Постанова № 76307703, 05.09.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1926/17

Провадження № 22-ц/779/770/2018

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Гордій В. І.

Суддя-доповідач Мелінишин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П.

суддів: Томин О.О., Ясеновенко Л.В.

за участю секретаря Возняк В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду в складі судді Гордія В.І., ухвалене 24 квітня 2018 року в м. Косові Івано-Франківської області у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Старокутської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

ОСОБА_1 подала 5 грудня 2017 року зустрічну позовну заяву до Старокутської сільської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що рішенням Старокутської сільської ради від 16-26 квітня 2007 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку. Передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,5744 га по вул. Косівській,57 в с. Старі Кути. В подальшому 21 вересня 2007 року на підставі цього рішення відповідачу видано Державний акт на право власності на земельну ділянку. Вказує, що технічна документація із землеустрою виготовлена із порушенням, оскільки вона як суміжний землекористувач не погоджувала межі цієї ділянки. Окрім того, у власність ОСОБА_2 передано частину належної їй земельної ділянки. Оскільки їй не було відомо про прийняття оскаржуваного рішення ради просила поновити строк звернення до суду, визнати незаконними та скасувати рішення Старокутської сільської ради від 16-26 квітня 2007 року та Державний акт на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Косівського районного суду від 24 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Просить рішення в оскаржуваній частині скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким її зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Зазначає, що відповідно до генерального плану забудови земельної ділянки її ділянка має правильну прямокутну форму. Разом з тим, з плану меж наданої у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки вбачається, що конфігурація такої з її сторони по лінії Б до В є нерівною, випуклою в сторону її ділянки. Окрім того, обміри ділянки ОСОБА_2 проведені від прибудови до житлового будинку, а не від житлового будинку. З метою з’ясування цих обставин нею заявлено клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи. Проте, суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у його задоволенні.

Помилковим є і висновок щодо встановлення між сторонами меж землекористування на підставі картографічних матеріалів за 1994 рік та кадастрових планів, виготовлених Косівським ІТБ «Техбюро». Межі її земельної ділянки були встановлені в 1977 році, інших меж земельної ділянки вона не погоджувала. Крім того, вказані картографічні матеріали суд для огляду не витребовував.

Поза увагою суду залишена і та обставина, що згідно даних погосподарських книг за 2000-2007 роки за господарством ОСОБА_2 було закріплено земельну ділянку в розмірі 0,16 га, в тому числі під будівлями – 0,01 га, багаторічні насадження – 0,15 га. Будь-яка інша земельна ділянка в користування ОСОБА_2 не надавалась, що підтвердив в судовому засіданні представник Старокутської сільської ради. Разом з тим, оскаржуваним рішенням ради відповідачці у приватну власність надано земельну ділянкою загальною площею 0,5744 га.

Також вказує, що суд безпідставно прийняв до уваги фотознімки, які ніби-то підтверджують наявність межі суміжного землекористування, оскільки такі не є належними та допустимими доказами.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить скаргу відхилити, рішення Косівського районного суду від 24 квітня 2018 року залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 не підтвердила жодними належними доказами порушення її прав землекористування, в тому числі накладання її земельної ділянки із земельними ділянками суміжників. Позивач будь-якої добудови чи прибудови не здійснювала, а відповідно конфігурація меж земельних ділянок сторін не змінювалась. Крім того, згідно даних погосподарських книг за 2005-2008 роки за господарством її батьків по вул. Косівській, 57 в с. Старі Кути (яке вона успадкувала) було закріплено земельну ділянку в розмірі 0,32 га.

Старокутська сільська ради відзиву на апеляційну скаргу не подала.

Згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

У зв'язку з чим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

В засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_3 доводів апеляційної скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Інші учасники справи в судове засідання не з’явилися будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи (а.с.185). Апелянт ОСОБА_1 направила до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв’язку з її хворобою, не долучивши жодних доказів на підтвердження цієї обставини. З огляду на це, зважаючи на строк розгляду справи, відсутність клопотання будь-кого із сторін про його продовження, необхідність добросовісного користування сторонами процесуальними правами та, відповідно, неприпустимість зловживання такими, колегія суддів не вбачає підстав для визнання причин неявки апелянта та її представника поважними. А тому вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності, що не суперечить положенням ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення в оскарженій частині відповідає в повній мірі, а тому колегія суддів з ним погоджується з огляду на таке.

Судом першої інстанції правильно встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням сесії Старокутської сільської ради від 16-26 квітня 2007 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку. Передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,5744 га, за цільовим призначенням в тому числі: для обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0,2291 га, під будівлями 0,0188 га, двір 0,0437 га, сад 0,1667 га; для ведення особистого селянського господарства площею 0,3453 га – рілля 0,3128 га, сад 0,0325 га (а.с.68).

На підставі цього рішення ОСОБА_2 21 вересня 2007 року видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2291 га, яка розташована по вул. Косівській, 57 в с. Старі Кути. Земельна ділянка передана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Нерухоме майно, що знаходиться на цій земельній ділянці, набуто нею по ? частині в порядку спадкування та згідно договору купівлі-продажу (а.с.59-64).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Та відповідно має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, встановлений ст.16 ЦК або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 покликалася на те, у власність відповідача передано частину належної їй земельної ділянки. При цьому вона як суміжний землекористувач не погоджувала межі земельної ділянки площею 0,2291 га.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення її права внаслідок передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Такий висновок місцевого суду є правильним виходячи з наступного.

Підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначено статтями 116, 118 ЗК України.

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці, як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Встановлено, що спір з приводу меж землекористування господарств по вул. Косівській,57 та вул. Косівській,59 в с. Старі Кути існує між сторонами тривалий час. В зв’язку із цим згідно акта обстеження земельної ділянки за заявою ОСОБА_1 від 11 травня 2007 року постійною комісією Старокутської сільської ради їм рекомендовано проведення землевпорядною організацією або сертифікованим інженером-землевпорядником винесення в натурі (на місцевості) спільних точок меж обох земельних ділянок (а.с.69-70,73).

З матеріалів справи вбачається, що після набуття у приватну власність домоволодіння по вул. Косівській, 57 ОСОБА_2 звернулася до Старокутської сільської ради із заявою про надання дозволу на погодження меж її земельної ділянки, суміжної із земельною ділянкою, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 Відповідним рішенням ради від 16 квітня 2007 року такий дозвіл було надано (а.с.67). Межу встановлено згідно картографічних матеріалів за 1994 рік та кадастрових планів, що виготовлені Косівським ІТБ «Техбюро».

При цьому як підтверджується схемою генплану забудови земельної ділянки та кадастровим планом земельної ділянки ОСОБА_2 її межа із земельною ділянкою ОСОБА_1 має непряму форму. На земельну ділянку відповідача за зустрічним позовом сформовано обмінний файл, в якому міститься повна інформація щодо площі, конфігурації, лінійних розмірів, дирекційних кутів та координат місця розташування.

Вважаючи порушеним її право землекористування апелянт посилалася на свідоцтво на забудову садиби від 27 квітня 1977 року (забудівник ОСОБА_1М.), в якому згідно генплану забудови садибної ділянки межа між її господарством та господарством ОСОБА_4, батька ОСОБА_2, має пряму форму. На її думку, ця обставина підтверджується і актом відводу земельної ділянки, розбивки будівель в натурі та передачі проектної документації від 14 квітня 1977 року, в яких позначені кути земельної ділянки, житлового будинку та надвірних будівель (а.с.42-44). Вважала, що саме за рахунок зміни конфігурації земельної ділянки суміжників має місце збільшення розміру їх земельної ділянки та, відповідно, зменшується розмір її земельної ділянки.

Місцевим судом обґрунтовано не прийняті до уваги ці твердження, оскільки вони повністю спростовуються здобутими доказами, зокрема поясненнями представника сільської ради, свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 При цьому з’ясовано, що межею між земельними ділянками сторін є рів, який існує давно, інших межових знаків не встановлювалося.

Правильно суд також вважав, що деякі розбіжності в площах землекористування господарства по вул. Косівській,57 в с. С.Кути викликані лише неточністю обмірів, але не за рахунок накладання земельних ділянок суміжників.

З огляду на це, враховуючи відсутність в матеріалах справи будь-яких документальних даних щодо площі та конфігурації земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_1, в суду були відсутні і правові підстави для призначення судової земельно-технічної експертизи.

На думку колегії суддів неспроможними є також і доводи апелянта щодо непогодження нею меж землекористування ОСОБА_2, що, в тому числі також є підставою для визнання недійсним Державного акта на право приватної власності останньої.

Разом з тим, непогодження ОСОБА_1 меж земельної ділянки в зв’язку із наявністю між сторонами земельного спору є формою реалізації прав останньої, а сама по собі процедура погодження меж є виключно допоміжною стадією у процесі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про передачу громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. При цьому кадастровою зйомкою є комплекс робіт, яку проводять юридичні та фізичні особи, які одержали в установленому порядку ліцензію на проведення геодезичних і картографічних робіт. При їх проведенні суміжні землекористувачі погоджують межі земельних ділянок і вказані дії не впливають на правовий режим земельної ділянки і не є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються чи припиняються земельні правовідносини, оскільки в результаті кадастрових робіт створюється лише інформаційна база.

Разом з тим, непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність. Вирішення питань, пов'язаних із передачею земельної ділянки у власність, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а чинне земельне законодавство не обмежує права на приватизацію земельної ділянки у зв'язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акту погодження меж земельних ділянок.

Відтак, враховуючи наявність між сторонами земельного спору Старокутською сільською радою правомірно було надано дозвіл ОСОБА_2 на погодження меж її земельної ділянки, суміжної із земельною ділянкою, що перебуває в користуванні апелянта. З приводу чого 16 квітня 2007 року прийнято таке рішення (а.с.67).

Відповідно відмова від підписання акту погодження меж земельних ділянок не порушує прав заявника на отримання земельних ділянок у власність і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих на приватизацію земельної ділянки відповідачем за зустрічним позовом, в тому числі і прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування.

Згідно положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З врахуванням вищенаведених обставин суд першої інстанції дійшов правильного переконання про недоведеність ОСОБА_1 порушення будь-яких її прав землекористування внаслідок прийняття оскаржуваного рішення сільської ради та передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2

А тому обґрунтовано з цих підстав відмовив у задоволенні її зустрічного позову.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що рішення в оскарженій частині ухвалено з порушенням норм матеріального права та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи щодо зустрічного позову ОСОБА_1, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка.

З огляду на це підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржено, а тому апеляційним судом на предмет його законності та обґрунтованості не перевіряється.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду від 24 квітня 2018 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 7 вересня 2018 року.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.О. Томин

ОСОБА_7