Постанова № 76316339, 04.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа №643/7674/18 Суддя 1-ї інстанції: Мельникова І.Д.

Провадження № 33/790/836/18

Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.09.2018 року м. Харків

Апеляційний суд Харківської області у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Цілюрика В.П., за участю особи, у відношенні якої винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП ОСОБА_2, його захисника - адвоката Татьянко Анатолія Микитовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову судді Московського районного суду м. Харкова від 30.07.2018 року у відношенні ОСОБА_2,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою судді Московського районного суду м. Харкова від 30.07.2018 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Судом першої інстанції було встановлено, що 22.05.2018 року о 03 год. 10 хв. ОСОБА_2 керував автомобілем «Volkswagen Caravelle», номерний знак НОМЕР_1, по пр-ту.Ювілейному, 63 у м.Харкові з ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, почервоніння очей, обличчя, поведінка не відповідала обстановці). Огляд на стан сп'яніння зі згоди водія проводився за допомогою приладу «Драгер» в присутності двох свідків. Результат огляду 1,40 промілє. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п. 2.9а ПДР України.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову від 30.07.2018 року скасувати, а провадження по справі закрити.

В апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на невідповідність протоколу вимогам ст. 256 КУпАП, а саме:

- не встановлено точної адреси проживання ОСОБА_2, а адреса зазначена в протоколі та постанові не відповідає адресі що надана довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 04.07.2018 року № 43, точно протокол містить недостовірні відомості.

- суд першої інстанції визнаючи ОСОБА_2 винним, зазначив, що огляду на стан сп'яніння проводився в присутності двох свідків за допомогою приладу «Драгер» на місці зупинки, та цим обставинам не надав оцінки.

- протокол відносно ОСОБА_2 та фіксація результатів тесту № 238 було складено та зафіксовано інспектором Ворониця В.І. При цьому огляд на стан сп'яніння та акт огляду складався інспектором Нещета Є.О., та протокол про адміністративне правопорушення серії БД № 124118 не містять даних про те, що інспектор Ніщета Є.О. був присутній безпосередньо при виявленні адміністративного правопорушення.

- протокол про адміністративне правопорушення містить розбіжності в написанні свідка ОСОБА_4 з свідком зазначеному у Акті огляду ОСОБА_6 та написанні адреси ( у протоколі кв. 158, у Акті кв. 138), що на думку апелянта ставить під сумнів наявність існування таких свідків, а також, що матеріали справи не містять правові докази про відсторонення водія ОСОБА_2, від керування транспортним засобом.

Заслухавши пояснення ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_5, які підтримали вимоги апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

В ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (ЄСПЛ) вказано, що стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Пунктом 2.9 «а» Правил дорожнього руху України (ПДР) водієві заборонено керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або перебувати під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за порушення зазначених вимог ПДР України передбачена ст.130 КУпАП

Виходячи зі складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.130 КУпАП, об'єктивна сторона правопорушення полягає в керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, передача керування транспортними засобами особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а також ухилення осіб від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння.

В судовому засіданні апеляційної інстанції було переглянуто відеозапис з нагрудних камер поліцейських г яких встановлено, що ОСОБА_2 було зупинено у зв'язку з несправною роботою освітлення державного номеру транспортного засобу, та під час спілкування працівниками поліції були виявлені явні ознаки алкогольного сп'яніння, що ОСОБА_2 самостійно визнав, та повідомив працівникам поліції що вжив чотири рюмки спиртних напоїв. Наполягав на тому, що згоден з виявленим правопорушенням та просив не залучати свідків. В присутності двох свідків пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу Драгер 6820, результат якого встановив вміст алкоголю 1.4 проміле, після чого на питання працівника поліції повідомив про свою згоду з таким результатом.

Посилання апелянта на невідповідність протоколу серії БД№124118 від 22.05.2018 року вимогам ст. 256 КУпАП апеляційний суд до уваги не бере, оскільки таких невідповідностей апеляційним судом не встановлено. Так само не бере до уваги обставини щодо не відсторонення ОСОБА_2 від керування транспортним засобом, оскільки згідно аркуша справи 7, ОСОБА_7 зобов'язався доставити автомобіль «Volkswagen Caravelle», номерний знак НОМЕР_1, за місцем проживання ОСОБА_2 на АДРЕСА_2

Посилання апелянта на розбіжне написання прізвища свідка ОСОБА_4 у протоколі та в поясненнях, апеляційних суд оцінює як технічну описку.

Також апеляційний суд відкидає доводи апелянта, про те, що суд першої інстанції визнаючи ОСОБА_2 винним, та зазначаючи, що огляду на стан сп'яніння проводився в присутності двох свідків за допомогою приладу «Драгер» на місці зупинки, не надав таким обставинам оцінки. Оскільки згідно мотивувальної частини оскаржуваної постанови, суддею суду першої інстанції було надано оцінку таким діям ОСОБА_2 та зазначено, що порушень при складанні протоколу працівниками поліції не встановлено.

Таким чином, вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП підтверджується матеріалами справи, а саме : протоколом серії БД№124118 від 22.05.2018 року, актом огляду на стан алкогольного сп'яніння, чековою роздруківкою технічного засобу Драгер 6820, поясненнями свідків ОСОБА_8,ОСОБА_4, розпискою ОСОБА_7, та відеозаписом.

В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.

Апеляційний суд вважає, що істотних порушень місцевим судом норм матеріального права або порушень норм процесуального права під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, порушень положень Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», практики Європейського суду, Конституції України, у тому числі, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, та які б могли вплинути на правильність прийнятого рішення, при апеляційному перегляді не встановлено, судове рішення є законним та обґрунтованим, належним чином умотивованим.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 обґрунтовано притягнуто до відповідальності та накладено адміністративне стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопопрушення,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову судді Московського районного суду м. Харкова від 30.07.2018 року у відношенні ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Апеляційного суду

Харківської області В.П. Цілюрик