Рішення № 76322570, 31.08.2018, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/3529/16-ц

провадження № 2/753/3192/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва

у складі: головуючого - судді ЛЕОНТЮК Л.К.

за участі секретаря КОСТЮЧЕНКО К.О.

сторін:

представника позивача ПОДОЛЬСЬКОГО А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості ,

в с т а н о в и в:

У лютому 2016 року позивач Державна іпотечна установа звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, та просили суд відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 05 грудня 2017 року ( а. с. 196 - 197 І том справи ) стягнути з відповідача ОСОБА_3 заборгованість за договором про іпотечний кредит в сумі 556 768 гривень 52 копійки, з яких : 333 564 гривні 48 копійок - заборгованість по основній сумі боргу, 94 088 гривень 04 копійки заборгованість по відсотках, 90 246 гривень 07 копійок пеня, 38 869 гривень 93 копійки інфляційні втрати, та судові витрати по справі.

В судовому засіданні представник позивача Державної іпотечної установи, що діє на підставі довіреності № 2496 / 15 / 1 від 27 грудня 2017 року ( а. с. 40 ІІ том справи ) Подольський Антон Юрійович позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 , та її представник ОСОБА_5, що діє на підставі ордеру серії КВ № 003813 від 21 червня 2016 року та витягу з договору № 340 - Ц від 21 червня 2016 року, в судове засідання не з"явилися про дату час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, проте надали свої вільні та письмові пояснення у судовому засіданні 28.08. 2018 року.

Суд враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов'язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.

За змістом ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.

Суд, вислухавши пояснення учасників цивільного провадження, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 Цивільного процесуального Кодексу України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити ( ст. 264 Цивільного процесуального Кодексу України ).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Як слідує з матеріалів цивільної справи та встановлено в ході судового розгляду справи, 29 грудня 2014 року між ПАТ « Банк « Київська Русь » та ОСОБА_3 був укладений Договір про іпотечний кредит № 144136 - 30 - 14 - 2, за умовами якого Банк надав Відповідачу у кредит грошові кошти в сумі 385 000 гривень 00 копійок, строком погашення не пізніше 10 грудня 2019 року, включно зі сплатою 21 % річних.

06 лютого 2015 року між Державною іпотечною установою та

Банком був укладений Договір відступлення права вимоги № 16 , згідно якого Банк передав Позивачу всі права вимоги за Договором про іпотечний кредит та Іпотечним договором.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник ) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо ), або утримуватись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином ( відступлення права вимоги ).

Згідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу ( фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона ( фактор ) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони ( клієнта ) за плату ( у будь - який передбачений договором спосіб ), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи ( боржника ).

За змістом частини першої статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав ( наявна вимога ), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому ( майбутня вимога ).

Відповідно до п. 1.3 Договору відступлення прав вимоги від 06 лютого 2015 року ( а. с. 18 , 19, 20, 21 ) Установа передає, а банк приймає всі права вимоги за договорами, вказані в п. 1. 1 цього договору та у вимозі зворотного відступлення права вимоги.

В п. 1. 4 іпотечного договору вартість права вимоги за кредитним договором на момент передачі прав вимоги у відповідності до п.1. 3 цього договору, розраховується установою наступним чином Вартість вимоги за кредитним договором на момент передачі права вимоги = сумам непогашеного залишку основного боргу по кредиту + сума нарахованих відсотків за користування кредитом на дату набрання чинності пунктом1. 3 цього договору + Виключно за умови попередньої домовленості сторін - сума пені і штрафів, що можуть бути нараховані на прострочені платежі ( в разі якщо прострочення має місце ) на дату набрання чинності пунктом 1. 3 цього договору ( якщо попередньої домовленості сторін не відбулося ця складова не включається до формули.

Отже Державна іпотечна установа має право вимагати від Позичальника виконані зобов'язання щодо сплати заборгованості за отриманим кредитом, також за відсотками штрафними санкціями, які нараховуються відповідно до умов укладеного Договору кредиту.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. І ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк ( термін ) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін ).

Відповідно до ч. І ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов'язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умова, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6 - 979цс15 передбачає - відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов"язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов"язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов"язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов"язанні.

Як вбачається з повідомлення № 879 / 29 від 09 лютого 2015 року ( а. с. 104, 105 ) ОСОБА_3 отримала особисто 12 лютого 2015 року повідомлення про відступлення права вимоги Державній іпотечній установі ( а. с. 104, 105 І том справи ).

Позичальник ОСОБА_3 .порушила умови Договору кредиту, а саме не здійснює повернення отриманого кредиту із сплатою процентів за його користування та інших платежів передбачених договором в строки визначені у Договорі.

Звертаючись до суду з даним позовом та збільшуючи позовні вимоги, позивач просить стягнути з відповідача загальну суму заборгованості відповідно до умов Договору кредиту станом на 22 листопада 2017 року становить 556 768 гривень 52 копійки, з яких : 333 564 гривні 48 копійок - заборгованість по основній сумі боргу, 94 088 гривень 04 копійки заборгованість по відсотках, 90 246 гривень 07 копійок пеня, 38 869 гривень 93 копійки.

Разом з тим, відповідно до Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг » від 12 липня 2001 року, а саме до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону фінансова послуга це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Перелік видів фінансових послуг міститься у ст. 4 Закону, до яких, зокрема, належать надання коштів у позику та надання поручительства.

Пунктом 7 статтею 1 визначено вичерпний перелік суб'єктів, на яких поширюється дія Закону. Зокрема, на учасників ринків фінансових послуг, до яких відносяться юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та споживачі таких послуг. При цьому дія Закону розповсюджується не на всіх юридичних осів, а лише на тих, які є професійними учасниками ринку фінансових послуг. Як встановлено судом, Державна Іпотечна Установа не являється учасником ринку фінансових послуг, оскільки не входить у перелік визначених фінансових установ згідно п. 1 ст. 1 даного Закону.

Згідно з ч .4 ст. 5 Закону можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно - правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Тобто сфера дії Закону за суб'єктним складом учасників є обмеженою і не поширюється на: по - перше, юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; по - друге, фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Державна Іпотечна Установа за своїм правовим статусом не відноситься ані до юридичних осіб, що мають статус фінансових установ, ані до фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які відповідно до Закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, а відтак відсутні підстави стягнення інших виплат з відповідача окрім тих, які вказані у договорі про відступлення права вимоги, тобто заборгованості за тілом кредиту, за відсотками і за комісією.

При таких обставинах суд дійшов висновку про відсутність підстав стягнення інших виплат з відповідача окрім тих, які вказані у договорі про відступлення права вимоги, а саме: з 4 088 гривень 04 копійки заборгованість по відсотках, 90 246 гривень 07 копійок пеня.

З урахуванням вказаного суд зазначає, що Державна іпотечна Установа наділено правом вимоги до ОСОБА_3 за договором про іпотечний кредит № 1441346 - 30 - 14 - 2 від 29 грудня 2015 року, за виключенням нарахувань, здійснених після уступки права вимоги, оскільки позивач має право лише на стягнення штрафних санкцій встановлених ст. 625 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ч. І ст. 1048 Цивільного Кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо кредитним договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику ( кредит ) частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики ( кредиту ), що залишилась, та сплати належних процентів.

За умовами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно зі ст.. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте представник позивача на вищезазначену суму заборгованості не надав розрахунків, які передбачені ст. 625 ЦК України, а суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності .

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Станом на дату винесення рішення, доказів погашення заборгованості відповідачем суду не надано і відповідно у суду вони відсутні.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_3 на користь Державної іпотечної установи слід стягнути грошові кошти за про іпотечний кредит № 144136 - 30 - 14 - 2 від 29 грудня 2014 року, згідно договору відступлення права вимоги № 16 від 06 лютого 2015 року, яка станом на 22 листопада 2017 року становить 372 434 ( триста сімдесят дві тисячі чотириста тридцять чотири ) гривні 41 копійка та складається із:

- 333 564 ( триста тридцять три гривні п"ятсот шістдесят чотири ) гривні 48 копійок - основна сума боргу;

- 38 869 ( тридцять вісім тисяч вісімсот шістдесят дев"ять ) гривень 93 копійки - інфляційні втрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального Кодексу України України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 Цивільного процесуального Кодексу України України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. ст. 10 - 13 Цивільного процесуального Кодексу України України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3 ) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76 - 83 Цивільного процесуального Кодексу України України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566 / 00, § 23, Європейського суду з прав людини , від 18 липня 2006 року ). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 Цивільного процесуального Кодексу України України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі « Гарсія Руїз проти Іспанії », від 22 лютого 2007 року в справі « Красуля проти Росії », від 05 травня 2011 року в справі « Ільяді проти Росії », від 28 жовтня 2010 року в справі « Трофимчук проти України », від 09 грудня 1994 року в справі « Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі « Суомінен проти Фінляндії », від 07 червня 2008 року в справі « Мелтекс ЛТД ( MELTEX LTD ) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії » ) свідчить, що право на мотивоване ( обґрунтоване ) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

На підставі ст. 141 Цивільного процесуального Кодексу України України та Закону України " Про судовий збір ", на користь позивача з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 586 ( п"ять тисяч п"ятсот вісімдесят шість ) гривень 52 копійки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. . ст. 14, 16, 509, 1054, 526, 610,611, 615, 625 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 43, 76, 81, 83, 89, 211, 263 , 264, 265, 266, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Державної іпотечної установи до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, що зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1 на користь Державної іпотечної установи, що знаходиться за адресою : місто Київ, бульвар Лесі Українки, 34, ідентифікаційний код 33304730, п / р 26506301869 в ПАТ " Державний ощадний банк України " МФО 300465 заборгованість за договором про іпотечний кредит № 144136-30-14-2 від 29 грудня 2014 року, згідно договору відступлення права вимоги № 16 від 06.02. 2015 року, яка станом на 22 листопада 2017 року становить 372 434 ( триста сімдесят дві тисячі чотириста тридцять чотири ) гривні 41 копійка та складається із:

- 333 564 ( триста тридцять три гривні п"ятсот шістдесят чотири ) гривні 48 копійок - основна сума боргу;

- 38 869 ( тридцять вісім тисяч вісімсот шістдесят дев"ять ) гривень 93 копійки - інфляційні втрати.

Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, що зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1 на користь Державної іпотечної установи, що знаходиться за адресою : місто Київ, бульвар Лесі Українки, 34, ідентифікаційний код 33304730, п / р 26506301869 в ПАТ " Державний ощадний банк України " МФО 300465 витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 586 ( п"ять тисяч п"ятсот вісімдесят шість ) гривень 52 копійки.

В решті заявлених позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 06 вересня 2018 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК