Постанова № 76308812, 03.09.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 376/333/18 Головуючий у І інстанції Віговський С. І.Провадження № 22-ц/780/3682/18 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С.Категорія 26 03.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 вересня 2018 року Апеляційний суд Київської області у складі суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., членів колегії - Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Сквирського районного суду Київської області від 26 листопада 2017 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

20 лютого 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із названим позовом, де просило стягнути із ОСОБА_3 на свою користь заборгованість у розмірі 31 979,86 грн. за кредитним договором б/н від 10 грудня 2011 року, яка складається з 1 908,75 грн. - заборгованість за кредитом, 28 072,07 - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф ( фіксована частина ), 1 499,04 грн. - штраф ( процентна складова ) та вирішити питання відшкодування судового збору.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до укладеного правочину ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 2 000 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Однак, відповідач взятих на себе зобов'язань за правочином не виконав, у зв'язку з чим, станом на 31 грудня 2017 року, утворилася заборгованість в розмірі 31 979,86 грн.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 26 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення місцевий суд зазначив, що суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю у зв`язку із закінченням строку позовної давності звернення до суду за захистом порушених прав.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просить рішення Сквирського районного суду Київської області від 26 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 10 грудня 2011 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_3 підписали анкету-заяву ( а.с. 8 ).

Ця заява разом із пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами, із якими він ознайомлений, як зазначено у заяві, становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг ( там же ).

Проте, відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконував унаслідок чого за правочином, як зазначає позивач, утворилася заборгованість у розмірі 31 979,86 грн. ( а.с. 6-7 ).

Разом з цим, ОСОБА_3 також визнає неналежне виконання ним укладеного правочину, що підтверджується його доводами про те, що він сплатив осатаній платіж по погашенню кредиту 28 травня 2014 року в розмірі 250 грн. ( а.с. 25 ).

У зв'язку із цим, 20 лютого 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із названим позовом ( а.с. 1-3 ).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» звернулося до суду із заявленими вимогами з пропуском строку позовної давності на підставі положень ст. 267 ЦК України.

Суд другої інстанції погоджується із висновками місцевого суду, враховуючи наступне.

Згідно положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов'язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання ).

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк ( термін ) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін ).

Зобов'язання, строк ( термін ) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням ), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені ).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( частина перша статті 261 ЦК України ).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року (справа №6-2462цс16).

Окрім цього, відповідно до 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги ( стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо ).

Разом з цим, судом встановлено, що останній платіж за кредитом відповідач здійснив 28 травня 2014 року в розмірі 250 грн. та 91,87 грн. - за відсотками, при наявній заборгованості за кредитом в розмірі 1 827,57 грн., заборгованості за відсотками - 81,18 грн. ( а.с. 6-7 ).

А тому, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а саме з 28 червня 2014 року, враховуючи, що строк погашення тіла кредиту та відсотків за кредитом визначено щомісячними платежами ( пункти 1.1.1.50, 2.1.1.12.4 умов і правил ).

Позивач же звернувся до суду із названим позовом лише 20 лютого 2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності ( а.с. 1-3 ).

При цьому, ОСОБА_3, під час розгляду справи, зокрема, 04 жовтня 2018 року звернувся до суду із відзивом на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог за спливом строку позовної давності ( а.с. 25-26 ).

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, з точки зору другої інстанції, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 16, 257, 261, 266, 267 ЦК України, ст.ст. 1046-1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-80, 263-265, 374, 376 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

А тому, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 11, 25, 259, 549, 607, 257-264, 1050, 1054-1056, 1058, 1061, 1216, 1218-1220, 1228 ЦК України, ст.ст. 351-387 ЦПК України, на думку апеляційного суду та у силу викладеного, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді другої інстанції.

Що ж до доводів апелянта про те, що строк дії виданої відповідачу кредитної картки за номером НОМЕР_1 до 10 жовтня 2015 року і ці обставини підтверджуються довідкою ( а.с. 42 ), з точки зору суду другої інстанції, заявлений доказ не є належним відповідно до положень ст. 78 ЦПК України, оскільки довідка видана безпосередньо самим апелянтом за відсутності доказів видачі такої картки ОСОБА_3.

Дані обставини мають підтверджуватися безпосередньо самою карткою з зазначенням на лицьовій стороні картки останнього дня місяця її використання.

Не співпадає розмір кредиту, зазначений у заяві відповідача, зокрема, 1 000 грн. із зазначеною сумою у позові - 2 000 грн.

Окрім іншого, названий доказ наданий суду лише до апеляційної інстанції в порушення положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України.

Відтак, на переконання другої інстанції, позивач у встановленому законом порядку не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів, що підтверджують видачу та строк дії зазначеної ним картки.

Інші доводи, викладені в апеляції, зокрема, про те, що суд помилково прийшов до висновку про пропущення строку позовної давності, суд не дав оцінки щодо умов договору та його дії, на переконання апеляційного суду та в силу викладеного, не спростовують висновки суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог і не є підставою, в силу викладеного, для задоволення апеляційних вимог.

А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Сквирського районного суду Київської області від 26 листопада 2017 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення, за виключенням випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: А.С. Сержанюк

Судді: Т.Ц. Кашперська

В.О. Фінагеєв