 та №1 від 03.01.18 товар на загальну суму 627 329 грн 86 к.., який останній оплатив частково в сумі 100 000 грн 00 к.

Як вбачається із матеріалів справи попередня оплата (за домовленістю сторін) не проводилася, тому до застосування підлягають умови договорів, які зобов'язують відповідача оплатити отриманий товар після настання факту його поставки. Факт поставки підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.

Таким чином основна заборгованість на суму 497 740 грн 00 к. є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Розрахунок 3 % річних здійснюється за формулою:

Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Д - кількість днів прострочення.

У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, на підставі положень ст. 625 ЦК України, позивач також нарахував відповідачу три проценти річних на суму 8 824 грн 70 коп., зокрема:

- на суму заборгованості 211 266 грн 00 коп. по Договору купівлі-продаж №7 від 31.07.17 - 3 177 грн 76 коп. трьох процентів річних;

- на суму заборгованості 205 700 грн 00 коп. по Договору купівлі-продаж №1 від 03.01.18 - 2 502 грн 21 к. трьох процентів річних;

- на суму заборгованості 180 774 грн 00к. по Договору купівлі-продаж №1 від 03.01.18 - 3 144 грн 73 коп. трьох процентів річних.

Суд, перевіривши правильність розрахунку трьох процентів річних, дійшов висновку щодо правильності визначення періоду прострочення, та арифметичної вірності розрахунку. За таких обставин, заявлені до стягнення три проценти річних на загальну суму 8 824 грн 70 к. слід задовольнити.

У своїй позовній заяві позивач просить суд стягнути із відповідача також інфляційні втрати на загальну суму 20 756 грн 16 коп. із врахуванням наступних сум заборгованості та періодів:

- на суму заборгованості 211 266 грн 00 коп. по Договору купівлі-продаж №7 від 31.07.17 позивач нарахував 11 433 грн 82 коп. інфляційних втрат;

- на суму заборгованості 205 700 грн 00 коп. по Договору купівлі-продаж №1 від 03.01.18 - 8 985 грн 73 коп. інфляційних втрат;

- на суму заборгованості 180 774 грн 00к. по Договору купівлі-продаж №1 від 03.01.18. - 3 450 грн 61 коп. інфляційних втрат.

Суд, перевіривши правильність розрахунку інфляційних втрат, дійшов висновку щодо правильності їх нарахування та таких, що підлягають задоволенню в сумі 20 765 грн 16 к.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За змістом статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Всупереч наведеному, відповідач в обґрунтування своїх заперечень не подав жодних доказів та не довів належними доказами обставин, з якими він пов'язує відсутність підстав для сплати заборгованості за поставлений товар, не подав доказів звернення до позивача із відповідними претензіями.

Таким чином позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, то слід зазначити наступне.

З урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку про відшкодування позивачу судового збору відповідно до пропорційно задоволених позовних вимог, а саме в сумі 7 909 грн 94 к.

При цьому, суд зазначає, що згідно приписів ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 350 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до заявленої позивачем суми заборгованості, при поданні позовної заяви до суду, сплаті підлягав судовий збір в сумі 9 410 грн.00 коп., який і був сплачений позивачем, що підтверджується квитанцією №0.0.1049705721.1 від 31.05.18 (на суму 9 410 грн.00 коп.), яка долучена до матеріалів справи.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема квитанцією №0.0.1049705721.1 від 31.05.18 (на суму 9 410 грн.00 коп.)

В розділі 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 року (із змінами та доповненнями) зазначено, що статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених п. 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

В спірному випадку позивач зменшив позовні вимоги, зокрема згідно заяви про зменшення позовних вимогна суму 100 000 грн 00 к. Відповідно до приписів ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору із вказаної суми складає 1 500 грн 00 к.

За наведених обставин та з урахуванням правових норм, суд дійшов висновку про необхідність повернення позивачу - Фізичній особі-підприємцю Опиру Ігору Ярославовичу з Державного бюджету України зайво сплаченої суми судового збору в розмірі 1 500 грн 00к. судового збору, у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог про що винести ухвалу.

Щодо відшкодування позивачу за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу на суму 16 330 грн 00 к., то слід зазначити наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).

Відповідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч.3 ст.4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро (організаційні форми адвокатської діяльності).

Позивачем в обґрунтування понесення ним витрат на оплату послуг адвоката надано Договір про представництво та надання правничої допомоги №22/05/18 від 22.05.2018 р. з додатком до нього (а.с. 56-57), платіжним дорученням № 88 від 22.05.2018 року на суму 7100,00 грн. (а.с. 60), квитанцією від 01.06.18 (а.с.61), платіжним дорученням №89 від 26.06.16 (а.с.78), платіжним дорученням №93 від 31.07.18 (а.с.139), Актами виконаних робіт від 01.06.18 (а.с.62), від 26.06.18 (а.с.77), від 31.07.18 (а.с.138).

Враховуючи те, що позивач надав суду докази надання правничої допомоги, довів суду витрачений час адвокатом на вирішення всіх питань, які виникли при вирішенні даного спору, витрати по оплаті на правничу допомогу, суд задовольняє та покладає на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16330 грн 00 к.

Керуючись ст. 4, 5 Закону України "Про судовий збір", ст. 1, 4, 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" , ст. 11, 509, 525, 526, 530, 629, 655, 662, 664, 692 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.13, 16, 74, 76, 77, 123, 129, 202, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

задовольнити позов фізичної особи - підприємця Опира Ігора Ярославовича до приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля" про стягнення 527 329 грн 86 к.. заборгованості, з яких: 497 740 грн 00 к.- боргу за договором №7 від 31.07.2017 та договором №1 від 03.01.2018 №1, 20 765 грн 16 к. - втрат від інфляційних процесів та 8 824 грн 70 к. - 3% річних.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля" (с. Дитятин, Галицький район, Івано-Франківська область, 77140, код 02126047) на користь Фізичної особи-підприємця Опира Ігоря Ярославовича (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) - 527 329 грн 86 к. (п'ятсот двадцять сім тисяч триста двадцять дев'ять гривень вісімдесят шість копійок) заборгованості, з яких 497 740 грн 00 к. (чотриста дев'яносто сім тисяч сімсот сорок гривень) - боргу за договором №7 від 31.07.2017 та договором №1 від 03.01.2018 №1, 20 765 грн 16 к. (двадцять тисяч сімсот шістдесят п'ять гривень шістнадцять копійок) - втрат від інфляційних процесів та 8 824 грн 70 к. (вісім тисяч вісімсот двадцять чоири гривні сімдесят копійки) - 3% річних, 7 909 грн 94 к. (сім тисяч дев'ятсот дев'ять гривень дев'яносто чотири копійки) - судового збору та 16330 грн 00 к. (шістнадцять тисяч триста тридцять гривень) - витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне рішення складено 10.09.2018

Суддя Фанда О.М.