Постанова № 7631804, 15.01.2010, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2010 р. Справа № 2а-5342/09/2370

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Лічевецького І.О.,

при секретарі Левчуку А.С.,

за участю представників: позивача Демченко Т.С., Шачковської О.Ф. за довіреністю; відповідача Симоненко К.О., Бодревської І.В., Мельник Т.В. за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-Сервіс» до Уманської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Гарант-Сервіс» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що у період з 31.08.2009 р. по 18.09.2009 р. відповідачем було проведено перевірку дотримання ТОВ «Гарант-Сервіс» вимог податкового законодавства за наслідками якої прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.09.2009 р.: № 0000892310/0 яким визначено податкове зобовязання із сплати податку на прибуток підприємств в розмірі 50615 грн.; № 0000902310/0 яким збільшено суму бюджетного відшкодування на 417156 грн. та № 0000912310/0 яким визначено податкове зобовязання із сплати збору за спеціальне використання природних ресурсів в розмірі 1445 грн. 80 коп., в тому числі 85 грн. 80 коп. за основним платежем та 1 360 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Позивач стверджував, що висновки, викладені в акті перевірки суперечать фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства. Зокрема позивач звертав увагу, що при визначенні податкового зобовязання із сплати податку на прибуток відповідач необґрунтовано зробив висновок про заниження задекларованих ТОВ «Гарант-Сервіс» показників приросту балансової вартості запасів на суму 351200 грн. За твердженням позивача відсутність на балансі основного засобу І групи «нова база» не може свідчити про необґрунтованість віднесення до складу валових витрат, матеріалів, використаних для реконструкції існуючої бази . Далі позивач зазначав, що при проведенні зазначеної перевірки відповідач використав матеріали попередньої перевірки, висновки якої є сумнівними. Позивач наполягав на тому, що відповідачем необґрунтовано зроблено висновок щодо неправомірності віднесення ТОВ «Гарант-Сервіс» до складу валових витрат вартості будівельних матеріалів на суму 207418 грн. використаних в жовтні 2008 р. при відновленні водозахисної дамби на р. Черемош. Позивач також стверджував, що при визначенні розміру податкового зобовязання із сплати податку на прибуток Уманською ОДПІ не враховано, що в ІІІ та IV кварталах ТОВ «Гарант-Сервіс» занизило валові витрати на загальну суму 124155 грн. 76 коп. не включивши до їх складу 50% вартості придбаного в цей період пального. Позивач також звертав увагу, що відповідач не відобразив в акті перевірки та не зазначив в податковому повідомленні-рішенні факт заниження ТОВ «Гарант-Сервіс» податкового зобовязання із сплати податку на додану вартість на 41483 грн. 60 коп., у звязку з тим, що підприємством в жовтні 2008 р. були поставлені ТОВ «Атомстроймеханізація» будівельні матеріали на суму 207418 грн. Насамкінець позивач стверджував, що Уманська ОДПІ безпідставно прийшла до висновку щодо здійснення товариством спеціального використання водних ресурсів та, відповідно, необґрунтовано визначила зобовязання із сплати збору та застосувала штрафні санкції.

На підставі наведених обставин позивач просив визнати протиправними то скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали.

Відповідач позов не визнав. Заперечуючи проти позову представники відповідача наполягали на тому, що висновки, викладені в акті перевірки в повній мірі підтверджені даними первинних документів наданих позивачем.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509-XII органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ.

У період з 31.08.2009 р. по 18.09.2009 р. посадовцями Уманської ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Гарант-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.06.2009 р.

Результати перевірки оформлено актом № 1454/23/21389255 від 23.09.2009 р.

Згідно цьому акту позивачем порушено п. 1.32 ст. 1, п.п.5.2.5 п. 5.2, п.п. 5.3.2 п. 5.3, п.п.5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.7.1 п.5.7, п. 5.9 ст. 5, п.п. 8.3.2 п. 8.3, п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8, п.п. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого завищено податок на прибуток в сумі 16186 грн., у тому числі занижено за ІІІ квартал 2008 р. в сумі 125539 грн. та завищено за 2008 р. в сумі 16186 грн., що призвело до несвоєчасної сплати до бюджету податку на прибуток на ІІІ квартал 2008 р. в сумі 126539 грн.

Перевіркою також встановлено порушення ТОВ «Гарант-Сервіс» п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, п. 4.1 та п. 4.2 ст. 4, п.п. «а» п.п. 7.7.2, п.п. «а» п.п. 7.7.7., п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено бюджетне відшкодування в сумі 417156 грн., в тому числі: за вересень 2008 р. в сумі 107387 грн., за жовтень 2008 р. в сумі 2689 грн., за листопад 2008 р. в сумі 12321 грн., за січень 2009 р. в сумі 250994 грн., за лютий 2009 р. в сумі 41561 грн. за березень 2009 р. в сумі 2204 грн.

Крім того, за висновками викладеними в акті перевірки, позивачем занижено збір за спеціальне використання водних ресурсів в сумі 85 грн. 80 коп., в тому числі: за ІІІ квартал 2008 р. в сумі 21 грн. 45 коп., за ІV квартал 2008 р. в сумі 21 грн. 45 коп., за І квартал 2009 р. в сумі 21 грн. 45 коп., за ІІ квартал 2009 р. в сумі 21 грн. 45 коп., та, в порушення вимог ст. 14 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, не подано розрахунки цього збору за згадані чотири звітні податкові періоди.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-III (надалі за текстом «Закон № 2181-III»).

За приписами підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-III платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Відповідно до підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Згідно підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III п латник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III визначено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

На підставі даних акта перевірки № 1454/23/21389255 від 23.09.2009 р. та з урахуванням названих положень Закону № 2181-III відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення № 0000892310/0 від 29.09.2009 р. яким визначено зобовязання позивача із сплати штрафу в розмірі 50615 грн. за платежем податок на прибуток підприємств;

- податкове повідомлення-рішення № 0000902310/0 від 29.09.2009 р. яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 417156 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0000912310/0 від 29.09.2009 р. яким визначено податкове зобовязання позивача із сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів в розмірі 1 445 грн. 80 коп., в тому числі: 85 грн. 80 коп. за основним платежем та 1360 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із законністю названих податкових повідомлень-рішень ТОВ «Гарант-Сервіс» скористалось правом апеляційного узгодження податкового зобовязання та звернулось до контролюючого органу із скаргою про їх перегляд.

За результатами розгляду скарги та відповідно до приписів п. 4.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 р. № 253 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 27 травня 2003 р. № 247) відповідачем складені:

- податкове повідомлення-рішення № 0000892310/1 від 29.09.2009 р. яким визначено зобовязання позивача із сплати штрафу в розмірі 50615 грн. за платежем податок на прибуток підприємств;

- податкове повідомлення-рішення № 0000902310/1 від 29.09.2009 р. яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 417156 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0000912310/1 від 29.09.2009 р. яким визначено податкове зобовязання позивача із сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів в розмірі 1 445 грн. 80 коп., в тому числі: 85 грн. 80 коп. за основним платежем та 1360 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вирішуючи даний спір суд враховує, що в ідповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України « Про оподаткування прибутку підприємств » від 28.12.1994р., № 334/94-ВР (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 р.) (надалі за текстом «Закон №334/94-ВР») обєктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Стаття 4 Закону № 334/94-ВР визначає валовий доход, як загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Підпунктами 8.1.1 та 8.1.2 Закону № 334/94-ВР визначено, що під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Амортизації підлягають, зокрема, витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

За змістом підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8 Закону № 334/94-ВР сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду. Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Відповідно до звітів матеріально-відповідальних осіб Бондаря В.М. та Копаниці Є.В. на будівництво нової бази та її огорожі в вересні 2008 р. позивачем використано будівельні матеріали на загальну суму 120306 грн. 42 коп.

Зазначена сума була включена позивачем до складу валових витрат, повязаних з поліпшенням основних фондів.

Разом з тим на балансі ТОВ «Гарант-Сервіс» відсутній основний засіб І групи нова база.

За таких обставин відповідно до положень підпункту 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР та наказу Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 року № 143 Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання названа сума підлягала відображенню у рядку 01.2 Декларації з податку на прибуток підприємств, як приріст балансової вартості запасів.

Посилання позивача на ту обставину, що зазначені матеріали були використані на реконструкцію існуючої бази суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР на платника податку покладено обовязок з ведення податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

В порушення вимог зазначеної статті позивачем в ІІІ кварталі 2008 р. не включено до розрахунку приросту балансової вартості товарів вартість запасів по рахунку 22 «Малоцінні предмети» на суму 4621 грн.

Відповідно до підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону № 334/94-ВР платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, повязані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу. Виведення з експлуатації основних фондів будь-якої групи здійснюється на підставі наказу керівника платника податку або у разі їх примусового відчуження чи конфіскації згідно із законом. Проведення будь-яких робіт, повязаних з поліпшенням основних фондів, без наявності вказаних вище документів не є свідченням про виведення таких основних фондів із експлуатації.

Згідно даним акта перевірки № 1554/23/21389255 від 26.11.2008 р. станом на 01.01.2008 р. сукупна балансова вартість груп основних фондів ТОВ «Гарант-Сервіс» склала 5432 131 грн. Отже, встановлений названою статтею Закону № 334/94-ВР 10 відсотковий ліміт складає 543213 грн.

При цьому, за І квартал 2008 р. із розміру зазначеного ліміту позивачем використано на поліпшення основних засобів 411694 грн. Відповідно, залишок, що міг бути включений підприємством до складу валових витрат, складає 131519 грн.

Фактично в ІІІ кварталі 2008 р. позивачем включено до складу валових витрат витрати на поліпшення основних засобів в сумі 195036 грн., що на 63517 грн. перевищує встановлений ліміт.

Протягом жовтня 2008 р. ТОВ «Гарант-Сервіс» придбало у ПП «Будівельна компанія «Стікбуд» будівельні матеріали на загальну суму 420054 грн. 39 коп.

За даними акта приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2008 р. при виконанні робіт з відновлення водозахисної дамби на р. Черемош в с. Слобода-банилів Вижницького району Чернівецької області позивачем використано будівельних матеріалів на суму 212636 грн. і вартість цих матеріалів включена до оплати замовнику ТОВ «Атомстроймеханізація».

Разом з тим, за даними матеріального звіту за листопад 2008 р. по акту від 28.11.2008 р. списано будівельних матеріалів на суму 420054 грн. 39 коп.

Виходячи із цього матеріального звіту позивачем в декларації з податку на прибуток за IV квартал 2008 р. у склад валових витрат включена вартість будівельних матеріалів на суму 420054 грн. 39 коп.

Приймаючи до уваги, що використання будівельних матеріалів на суму 207418 грн. документально не підтверджено, зазначена сума підлягала відображенню, як приріст балансової вартості запасів.

Твердження позивача про те, що згадана частина будівельних матеріалів була використана при виконанні робіт в жовтні 2008 р., суд знаходить необґрунтованими, оскільки: по-перше, це твердження суперечить даним згаданого матеріального звіту; по-друге, за даними звітної форми «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» протягом жовтня 2008 р. ТОВ «Гарант-Сервіс» не здійснювало господарських операцій, контрагентом за якими є ТОВ «Атомстроймеханізація».

З урахуванням викладено, суд погоджується з висновком відповідача, щодо заниження позивачем в 2008 р. приросту балансової вартості запасів на загальну суму 351200 грн.

Помилкові міркування позивача щодо неправомірності використання Уманською ОДПІ при проведенні перевірки матеріалів попередньої перевірки оформленої актом № 1554/23/213892255 від 26.11.2008 р. суд не приймає як доказ, оскільки зазначений акт є чинним і сам позивач підтвердив, що первинні, бухгалтерські та інші документи, використані при проведенні перевірки достовірні, надані в повному обсязі, а додаткові (інші) документи, що свідчать про діяльність субєкта господарювання (спростовують викладені в акті перевірки факти) за період, що перевіряється відсутні, про що свідчать власноручні підписи директора та головного бухгалтера ТОВ «Гарант-Сервіс». Більш того, позивачем були сплачені суми податкових зобов'язань, визначені за результатами попередньої перевірки.

Також в акті перевірки № 1454/23/21389255 від 23.09.2009 р. Уманською ОДПІ зроблено висновки про заниження позивачем валових витрат на суму 20257 грн. та про заниження амортизаційних відрахувань на суму 546896 грн.

З огляду на обґрунтування позивача суд нагадує, що відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З акту від 23.09.2009 р. вбачається, що при проведенні перевірки позивачем не були надані документи, що підтверджують скільки палива та при яких перевезеннях було використано (дорожні листи, в яких зазначені маршрути прямування, пробіг автомобіля і кількість витраченого пального).

За таких обставин в Уманської ОДПІ не було підстав для висновку щодо заниження ТОВ «Гарант-Сервіс» валових витрат на суму, що складає 50 % вартості придбаного пального.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про правомірність визначення зобовязання позивача із сплати штрафу в розмірі 50615 грн. за платежем податок на прибуток підприємств за податковим повідомленням-рішенням № 0000892310/1 від 29.09.2009 р.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі за текстом «Закон № 168/97-ВР»).

Пункт 1.6. статті 1 Закону № 168/97-ВР визначає податкове зобов'язання як загальну суму податку, одержану (нараховану) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

За змістом пункту 1.7. статті 1 зазначеного Закону податковий кредит, це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР обєктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5. статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1. пункту 7.7. статті 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

При цьому підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно акту перевірки від 23.09.2009 р. виявлено невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій в податкових деклараціях за вересень, жовтень, листопад 2008 р. та січень, лютий, березень 2009 р. у загальному розмірі 417156 грн.

Зокрема, згідно поданої декларації з податку на додану вартість за листопад 2008 р. ТОВ «Гарант-Сервіс» не включило операцію з поставки будівельних матеріалів у складі робіт, виконаних на замовлення ТОВ «Атомстроймеханізація», на суму 212636 грн., в результаті чого занизило податкове зобовязання на суму 41484 грн.

Позивач не заперечуючи проти цього висновку, вважав, що його податкове зобовязання має бути збільшене ще на 41483 грн. 60 коп., у звязку з тим, що підприємством і в жовтні 2008 р. були поставлені ТОВ «Атомстроймеханізація» будівельні матеріали на суму 207418 грн.

У цьому звязку суд звертає увагу, що вище ним був зроблений висновок про відсутність належного документального підтвердження використання позивачем в жовтні 2008 р. будівельних матеріалів на суму 207418 грн.

Суд також зазначає, що відповідно до підпункту 7.2.3. 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення податкових зобовязань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

При цьому суд нагадує, що за даними звітної форми «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» протягом жовтня 2008 р. ТОВ «Гарант-Сервіс» не видавало ТОВ «Атомстроймеханізація»мжодної податкової накладної.

За таких обставин суд не вбачає підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 0000902310/1 від 29.09.2009 р. яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 417156 грн.

Що стосується податкового повідомлення-рішення № 0000912310/1 від 29.09.2009 р. яким визначено податкове зобовязання позивача із сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів в розмірі 1 445 грн. 80 коп., в тому числі: 85 грн. 80 коп. за основним платежем та 1360 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями то суд враховує, що відповідно до статті 30 Водного кодексу України збір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об'єктів та за скидання забруднюючих речовин. Розмір збору за використання води визначається на основі нормативів збору, фактичних обсягів використаної води та встановлених лімітів використання води.

Згідно статті 42 цього Кодексу водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства.Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Статтею 48 Водного кодексу України визначено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних обєктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні обєкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно статті 1 Водного кодексу України водний обєкт це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Відповідно до положень ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу і є платним.

Єдині правила обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту визначені Порядком справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. № 1494(надалі за текстом «Порядок»).

Згідно пункту 2 Порядку збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних обєктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 1 жовтня 1999 року № 231/539/118/219, передбачено, що платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Таким чином, платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси, зокрема, здійснюють забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні обєкти для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб на підставі спеціального дозволу.

Суд не отримав доказів того, що позивач здійснював забір води з водних обєктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та здійснював скидання забруднюючих речовин у водні обєкти.

Навпаки, згідно акту перевірки від 23.09.2009 р. ТОВ «Гарант-Сервіс» отримувало воду від КП «Уманьводоканал» та використовувало її для власних потреб.

Сам факт наявності у позивача автомобілів не дає підстав для висновку щодо здійснення ТОВ «Гарант-Сервіс» спеціального водокористування.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позивач не здійснював спеціальне використання водних ресурсів, а тому не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів, що свідчить про протиправність донарахування податкового зобовязання із сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів та застосування штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.1, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III .

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159, 162 КАС України,

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000912310/1 від 29 жовтня 2009 р.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена в повному обсязі 28 січня 2010 р.

Суддя І.О.Лічевецький