Постанова № 76317539, 04.09.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року м. Суми

Справа №591/4695/17

Номер провадження 22-ц/788/1062/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Хвостика С. Г. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності :

позивача ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2,

представника прокуратури Сумської області – ОСОБА_3,

представника Державної казначейської служби – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та прокуратури Сумської області

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 квітня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Грищенко О.В. у приміщенні Зарічного районного суду м. Суми

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Сумської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, який мотивував тим, що 21 лютого 2011 року його було призначено на посаду командира роти міліції особливого призначення «Беркут» підпорядкованої УМВС. 10 вересня 2012 року заступником прокурора Сумської області за фактом зловживання службовим становищем працівниками правоохоронного органу порушено кримінальну справу за ч. 3 ст. 364 КК України. У жовтні 2012 року його було притягнуто в якості обвинуваченого, обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. 16 листопада 2012 року складено обвинувальний висновок, справу направлено до суду. Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 03 червня 2014 року його визнано не винуватим у пред’явленому обвинуваченні. Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 02 вересня 2014 року вирок місцевого суду скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 11 квітня 2016 року кримінальну справу закрито на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України 1960 року, ст.5 КК України у зв’язку з відсутністю в його діянні складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 364 КК України, у зв’язку із декриміналізацією діяння. Досудове та судове слідство у кримінальній справі тривало понад 3 років 6 місяців. У зв’язку з незаконним притягненням до кримінального обвинувачення, ним були понесені витрати на правову допомогу адвоката у сумі 30000,00 грн. Внаслідок напруженої атмосфери на роботі він був змушений звільнитися з посади командира РМОП «Беркут» та перевестися на іншу роботу – викладачем у Сумське училище професійної підготовки працівників міліції підпорядкованого УМВС, що позначилося на рівні заробітної плати, яка зменшилася вдвічі. Через постійну нестачу коштів на утримання сім’ї, погіршилися стосунки з дружиною. Внаслідок напруженої атмосфери вдома, постійних хвилювань з приводу свого подальшого майбутнього, в нього погіршився стан здоров’я. Посилаючись на те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу йому було заподіяно моральну шкоду, яку ОСОБА_1 просив на підставі ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» стягнути з Державного бюджету України на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 30000,00 грн. та на відшкодування моральної шкоди у розмірі 250000,00 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 квітня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн.

В іншій частині вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та прокуратура Сумської області подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду в частині стягнення моральної шкоди змінити, стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 250000,00 грн.

У доводах апеляційної скарги зазначає, що судом не було враховано вимоги ст. 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до якої відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Також посилається на правову позицію Верховного Суду України від 02.12.2015 року, що викладена у справі №6-2203цс15, відповідно до якої при вирішенні питання про відшкодування шкоди у порядку визначеному ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суд має виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи, а тому мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню повинен становити 152643 грн. 00 коп..

У відзиві на апеляційну скаргу прокуратура Сумської області зазначає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 є необґрунтованою, задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

В апеляційній скарзі прокуратура Сумської області, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

У доводах апеляційної скарги зазначає, що кримінальну справу в частині висунутого ОСОБА_1 обвинувачення закрито у зв’язку з декриміналізацією діяння. При цьому, по суті суд не вирішував питання щодо винуватості чи невинуватості особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Вважає, що поза увагою суду залишилося те, що право на відшкодування у громадянина, який був незаконно засуджений судом виникає у випадку повної його реабілітації, що зазначено у п.3 Положення про застосування ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 року №6/5/3/41 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.03.1996 року за №106/1131.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 просить відмовити прокуратурі Сумської області у задоволенні апеляційної скарги, оскільки ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов’язує право громадянина, який притягувався до кримінальної відповідальності, на отримання відшкодування заподіяної йому шкоди із фактом закриття відносно нього кримінальної справи, і ніяким чином не обмежує це право і не передбачає ніяких виключень.

Таким чином, рішення місцевого суду оскаржується сторонами лише в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення майнової шкоди рішення місцевого суду сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч.3 п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішення вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

Колегія суддів заслухавши суддю – доповідача, думку позивача та його представника, які підтримали доводи їх апеляційної скарги та заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокуратури Сумської області та заперечив проти апеляційної скарги представника позивача, думку представника Державної казначейської служби України, який підтримав апеляційну скаргу прокуратури Сумської області і заперечив проти задоволення апеляційної скарги представника позивача, дослідивши матеріали даної цивільної справи та матеріали кримінальної справи № 1817/4003/2012, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та прокуратури Сумської області підлягають частковому задоволенню з таких підстав:

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Місцевий суд, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди враховував характер та ступінь моральних страждань, їх тривалість, а саме те, що протягом тривалого часу – понад 3 роки 6 місяців - з жовтня 2012 року по квітень 2016 року тривало досудове розслідування та судовий розгляд кримінальної справи відносно позивача внаслідок чого незаконно обмежувались його права.

Колегія суддів не може в повному обсязі погодитись з мотивами часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного:

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів цивільної справи та кримінальної справи № 1817/40032012 вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 21 лютого 2011 року обіймав посаду командира РМОП «Беркут» підпорядкованої УМВС (а.с.5).

10 вересня 2012 року заступником прокурора Сумської області порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем працівниками правоохоронного органу, тобто за ознаками складу злочину, передбаченого ч.3 ст.364 КК України (а.с.8).

26 жовтня 2012 року слідчий з ОВС відділу нагляду за застосування законодавства у сфері запобігання і протидії корупції та досудовим слідством прокуратури Сумської області радник юстиції ОСОБА_5 порушив кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 за ознаками складу злочину передбаченого ч.3 ст.364 КК України (кримінальна справа № 1817/4003/2012 т.1 а.с.6).

31 жовтня 2012 року слідчим з ОВС відділу нагляду за застосування законодавства у сфері запобігання і протидії корупції та досудовим слідством прокуратури Сумської області радник юстиції ОСОБА_6М накладено арешт на майно, що знаходиться у приватній власності обвинуваченого ОСОБА_1 (кримінальна справа № 1817/4003/2012 т.5 а.с.46).

31 жовтня 2012 року ОСОБА_1 пред’явлено обвинувачення за вищевказаною статтею та застосовано запобіжний захід – підписку про невиїзд з місця проживання (а.с.9).

28 лютого 2014 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції» від 21 лютого 2014 року, яким у ст.364 КК України виключено частину 3.

19 березня 2014 року захисник ОСОБА_1 звернувся до Зарічного районного суду з клопотанням про закриття кримінальної справи за ч.3 ст. 364 КК України за відсутністю складу злочину у його діях у зв’язку із декриміналізацією (кримінальна справа № 1817/4003/2012 т.8 а.с.17).

Постановою Зарічного районного суду м.Суми від 20 березня 2014 року клопотання було залишене без задоволення (кримінальна справа № 1817/4003/2012 т.8 а.с.18-19).

Постановою старшого прокурора прокуратури Сумського району ОСОБА_7 від 25 березня 2014 року обвинувачення відносно ОСОБА_1 було змінене з ч.3 ст. 364 КК України на ч.1 ст.364 КК України (кримінальна справа № 1817/4003/2012 т.8 а.с. 27-32).

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 03 червня 2014 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ст. 364 ч.1 КК України та виправдано. Запобіжний захід скасовано (а.с.10-13).

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 2 вересня 2014 року вирок місцевого суду відносно ОСОБА_1 було скасовано у зв’язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону з направлення кримінальної справи на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду (кримінальна справа № 1817/4003/2012 т.8 а.с.185-190).

1 жовтня 2014 року захисник ОСОБА_1 вдруге звернувся до Зарічного районного суду з клопотанням про закриття кримінальної справи за ч.3 ст. 364 КК України за відсутністю складу злочину у його діях у зв’язку із декриміналізацією діяння (кримінальна справа № 1817/4003/2012 т.8 а.с.206).

Постановою Зарічного районного суду м.Суми від 9 квітня 2015 року кримінальну справу було повернуто прокурору Сумської області для організації додаткового розслідування (кримінальна справа № 1817/4003/2012 т.10, а.с.191-195).

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 9 червня 2015 року постанову місцевого суду було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі (кримінальна справа № 1817/4003/2012 т.10 а.с.228-229).

6 квітня 2016 року захисник ОСОБА_8 втретє звернувся із клопотанням про закриття кримінальної справи з тих самих підстав (т.12 а.с.174-175).

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 11 квітня 2016 року кримінальну справу в частині висунутого обвинувачення ОСОБА_1 за ч.3 ст.364 КК України, закрито на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України 1960 року, ст.5 КК України у зв’язку з відсутністю в їх діяннях складу злочину, передбаченого ч.3 ст.364 КК України у зв’язку із декриміналізацією діяння (а.с.14-15).

ОСОБА_1 одружений, має двох дітей – повнолітню ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.6-7).

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Право на відшкодування шкоди, порядок та розмір сум відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду регулює Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1. незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2. незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3. незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених в частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року встановлено на рівні 3 723 грн.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача про те, що при обрахуванні мінімального розміру моральної шкоди необхідно виходити саме з розміру мінімальної заробітної плати що діє на час розгляду справи, оскільки відшкодування моральної шкоди в даному випадку передбачено спеціальним Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», в який зміни щодо розміру відшкодування моральної шкоди не внесені та, відповідно до положень якого, розмір моральної шкоди розраховується з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Місцевим судом, у судовому рішенні не приведено детальний розрахунок розміру моральної шкоди, але, виходячи з тривалості часу перебування позивача під слідством та судом, який брав суд для обрахунку та визначеного судом розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає, що суд помилково при його обрахуванні виходив з розрахункової величини у розмірі 1600 грн.00 коп. встановленої п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII.

Також, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого суду щодо визначення періоду який повинен визначатися при обрахуванні мінімальної межі відшкодування моральної шкоди.

При цьому місцевий суд вважав, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 31 жовтня 2012 року по 11 квітня 2016 року, тобто 3 роки 5 місяців 12 днів. В той же час, як вбачається з матеріалів кримінальної справи відсутні підстави стверджувати про незаконність підстав притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.3 ст.364 КК України та перебування його під слідством та судом у період з 31 жовтня 2012 року до 27 лютого 2014 року , оскільки саме у цей період ч. 3 не була виключена зі ст. 364 КК України і лише Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень ст.19 Конвенції ООН проти корупції» від 21 лютого 2014 року, який набрав чинності з дня його опублікування, а саме з 28 лютого 2014 року діяння за зазначеною статтею були декриміналізовані. Але після набрання законної сили зазначеного Закону України та декриміналізацією злочинного діяння передбаченого ч.3 ст. 364 КК України вже відсутні були підстави для кримінального переслідування позивача у справі. Незважаючи на це, захисник позивача тричі вимушений був звертатись до суду із клопотанням про закриття кримінальної справи відносно позивача за відсутністю в діянні складу злочину у зв’язку із декриміналізацією.

Виходячи з вищезазначеного колегія суддів вважає, що період незаконного перебування позивача під судом та слідством складає 25 місяців 15 днів (з 28.02.2014 року по 11.04.2016 року), а тому мінімальна межа відшкодування моральної шкоди складає 94936 грн.50 коп.

Таким чином колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду в частині мотивів задоволення позовних вимог підлягає зміні, а в частині розміру моральної шкоди визначеної місцевим судом у розмірі 100000 грн.00 коп. рішення необхідно залишити без змін, оскільки цей розмір перевищує мінімальну межу відшкодування моральної шкоди і враховує при цьому глибину фізичних та моральних страждань позивача.

Доводи апеляційної скарги прокуратури Сумської області стосовно того, що кримінальне провадження відносно позивача було закрите не з реабілітуючих підстав, а у зв’язку із декриміналізацією діяння, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки спростовуються п. 2 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, а також п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК, згідно якого моральна шкода відшкодовується незалежно від органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Таким чином, законодавець пов’язує право громадянина, який притягувався до кримінальної відповідальності, на отримання відшкодування заподіяної йому шкоди із фактом закриття відносно нього кримінальної справи і ніяким чином не обмежує це право і не передбачає з нього ніяких виключень.

За таких обставин апеляційні скарги представника ОСОБА_1М – ОСОБА_2 та прокуратури Сумської області задовольнити частково. Змінити рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 квітня 2018 року в його мотивувальній частині. В іншій оскаржуваній частині рішення місцевого суду залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 374, ч.4 ст.376, 382-384 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та прокуратури Сумської області задовольнити частково.

Змінити рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 квітня 2018 року в його мотивувальній частині.

В іншій оскаржуваній частині рішення місцевого суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 07 вересня 2018 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді : С. Г. Хвостик

ОСОБА_11