Постанова № 76306231, 07.09.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/1468/18

Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

07 вересня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому про припинення виплати пенсії від 08.12.2017 року №391 (пенсійна справа №894198) за віком раніше призначеної ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1). Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відновити з 01 січня 2018 року виплату ОСОБА_2 пенсії за віком, раніше призначену йому. В задоволені інших вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Відповідач зазначає, що згідно листа управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області № 03-02/21822т від 27.11.2017 повідомлено відповідача про прийняття рішення про оформлення документів за кордон на постійне проживання громадянину ОСОБА_2 у зв'язку із виїздом до Республіки Польща, а відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Позивач не подав відзиву на апеляційну скаргу відповідача.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 є громадянином України. Позивач виїхав на постійне місце проживання до Республіки Польща та 23.11.2017 був прийнятий на консульський облік.

З 19.07.2017 відповідачем призначена пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 №1058-ІV.

Згідно рішення від 08.12.2017 №391 позивачу з 01.01.2018 року припинено виплату пенсії Управлінням Пенсійного фонду України в м. Хмельницькому, у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання в Республіку Польща згідно листа УДМС України в Хмельницькій області №03-02/21822 від 27.11.17.

09.01.2018 позивач звернувся до УПФУ у м. Хмельницькому із заявою, в якій, зокрема, просив поновити йому виплату раніше призначеної пенсії.

Листом від 24.01.2018 за №15/м-12 відповідач відмовив позивачу в поновленні виплати пенсії, обґрунтовуючи своє рішення про припинення виплати пенсії 08.12.2017 №391 тим, що воно прийнято згідно п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 №1058-ІV та п.2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою правління пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 в редакції від 07.07.2014 №13-1, поновлення виплати пенсії проводиться згідно документу, що засвідчує місце проживання особи, а саме: паспорту або довідки відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Вказана відмова слугувала підставою для звернення позивача за захистом своїх прав до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право громадянина України пенсійного віку на отримання пенсії не може ставитися в залежність від факту наявності в нього постійного місця проживання на території Україні, або ж від факту наявності між Україною та країною перебування особи міжнародного договору про механізм перерахування пенсійних платежів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального положення, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.

Частиною 1 статті 8 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон № 1058-IV) на отримання пенсії мають право громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно частини 1 статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб на умовах трудового договору або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

За нормами статті 51 Закону №1058-4, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України вищезазначених положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення до п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Положення Закону, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення.

Як слідує з Рішення № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У відповідності до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону № 1058-IV з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Відсутність законодавчо встановленого механізму призначення та поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, або переведення з одного виду пенсії на інший, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язкові для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Аналіз вищезазначених правових норм, дає суду підстави вважати, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України, зокрема, у його постановах від 08 грудня 2015 року, 16 березня, 12 квітня і 8 червня 2016 року (справи №№ 21-5440а15, 21-5653а15, 21-175а16, 21-5966а15, 21-173а16 і 21-174а16) та Верховним Судом у постановах від 12 червня 2018 року справа №577/50/17-а (адміністративне провадження №К/9901/15661/18) та від 17 липня 2018 року справа №537/52/17 (адміністративне провадження №К/9901/29491/18).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, хоч і проживає за кордоном, однак є громадянином України, а тому має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження, а відсутність в документах доданих до заяви про поновлення пенсії, довідки про місце проживання, не може бути підставою для відмови в реалізації права на отримання пенсії.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Смілянець Е. С. Сушко О.О.