Рішення № 76308234, 05.09.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/2026/18

Провадження №2/442/1123/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючої судді: Гарасимків Л.І.

при секретарі - Петрів В.М.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача: ОСОБА_2,ОСОБА_3

розглянувши у відкритому спрощеному провадженні з викликолм сторін в залі суду в м.Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з додатковою відповідальністю "Стрий Авто" про поновлення на роботі,-

встановив:

Позивач ОСОБА_4звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Стрий Авто" про поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 08.12.2017р. його було прийнято на роботу в ТзДВ «Стрий Авто» на посаду інженера-технолога І категорії, відповідно до наказу по вказаному підприємстві №20К від 07.12.2017р.,про що свідчить запис в його трудовій книжці. 29.01.2018р. наказом по вказаному підприємстві №1 К від 29.01.2018р., його було звільнено з роботи за п.3 ст.36 КЗпП України з формулюванням : «Звільнений у зв»язку з проходженням військової служби за контрактом». Звільнення його з таких підстав вважає незаконним, оскільки 04.01.2018р. ним було укладено контракт з Міністерством оборони України в особі мінстра оборони України генерала армії України ОСОБА_5, про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу строком на один рік. У п.8 , вказаного контракту, передбачено, що громадянин України добровільно бере на себе зобов»язання бути готовим у разі необхідності виконувати бойові (службові) завдання в зоні АТО. Контракт укладено під час особливого періоду. Тобто в даному контракті передбачені умови служби в зоні АТО.виконання бойових та службових завдань та прямо вказано.що Контракт укладено під час особливого періоду Наказом №5 від 15.01.2018р. військового комісара Турківськогр РВК його зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення і вважати таким, що з 15 грудня 2018р. справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов»язків за посадою. Про намір укласти вказаний више контракт ще до його укладення, в кінці грудня 2017р. ним було проінформовано директора ТзДВ «Стрий Авто», який з розумінням поставився до його повідомлення і не заперечував проти укладення ним контракту. В подальшому про те, що ним укладено вказаний вище контракт, 15.01.2018р. за вих..№88, військовим комісаріатом Турківського РВК п-ком ОСОБА_6 було письмово повідомлено директора ТзДВ «Стрий Авто» та роз»яснено йому правові наслідки укладеного вище контракту, однак його було звільнено з роботи. Вважає своє звільнення з роботи незаконним та визнати незаконним та скасувати наказ директора ТзДВ «Стрий АВто» №1 К від 29.09.2018р. про звільнення його з роботи на підставі п.3 ст.36 КЗпП України та поновити його на роботі на посаду інженера-тенолога 1 категорії ТзДВ «Стрий Авто» з виплатою належної йому середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження із повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, пославшись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні заявлені вимоги не визнали, просять в задоволені заявлених позовних вимог відмовити, пославшись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 263,264 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, як розподілити між сторонами судові витрати, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами трудового законодавства, а саме Кодексом законів про працю України.

В пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (далі Постанова № 9 від 06.11.1992 року) розяснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 наказом №20К від 07.12.2017р. був прийнятий на роботу та призначений на посаду інженера-технолога 1 категорії, що підтверджується копією трудової книжки.

Наказом директора Товариства з додатковою відповідальністю «Стрий Авто» за №1к від 29.01.2018р. ОСОБА_4 звільнено з роботи за п.3 ст.36 КЗпП України, у зв»язку з проходженням військової служби за контрактом.

Відповідно п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову службу), крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до ч.3, 4 ст.119 цього Кодексу.

Міністерством Оборони України з позивачем укладено контракт про проходження військової служби у Зборойних Силах України відповідно до якого ОСОБА_4 взяв на себе зобовязання проходити військову службу в Збройних силах України протягом строку контракту - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Відповідно до ОСОБА_3 з наказу військового комісаріату ( по строковій частині) за №5 від 15.01.2018р., лейтенанта ОСОБА_4, призначеного наказом Міністра оборони України від 04 січня 2018 року № 4 (по особовому складу) на посаду старшого офіцера мобілізаційного відділення Турківського районного військового комісаріату Львівської області, з 15 січня 2018 року зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення і вважати таким що з 15 січня 2018 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов’язків за посадою з посадовим окладом 1030 гривень на місяць, ШПК “капітан”.

Відповідно до копії повідомлення за №239 від 05.01.2018р., зазначено кадровим центром збройних сил України відповідно до ст.ст.20,23 Закону України «Про військовий обов»язок і військову службу» з лейтенантом запасу ОСОБА_4 укласти контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах на посадах осіб офіцерського складу строком на один рік, прийняти його на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, зарахувати до списків особового складу Збройних Сил України та призначити старшим офіцером мобілізаційного відділення Турківського районного військового комісаріату Львівської області оперативного командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України, ВОС -2904003.

Відповідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України ( в редакції станом 12.06.2016 року) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюєтьсявиплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З диспозиції даної статті вбачається, що за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Таким чином, суд вважає, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, а тому він не підлягає звільненню, а увільняється від роботи (звільняються від виконання посадових обовязків) відповідно до статті 119 КЗпП України. При цьому за ним зберігається місце роботи, посада і середній заробіток.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.39 Закону України "Про військовий обовязок і військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року № 1275 -VII поширено дію частин другої і третьої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції цього Закону на громадян України, які були призвані на військову службу .

Таким чином, працівники, які були звільнені з роботи на підставі п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період, мають бути поновлені роботодавцем на роботі у зв'язку із набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року № 1275-VII.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обовязком громадян України.Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоровя і віком, а жіночої статі також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обовязок згідно із законодавством.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 40 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обовязок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «; Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у звязку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному V Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (вступив в дію з 01.04.2014) внесені зміни до Законів України «Про військовий обовязок і військову службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» окремим видом служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Виконання військового обовязку і особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим законом та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України "Про оборону" визначено поняття особливого періоду - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Скасування особливого періоду здійснюється окремим Указом Президента України « Про демобілізацію « після стабілізації обстановки.

Згідно листа Начальника Головного управління персоналу заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 22.03.2018р. особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової).

Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014р. №303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого встановленим порядком, оголошено часткову мобілізацію, у звязку з чим в Україні настав особливий період.

Водночас зазначеним Законом передбачено такий захід як демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно- рятувальної служби цивільного захисту на організацію та штати мирного часу.

Згідно ст. 11 зазначеного Закону рішення про демобілізацію із внесенням його на затвердження Верховною ОСОБА_6 приймає Президент України.

На цей час відповідних рішень Президентом України не приймалось.

Водночас питання щодо наявності особливого періоду в державі поза часом проведення мобілізації було предметом судового розгляду.

Вищий адміністративний суд України у постанові від 16.02.2015р. (справа №800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Враховуючи викладене, з огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, який діє в Україні з 17.03.2014р.

В той же час, ст. 119 КЗпП України, встановлено, що працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, в яких вони працювали на час призову.

З огляду на вищезазначене, гарантії, які передбачені ст. 119 КЗпП України, дію особливого періоду в Україні, суд вважає, що вимоги позивача ґрунтуються на законі і підлягають до задоволення в повному обсязі.

При задоволенні позову про поновлення на роботі, підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу. Питання про розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача в зв'язку з незаконним звільненням, регулюється Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (із змінами і доповненнями) (далі-Порядку). У розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу використано надані відповідачем довідки про отриману позивачем заробітну плату. Згідно Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата (пункт 2, абзац 3). Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (пункт 2, абзац 4). При цьому зазначеними місяцями вважаються листопад і грудень 2017 р., оскільки позивач був звільнений 29.01.2018р., При цьому згідно з пунктом 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи дні на число відпрацьованих днів (годин). Положеннями розділу ІІІ наведеного Порядку передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню при обчисленні середнього заробітку як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу. Відповідно до пункту 3 Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством включаються:основна заробітна плата, доплати та надбавки, виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії, винагороди за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Відповідно до п.4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховується допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Усі виплати включаються у розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі у якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо (абзац 3 пункту 3 Порядку). Крім цього, відповідно до пункту 10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах, як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

У розрахунковому періоді ОСОБА_4 було нараховано 2700 грн. в грудні. Середньоденна заробітна плата становить 180 грн. Період перебування позивача у вимушеному прогулі станом на момент розгляду справи у суді становить з 29.01.2018 року по 05.09.2018 року та відповідно оплаті, у випадку задоволення позову, підлягає 8 місяців 5 днів..

Відповідно пункту 8 Порядку середня місячна заробітна плата обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарних місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановлених з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу без врахування усіх передбачених законом відрахувань буде складати: 27150 грн.

З огляду на вимоги ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача в користь держави 1762 грн. 00 коп. судового збору та витрати на правовову допомгу.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 133, 141, 354 ЦПК України, ст.ст. 21, 36, 40, 49-2, 119, 237-1 Кодексу Законів про Працю України суд,

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_4 строк звернення до суду.

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Товариства з додатковою відповідальністю "Стрий Авто" №1-к від 29.01.2018 року про звільнення з роботи ОСОБА_4 на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_4, на посаді інженера -технолога 1 категорії Товариства з додатковою відповідальністю "Стрий Авто" .

Зобовязати Товариство з додатковою відповідальністю "Стрий Авто" провести розрахунок та виплатити заробітну плату ОСОБА_4 за час вимушеного прогулу за період з 29.01.2018р. по день винесення рішення суду в розмірі 27150 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю" Стрий Авто " судовий збір у розмірі 1762 грн. в дохід держави.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю" Стрий Авто " на користь позивача ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у в розмірі 5000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуюча-суддя ____