Постанова № 76317807, 04.09.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року

м.Суми

Справа №592/1416/18

Номер провадження 22-ц/788/1531/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання Чуприни В.І.,

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 червня 2018 року в складі судді Сидоренко А.П., ухваленого в м. Суми, повний текст якого складений 04 липня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

07 лютого 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, вимоги якого обґрунтовані тим, що з відповідачем 23 березня 2012 року був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 3000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов'язань з вчасного їх повернення ОСОБА_1 не виконав, тому станом на 31 грудня 2017 року утворився борг на загальну суму 120076,49 грн, який банк просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 26 червня 2018 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

АТ КБ «Приватбанк» з вказаним рішенням суду не погодилось і, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що незважаючи на обов'язок позичальника повертати кредит щомісячними платежами, сторонами також було узгоджено повернення кредиту в останній день дії кредитної картки 31 січня 2016 року, а позовна заява подана до суду у лютому 2018 року, тобто у межах трирічного строку позовної давності.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2, який заперечив проти скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 23 березня 2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку, на підставі якої АТ КБ «Приватбанк» надав заявнику платіжну картку «Кредитка «Універсальна».

Одночасно з підписанням заяви, відповідач ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, отримавши, таким чином, повну інформацію про умови кредитування. Також, підписавши заяву, ОСОБА_1 виразив свою згоду на те, що його заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 8).

Факт підписання вказаної анкети-заяви 23 березня 2012 року, а також використання кредитних коштів і їх часткове повернення, в тому числі і повернення останнього платежу у сумі 800 грн, сплаченого 25 березня 2013 року, відповідач визнав (а.с. 53-57).

Крім того, з виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 01 січня 2000 року по 28 травня 2018 року вбачається, що позичальник використовував кредитні кошти за допомогою кредитної картки НОМЕР_2 зі встановленим кредитним лімітом у сумі 3000 грн (а.с. 84-87).

Як зазначив банк у позовній заяві, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії кредитної картки, тобто, по 31 січня 2016 року (а.с. 3, 90).

Не погоджуючись із заявленими банком позовними вимогами, ОСОБА_1 27 березня 2018 року просив застосувати наслідки пропуску банком строку позовної давності, тобто, відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з цих підстав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк надав розрахунок заборгованості, в якому зазначено, що за кредитним договором № б/н від 23 березня 2012 року станом на 31 грудня 2017 року утворилась заборгованість на загальну суму 120076,49 грн, яка складається з 2965,53 грн заборгованості за кредитом, 105628,94 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 5287,90 грн боргу за пенею і комісією, а також 500 грн фіксованої частини штрафу та 5694,12 грн його процентної складової (а.с. 6-7).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що банк звернувся за захистом своїх прав з пропуском строку позовної давності, про наслідки застосування якого заявив відповідач.

Проте, повністю з таким висновком колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Як зазначалось вище, факт використання кредитних коштів відповідач ОСОБА_1 визнав у відзиві на позовну заяві та зазначив про це у заяві про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Зокрема, останній платіж на повернення боргу позичальник сплатив 25 березня 2013 року у сумі 800 грн (а.с. 53-57).

Крім того, використання коштів та часткове повернення боргу підтверджується розрахунком заборгованості по кредитному договору за період з 23 березня 2012 року по 31 грудня 2017 року та випискою по особовому рахунку позичальника за період з 01 січня 2000 року по 28 травня 2018 року за основною карткою НОМЕР_2 (а.с. 6-7, 84-87).

Також, підписуючи 23 березня 2012 року анкету-заяву, відповідач вказав, що він погоджується і приєднується до Умов та Правил надання банківських послуг.

З наказу № 906 СП-2010-256 «Про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг для Приватбанку та всіх дочірніх банків» від 06 березня 2010 року вбачається, що додана до позовної заяви редакція Умов та Правил надання банківських послуг є саме тими умовами кредитного договору, які діяли на день підписання ОСОБА_1 анкети-заяви, тобто, станом на 23 березня 2012 року (а.с. 10-33, 92).

Крім того, відповідач погодився і з встановленою банком на момент підписання анкети-заяви процентною ставкою за користування кредитом на рівні, що не перевищує 30% річних, оскільки, використавши кредитні кошти, які банк запропонував надати позичальнику на умовах сплати ним вказаної процентної ставки, ОСОБА_1 їх періодично повертав, тобто, вчинив дії, що свідчать про згоду на запропоновані банком умови кредитування.

Як зазначалось вище, використання кредитних коштів позичальником здійснювалось за допомогою платіжного засобу - кредитної картки, на якій 23 березня 2016 року був встановлений кредитний ліміт у сумі 3000 грн та яка мала строк дії по 31 січня 2016 року. Тобто, банк встановив умову, за якою строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії кредитної картки.

Умови і Правила надання банківських послуг в Приватбанку, на які погодився позичальник, не містять строку дії укладеного між сторонами кредитного договору.

За таких обставин, за відсутності умов про строк дії кредитного договору, колегія суддів виходить з обов'язку позичальника повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами до дня закінчення строку кредитування, тобто по 31 січня 2016 року. Про обов'язок позичальника повернути кредит у повному обсязі у останній день строку дії кредитної картки також вказує заявник апеляційної скарги (а.с. 143-146).

Як зазначалось вище, позичальник частково повертав кредит, здійснивши останній платіж 25 березня 2013 року у сумі 800 грн, чим визнав як наявність кредитної заборгованості, оскільки сплатив кошти на її часткове погашення, так і строк кредитування по 31 січня 2016 року, оскільки здійснив часткове повернення боргу за допомогою кредитної картки.

Крім того, позичальник згідно умов кредитного договору мав обов'язок щомісячно повертати банку кредит та до закінчення строку дії кредитної картки сплачувати 30 % річних за використання кредитних коштів.

Проте, після останнього платежу у березні 2013 року обов'язок щодо наступного чергового платежу по 25 квітня 2013 року позичальник не виконав і в послідуючому борг також не повертав.

Операція з перерахування банком 12 червня 2014 року 12,10 грн на погашення кредитної заборгованості була здійснена в автоматичному режимі, тобто, без відома та згоди позичальника, а тому цей платіж не може вважатись частковим виконанням зобов'язання відповідачем стосовно щомісячного платежу за червень 2014 року і колегією суддів до уваги не береться. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про усну чи письмову домовленість між позивачем і відповідачем з приводу автоматичного погашення кредитної заборгованості за рахунок позичальника з використання інших рахунків в установі банку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 2 та ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Оскільки сторонами кредитного договору обумовлено повернення кредиту частинами, тому право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу, а відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Водночас, як зазначалось вище, відповідач мав повернути банку заборгованість у повному обсязі в останній день дії кредитної картки, тобто 31 січня 2016 року, а відтак, позивач має право захистити порушене право відносно кожного простроченого позичальником щомісячного платежу у межах трирічного строку позовної давності по день звернення до суду (07 лютого 2018 року). Цей період включає вимоги про стягнення кредитного боргу і процентів за користування кредитом стосовно кожного простроченого платежу, строк давності якого не минув, а саме: за період з 07 лютого 2015 року по 31 січня 2016 року.

Так як борг по тілу кредиту після останнього платежу залишився незмінним і становить 2965,53 грн, тому, ураховуючи обов'язок позичальника сплачувати банку щомісячно 30% річних за користування цими коштами, заборгованість по процентам за період з 07 лютого 2015 року по 31 січня 2016 року становить 875,02 грн (2965,53 * 30% * 359 днів прострочки / 365 днів у році), яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку.

Оскільки після 31 січня 2016 року банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитними коштами, а також неустойку за порушення виконання зобов'язань, тому вимоги позивача про стягнення кредитної заборгованості за період з 01 лютого 2016 року по 31 грудня 2017 року задоволенню не підлягають.

За вказаних обставин, на думку колегії суддів, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску банком трирічного строку позовної давності до вимог про сплату боргу по кредиту та процентам за користування кредитом за період з 07 лютого 2015 року по 31 січня 2016 року підлягає скасуванню, а вимоги банку в цій частині - частковому задоволенню.

Стосовно вимог банку про стягнення неустойки (пені і штрафу) колегія суддів зазначає наступне.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 2 та ч. 3 цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього кодексу.

Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки.

Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Отже, оскільки після спливу строку кредитування 31 січня 2016 року у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, а у межах річного строку позовної давності, тобто, по 31 січня 2017 року банк вимог про стягнення пені і штрафу не заявив, тому позов в частині стягнення неустойки задоволенню не підлягає у зв'язку із спливом річного строку звернення до суду з цими вимогами.

Таким чином, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача боргу по кредиту та процентам за користування кредитними коштами за період з 07 лютого 2015 року по 31 січня 2016 року по причині пропуску трирічного строку позовної давності з порушенням норм матеріального права, тому рішення суду в зазначеній частині необхідно скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення вказаних вимог, стягнувши з ОСОБА_1 на користь банку 2965,53 грн боргу по кредиту та 875,02 грн заборгованості по процентам за користування кредитними коштами.

Отже, всього з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3840,55 грн (2965,53 грн боргу по тілу кредиту + 875,02 грн боргу по процентам за користування кредитом) заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, оскаржене рішення суду на підставі ст. 376 ч. 1 п. п. 1, 4 ЦПК України підлягає скасуванню в зазначеній вище частині, а апеляційна скарга, відповідно, підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково, а саме: на 3 %, тому на підставі ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України сплачені АТ КБ «Приватбанк» судові витрати в суді першої інстанції у сумі 54,03 грн судового збору (3 % від 1801,15 грн) та в апеляційному суді у сумі 81,05 грн (3 % від 2701,73 грн), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог, слід компенсувати позивачу за рахунок ОСОБА_1

Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, п. 4; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та боргу по процентам за користування кредитними коштами за період з 07 лютого 2015 року по 31 січня 2016 року скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 40034, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) 2965 грн 53 коп. заборгованості по кредиту та 875 грн 02 коп. боргу по відсоткам за користування кредитом, а всього 3840 грн 55 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» 54 грн 03 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 81 грн 05 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий (підпис) С.Г.Хвостик (суддя-доповідач)

Судді: (підпис) В.І.Криворотенко

(підпис) О.І.Собина