Постанова № 76307668, 29.08.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16430/15-ц

Провадження № 22-ц/779/655/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Возняк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Пастернак І.А. 12 березня 2018 року в м. Івано-Франківськ у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, повний текст рішення складено 20.03.2018 року, -

в с т а н о в и в:

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд із зазначеним позовом.

Свої вимоги мотивували тим, що 22.08.2008 року між відповідачем ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено Кредитний договір №IFIVGA0000000001, відповідно до якого позичальник отримав кредит в розмірі 20845,00 доларів США на термін до 22.08.2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені договором.

Однак відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у ОСОБА_3 заборгованості за договором.

Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України ОСОБА_2 зобов’язання за вказаним договором не виконав.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов’язань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Зазначають, що у зв’язку із вказаними порушеннями зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 26.05.2015 року має заборгованість в сумі 91643,98 доларів США, що за курсом НБУ на 26.05.2015 року становить 1936437,23 грн., і яка складається з наступного: 20017,89 доларів США – заборгованість за кредитом; 18078,81 доларів США – заборгованість по процентах за користування кредитом; 4549,72 доларів США – заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 44622,29 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором; 11,83 доларів США – штраф (фіксована частка); 4363,44 доларів США – штраф (процентна складова).

Вказану суму заборгованості позивач просив суд стягнути з відповідача.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 02.11.2015 року позов було задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 в користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 1936437 грн. 23 коп. заборгованості за Кредитним договором №IFIVGA0000000001 від 22.08.2008 року та судові витрати по справі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 04.05.2016 року заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 02.11.2015 року скасовано, справу призначено до судового розгляду.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 березня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 91632 (дев’яносто одну тисячу шістсот тридцять два) доларів США 15 центів, що за курсом 21,13 відповідно до службового розпорядження НБУ від 26.05.2015 року складає 1936187 (один мільйон дев’ятсот тридцять шість тисяч сто вісімдесят сім) гривень 30 копійок та 250 (двісті п’ятдесят) гривень (штраф фіксована частина) заборгованості за кредитним договором №IFIVGA0000000001 від 22.08.2008 року, та 3654 гривень витрат по оплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На дане рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права.

Зазначає, що рішенням Тисменицького районного суду від 12 квітня 2011 року у справі №2-403/2010 за позовом ПАТ «ПриватБанк» до нього та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлено, що невиконання зобов’язання за вищевказаним кредитним договором виникло у 2009 році і станом на 14 грудня 2009 року сума боргу становила 20874,81 долари США. Тобто позивач знав про порушення свого права вже 14 грудня 2009 року, а звернувся у суд з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором через більш ніж 5 років, пропустивши таким чином строк звернення до суду, передбачений ст. 257 та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Окрім того, вважає, що суд безпідставно не застосував ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» скористався своїм правом задовольнити свої вимоги у разі невиконання відповідачем як боржником своїх зобов’язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, рішенням Тисменицького районного суду від 12 квітня 2011 року задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки – земельну ділянку загальною площею 0,1326 га, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район с. Старий Лисець, вул. Тракторна, кадастровий номер №2625885801:01:022:0155, яка належить іпотекодавцю – ОСОБА_4 на праві приватної власності, в рахунок виконання зобов’язання за кредитним договором №IFIVGA НОМЕР_1 від 22.08.2008 року.

На його думку, суд помилково стверджує, що звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить третій особі, не позбавляє іпотекодержателя права вимагати стягнення заборгованості з позичальника. Адже позивач задовольнив свої вимоги, звернувши стягнення на майно поручителя.

Позивач подав позов до майнового поручителя та до позичальника одночасно, не вважаючи достатнім звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, сума заборгованості, встановлена рішенням Тисменицького районного суду від 12 квітня 2011 року, складає 20874,81 доларів США, а не 91643,98 доларів США, як стверджує позивач в даному позові.

Також судом не застосована спеціальна позовна давність по вимозі стягнення пені в сумі 44622,29 доларів США та штрафів у сумі 11,83 доларів США та 4363,44 доларів США, адже згідно положень ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується термін позовної давності – 1 рік. Крім того, нарахування пені обмежується 3-річним терміном. Зважаючи на те, що позивач звернувся із позовом про стягнення заборгованості за рахунок предмету іпотеки 14.12.2009 року, термін, за який нараховується пеня, сплив ще 14.12.2012 року.

Вказує і на те, що суд не взяв до уваги, що кредит надався йому строком до 22.08.2028 року.

На підставі наведеного, просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позову.

Згідно із п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

У зв'язку з чим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

В судове засідання апеляційного суду апелянт не з’явився, причини неявки суду не повідомив, повідомлявся про час та місце слухання справи належним чином.

Представник позивача заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз’яснює, у випадку необхідності, учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судовому процесу їх правами та вживає заходів для виконання ними їх обов’язків.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не представлено суду будь-яких доказів, які б спростовували наданий позивачем розрахунок боргу. При цьому, наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє позивача права на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості із позичальника, якщо коштів від реалізації заставного майна не достатньо для погашення всієї суми боргу. Крім того, зарахування коштів від реалізації заставного майна 17.10.2014 року свідчить про те, що банк звернувся до суду з позовом 11.06.2015 року в межах строків позовної давності. Разом з тим, відповідальність позичальника у вигляді штрафу (фіксована частина) передбачена у кредитному договорі в розмірі 250 грн., а не у доларах, як просив позивач.

Однак, погодитися із такими висновками апеляційний суд не може з огляду на наступне.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

За правилом ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У ч. 2 ст. 1054 ЦК України вказано, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною 1 ст. 33 вказаного Закону встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно положень статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 22.08.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (в подальшому назву змінено на ПАТ КБ «Приватбанк», пізніше - АТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір №IFIVGA НОМЕР_1, відповідно до умов якого банк зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти у розмірі 20845,00 доларів США на споживчі цілі на строк до 22.08.2028 року у вигляді непоновлюваної лінії, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 7.2 Договору. Відповідач зобов'язався погашати заборгованість за цим договором шляхом сплати щомісяця у період з 5 по 10 число грошових коштів в сумі 343,43 долари США згідно Графіку погашення кредиту, що включає заборгованість по кредиту, відсотках, винагороди, комісії. При порушенні позичальником зобов’язань із погашення кредиту позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочи, але не менше 1 гривні (а.с. 7-13).

Згідно п. 8.3 Договору забезпеченням виконання позичальником зобов’язань за даним Договором виступає іпотека земельної ділянки загальною площею 0,1326 га, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Тисменицький район, с. Старий Лисець, вул. Тракторна, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані банку з метою забезпечення зобов’язань за даним Договором.

Відповідно до наданого представником позивача ОСОБА_3 заборгованості за договором ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе зобов’язання, внаслідок чого станом на 26.05.2015 року виникла заборгованість в розмірі 91643,98 долари США, з яких: 20017,89 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 18078,81 доларів США - заборгованість за відсотками, 4549,72 доларів США - заборгованість з комісії, 44622,29 долари США – заборгованість з пені, 11,83 долари США штраф (фіксована частина), 4363,44 долари США – штраф (відсоток від суми заборгованості) (а.с. 3-5).

Разом з тим, судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що в січні 2010 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про дострокове повернення кредиту на підставі п. 2.3.3 Кредитного договору шляхом звернення стягнення на заставне майно (справа №2-403/2010) (а.с. 42-43, 104-105).

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12.04.2011 року по даній справі позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про звернення стягнення задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFIVGA0000000001 від 22.08.2008 року в розмірі 20874,81 долари США звернуто стягнення на предмет іпотеки – земельну ділянку площею 0,1326 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: вул. Тракторна в с. Старий Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області, кадастровий номер 26258858801:01:002:0155, належить іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №857702, виданого Старолисецькою сільською радою, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Вказаним рішенням суду встановлено, що невиконання зобов’язання ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «Приватбанк» за Кредитним договором №IFIVGA0000000001 від 22.08.2008 року виникло у 2009 році і станом на 14.12.2009 року сума боргу складала 20874,81 долари США, з яких 150,46 доларів США – заборгованість по процентах за користування кредитом, 391,76 долар США – пеня, 32,72 долари США – штраф (фіксована частина), 1115,12 доларів США – штраф (процентна складова), 70,54 доларів США – нарахована комісія, 92,58 долари США – прострочене тіло, 2573,95 долари США – прострочені відсотки, 333,17 долари США – прострочена комісія, 98214,78 грн. – плата за резервування (а.с. 44-46).

Однак, звертаючись з позовом до суду у червні 2015 року про стягнення заборгованості за вищевказаним кредитним договором, банк у наданому ним розрахунку включив до стягнення суму кредиту (тіло кредиту), нараховані відсотки та пеню за період з 22.08.2008 року до 26.05.2015 року (а.с. 3-5).

Як зазначено в правовій позиції ОСОБА_5 Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Таким чином апеляційний суд приходить до висновку, що банк, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави, скористався своїм правом дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором, змінивши строк виконання основного зобов'язання.

Посилання представника позивача на те, що зарахування 17.10.2014 року 5893,81 доларів США, що еквівалентно 76332,03 грн., свідчить про переривання строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки такі кошти поступили від реалізації заставного майна в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Дана банківська операція не проведена безпосередньо відповідачем і з його волі, відтак не може бути підставою для переривання перебігу строку позовної давності в розумінні ст. 264 ЦК України. Як вбачається з ОСОБА_3 заборгованості за договором, останній платіж ОСОБА_2 був здійснений 07.09.2009 року на суму 13,41 долари США (а.с. 3-5, 116-118).

Однак місцевий суд вказаних обставин не з’ясував, залишив поза увагою заяву відповідача про застосування позовної давності (а.с. 104-105), внаслідок чого не перевірив її дотримання позивачем за заявленим 11.06.2015 року позовом та необґрунтовано задовольнив вимоги АТ КБ «ПриватБанк».

З огляду на наведені обставини справи та норми права рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 12 березня 2018 року скасувати, ухвалити нове.

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06 вересня 2018 року.

Головуюча: Томин О.О.

Судді: Мелінишин Г.П.

ОСОБА_6