Ухвала суду № 76313543, 07.09.2018, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/5318/18

Провадження № 1-кп/500/502/18

У Х В А Л А

про відмову в затвердженні угоди про визнання винуватості

07 вересня 2018 року м. Ізмаїл

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

у складі: головуючого – судді Пащенко Т.П.,

за участю: секретаря судового засідання Топтигіної О.М.,

прокурора Богдєва М.С.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

представників потерпілого ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши в місті Ізмаїлі Одеської області у відкритому підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160150001181 від 10.05.2018 р., на підставі угоди про визнання винуватості за обвинуваченням

ОСОБА_2, що народився 02 жовтня 1987 року, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, одруженого, ІНФОРМАЦІЯ_2, не працюючого, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК України,

встановив:

ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що він, працюючи заступником директора ТОВ «Лого-Транс», зареєстрованого ІНФОРМАЦІЯ_5, а також обіймаючи посаду керівника оптової бази «Ізмаїл» підрозділу №08 зазначеного підприємства, розташованої за адресою: Одеська область, м. Ізмаїл вул. Короленко № 45, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, діючи на підставі наказу ТОВ «Лого-Транс» № 64-К від 20.07.2017 та договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 21.07.2017 р., будучи матеріально-відповідальною особою за ввірене йому майно та товарно-матеріальні цінності, діючи з прямим умислом і корисливим мотивом, спрямованим на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, здійснюючи тотожні діяння, шляхом отримання від офіс менеджера зазначеного підприємства грошових коштів за наданий товар, не вносив їх до каси підприємства, привласнював їх, чим завдавав матеріальні збитки ТОВ «Лого-Транс» на суми: 01.03.2018 р. – 3 200,00 грн.; 02.03.2018 р. – 20 000,00 грн.; 03.03.2018 р. – 30 200,00 грн.; 04.03.2018 р. – 20 000,00 грн.; 05.03.2018 р. – 20 000,00 грн.; 06.03.2018 р. – 45 000,00 грн.; 07.03.2018 р. – 28 800,00 грн.; 08.03.2018 р. – 25 400,00 грн.; 09.03.2018 р. – 20 618,84 грн.; 10.03.2018 р. – 20 618,84 грн.; 11.03.2018 р. – 20 618,84 грн.; 12.03.2018 р. – 20 618,84 грн.; 13.03.2018 р. – 45 500,00 грн.; 14.03.2018 р. – 31 800,00 грн.; 15.03.2018 р. – 43 900,00 грн.; 16.03.2018 р. – 20 618,84 грн.; 17.03.2018 р. – 20 618,84 грн.; 18.03.2018 р. – 20 618,84 грн.; 19.03.2018 р. – 57 290,00 грн.; 20.03.2018 р. – 6 868,00 грн.; 21.03.2018 р. – 29 300,00 грн.; 22.03.2018 р. – 39 200,00 грн.; 23.03.2018 р. – 20 618,84 грн.; 24.03.2018 р. – 20 618,84 грн.; 25.03.2018 р. – 20 618,84 грн.; 26.03.2018 р. – 66 455,00 грн.; 27.03.2018 р. – 20 618,84 грн.; 28.03.2018 р. – 20 618,84 грн.; 29.03.2018 р. – 20 618,84 грн.; 31.03.2018 р. – 37 700,00 грн.; 01.04.2018 р. – 20 000,00 грн.; 02.04.2018 р. – 127 300,00 грн.; 03.04.2018 р. – 83 500,00 грн.; 04.04.2018 р. – 82 800,00 грн.; 05.04.2018 р. – 20 000,00 грн.; 06.04.2018 р. – 97 800,00 грн.; 07.04.2018 р. – 20 000,00 грн.; 08.04.2018 р. – 21 875,52 грн.; 09.04.2018 р. – 20 618,84 грн.; 10.04.2018 р. – 52 000,00 грн.; 11.04.2018 р. – 78 300,00 грн.; 12.04.2018 р. – 78 900,00 грн.; 13.04.2018 р. – 1 078,00 грн.; 14.04.2018 р. – 59 400,00 грн.; 16.04.2018 р. – 65 500,00 грн.; 17.04.2018 р. – 81 492,00 грн.; 18.04.2018 р. – 33 100,00 грн.; 20.04.2018 р. – 133 200,00 грн.; 21.04.2018 р. – 20 618,84 грн.; 22.04.2018 р. – 20 618,84 грн.; 23.04.2018 р. – 52 800,00 грн.; 24.04.2018 р. – 52 500,00 грн.; 25.04.2018 р. – 61 200,00 грн.; 26.04.2018 р. – 2 646,00 грн.; 27.04.2018 р. – 18 500,00 грн.; 28.04.2018 р. – 20 618,84 грн.; 29.04.2018 р. – 20 618,84 грн.; 30.04.2018 р. – 20 618,84 грн.; 01.05.2018 р. – 127 700,00 грн.

При цьому дії ОСОБА_2 кваліфіковані:

– по першому епізоду, датованому 01 березня 2018 року, – за ч. 2 ст. 191 КК України як привласнення та розтрата чужого майна, яке було ввірене особі, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем;

– по наступним епізодам, датованим в період з 2 березня по 01 травня 2018 року, – за ч. 3 ст. 191 КК України як привласнення та розтрата чужого майна, яке було ввірене особі, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене повторно.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 у повному обсязі визнав себе винуватим у вчиненні зазначених злочинів та пояснив, що він вчинив їх за обставин, описаних в обвинувальному акті.

На стадії досудового розслідування між прокурором Богдєвим М.С. та підозрюваним ОСОБА_2, у присутності захисника ОСОБА_1, укладена угода про визнання винуватості у відповідності до вимог ст. 472 КПК України, на що була дана згода представника потерпілого ОСОБА_3 (а.п. 3), та разом з обвинувальним актом направлена до суду.

Згідно даної угоди прокурор та підозрюваний ОСОБА_2 дійшли згоди щодо істотних для даного кримінального провадження обставин, покарання: за ч. 2 ст. 191 КК України у виді арешту на строк три роки, за ч. 3 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк п'ять років, відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді п’яти років позбавлення волі, а також звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та покладення обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.

Також, згідно умовам угоди, підозрюваний ОСОБА_2 взяв на себе зобов’язання беззастережно в повному обсязі визнати у судовому провадженні висунуте обвинувачення. В угоді передбачені наслідки її укладення та затвердження, встановлені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання.

Суд, дослідивши обвинувальний акт, угоду про визнання винуватості, матеріали кримінального провадження. заслухавши думку прокурора, який просив затвердити укладену угоду, обвинувачуваного ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1, які також просили затвердити укладену угоду, дійшов висновку, що в затвердженні угоди слід відмовити з таких підстав.

Так, відповідно до п. п. 1, 2 ч. 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону та відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди суперечать вимогам КПК та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди, а також якщо умови угоди не відповідають інтересам суспільства.

Так, в угоді про визнання винуватості зазначено, що внаслідок вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 заподіяв ТОВ «Лого-Транс» матеріальну шкоду на загальну суму 2 500 000 грн., яка відповідно до даних обвинувального акту була частково відшкодована на суму лише 100 000 грн.

Враховуючи, що у відповідності до ч. 1 ст. 2 КПК України одним із завдань кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, умови угоди, які не передбачають відновлення порушених прав потерпілого не відповідають інтересам суспільства.

Більше того, на думку суду, умови угоди не відповідають інтересам суспільства також у зв’язку і з тим, що нею передбачена можливість звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з урахуванням загального розміру завданої матеріальної шкоди та за таку велику кількість епізодів тяжких злочинів, які відповідно до Примітки до ст. 45 КК України є корупційними злочинами.

Так, відповідно до Примітки до ст. 45 КК України, корупційними злочинами відповідно до Кримінального кодексу України вважаються злочини, передбачені, в тому числі, статтею 191 КК України, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем.

А як було вище зазначено, дії ОСОБА_2 кваліфіковані органом досудового розслідування за кваліфікуючою ознакою «шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем», а тому у відповідності до визначення, що міститься у Примітці до ст. 45 КК України, злочини, передбачені ч. ч. 2, 3 ст. 191 КК України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_2, вважаються корупційними злочинами відповідно до КК України.

На думку суду, застосування в даному випадку такого кримінально-правового заходу, як звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, за таку велику кількість епізодів тяжких корупційних злочинів не досягне мету покарання, яка відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України полягає не тільки у карі, а й у виправленні засудженого, а також у запобіганні вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Крім того, в затверджені угоди слід також відмовити і з тієї підстави, що її умови суперечать вимогам закону.

Так, відповідно до вимог п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

Однак, узгоджуючи покарання за ч. 2 ст. 191 КК України, сторони угоди дійшли згоди про призначення не передбаченого санкцією цієї статті покарання – у виді арешту на строк три роки, що порушує також і вимоги Загальної частини КК України, оскільки в ч. 1 ст. 60 КК України визначені межі призначення арешту на строк від одного до шести місяців.

Також, в порушення вимог п. 1 ч. 1 ст. 65 та ч. ч. 2, 3 ст. 191 КК України, сторони угоди не узгодили призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, яке передбачене як обов'язкове у санкціях ч. ч. 2, 3 ст. 191 КК України.

Тому умови угоди в частині призначення покарання суперечать переліченим вимогам Кримінального кодексу України.

Суперечать вимогам КК України також і умови угоди в частині звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, яка містить заборону такого звільнення у випадках засудження за корупційний злочин. А як було вище наведено ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні саме корупційних злочинів.

Крім того, у суду є сумніви щодо правильності правової кваліфікації злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2, який є більш тяжким ніж той, щодо якого передбачена можливість укладення угоди.

Так, як було вище наведено, дії ОСОБА_2 були кваліфіковані за кожним окремим випадком заволодіння грошовими коштами на суму від 1 078 грн. до 133 200 грн., як окремі епізоди за ч. 2 ст. 191 та ч. 3 ст. 191 КК України, загальною кількістю 59 епізодів, за ознакою повторності. Тоді як загальна сума матеріальної шкоди, що заподіяна одному і тому самому потерпілому ТОВ «Лого-Транс» протягом нетривалого періоду часу, а саме протягом двох місяців, становить 2 500 000 грн., яка відповідно до п. 4 Примітки до ст. 185 КК України становить особливо великий розмір, оскільки більше ніж в шістсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_2 протягом нетривалого часу (протягом двох місяців) вчинив велику кількість злочинних тотожних діянь, направлених на заволодіння грошових коштів в особливо великому розмірі, відносно одного і того самого потерпілого – ТОВ «Лого-Транс», – одним і тим же способом – шляхом зловживання службовим становищем та шляхом отримання від офіс менеджера грошових коштів на конкретну суму за наданий товар, які повинен був протягом того ж дня внести до каси товариства. В даному випадку ОСОБА_2 був позбавлений можливості заволодіти відразу коштами на загальну суму 2 500 000 грн., оскільки отримував від офіс менеджера грошові кошти на конкретну суму в різних розмірах від 1 078 до 133 200 грн., тому для реалізації злочинного наміру, направленого на заволодіння грошовими коштами в особливо великому розмірі, ОСОБА_2 мав вчинити велику кількість тотожних злочинних діянь.

Про те, що ОСОБА_2 вчинив тотожні діяння також зазначено і в самому обвинувальному акті відносно нього та в угоді про визнання винуватості. Чому ж тоді сторона обвинувачення кваліфікувала його дії за окремими епізодами за ознакою повторності є незрозумілим.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_2, як за обставинами кримінального провадження, так і за обвинувальним актом, вчиняв тотожні злочинні діяння, відносно одного і того ж потерпілого, одним і тим же способом, то це свідчить, що він діяв з єдиним умислом, направленим на заволодіння чужими грошовими коштами в особливо великому розмірі. З урахуванням цього, його дії слід розглядати як один продовжуваний злочин та кваліфікувати не за сукупністю злочинів за ч. 2 ст. 191 та ч. 3 ст. 191 КК України, а за ч. 5 ст.191 КК України за кваліфікуючими ознаками привласнення та розтрата чужого майна, яке було ввірене особі, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, в особливо великих розмірах.

Ці висновки суду збігаються з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, який в абз. 4 п. 20 своєї постанови від 06.11.2009 р. №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» зазначив про те, що неодноразове незаконне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається із тотожних діянь, які мають загальну мету та із самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном, слід розглядати як один продовжуваний злочин.

Крім того, у п. 6 постанови від 04.06.2010 р. №7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» Пленуму Верховного Суду України роз’яснив, що від повторності злочинів необхідно відрізняти продовжуваний злочин, який відповідно до частини другої статті 32 КК складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром. Об'єднання тотожних діянь єдиним злочинним наміром означає, що до вчинення першого з низки тотожних діянь особа усвідомлює, що для реалізації її злочинного наміру необхідно вчинити декілька таких діянь, кожне з яких спрямовано на реалізацію цього наміру. Такі діяння не утворюють повторності, оскільки кожне з них стає елементом одиничного (єдиного) злочину і окремим (самостійним) злочином щодо будь-якого іншого з цих діянь бути не може, а при повторності тотожних злочинів кожен із них має свою суб'єктивну сторону, зокрема самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину. Якщо склад злочину, визнаного продовжуваним, передбачає певні кількісні показники, які впливають на його кваліфікацію (розмір викраденого майна, розмір заподіяної шкоди тощо), то при його кваліфікації враховується загальна сума таких показників, пов'язаних з кожним із вчинених особою діянь, що утворюють продовжуваний злочин, і при визначенні їх розміру необхідно виходити з кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, вирахуваних за кожен період вчинення продовжуваного злочину окремо.

Злочин, передбачений ч. 5 ст. 191 КК України, згідно зі ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, згідно ст. 216 КПК України не відноситься до підслідності Національного антикорупційного бюро України, та в даному випадку не вчинений за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою, а тому відповідно до ч. 4 ст. 469 КПК України не може бути укладена угода про визнання винуватості.

Отже, в даному випадку, на думку суду, також допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди.

Таким чином, враховуючи, що умови угоди суперечать вимогам КПК та Кримінального кодексу України, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди, а також те, що умови угоди не відповідають інтересам суспільства, то відповідно до наведених п. п. 1, 2 ч. 7 ст. 474 КПК України це унеможливлює затвердження угоди про визнання винуватості.

Відповідно до абз. 8 ч. 7 ст. 474 КПК України, якщо в затвердженні угоди судом відмовлено, то досудове розслідування або судове провадження продовжується в загальному порядку.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для провадження досудового розслідування.

Таким чином, на підставі п. п. 1, 2 ч. 7 ст. 474 КПК України, у зв’язку з тим, що умови угоди суперечать вимогам КПК та закону, а також не відповідають інтересам суспільства, в затвердженні угоди про визнання винуватості слід відмовити та відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України кримінальне провадження слід повернути прокурору для провадження досудового розслідування в загальному порядку, оскільки угода про визнання винуватості була укладена на стадії досудового розслідування.

Керуючись ст. ст. 314, 474, 370 - 372 КПК України, суд –

постановив:

Відмовити в затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної 27 липня 2018 року між прокурором Богдєвим Максимом Сергійовичем, з одного боку, та підозрюваним ОСОБА_2, з іншого, у присутності захисника ОСОБА_1, та кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018160150001181 від 10.05.2018 р., за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191 КК України повернути прокурору для провадження досудового розслідування.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: ОСОБА_5