Постанова № 76306024, 04.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/5839/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Копанишин Х.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

суддя (судді) в суді першої інстанції – ОСОБА_4,

час ухвалення рішення: 11:17:01,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – 25.04.2017 р.,

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (правонаступником якої є Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 16.08.2012 року № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 та від 02.10.2012 року № НОМЕР_3.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26.12.2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2015 року зазначену постанову Волинського окружного адміністративного суду в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.08.2012 року № НОМЕР_1 визнано нечинною і закрито провадження в цій частині, а в решті постанову залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.02.2017 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи ФОП ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги, а саме просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.08.2012 року № НОМЕР_2 та від 02.10.2012 року № НОМЕР_3.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що факт реальних господарських операцій на підставі договору поставки, укладеного між ФОП ОСОБА_3 (покупець) і ОСОБА_5 «Укр-Контракт» (постачальник), а саме придбання позивачем дитячих іграшок загальною вартістю 121017,40 грн. підтверджується наданими позивачем видатковими і податковими накладними, а також доказами здійснення оплати (розрахунку) за придбаний товар в повному обсязі. Первинні документи оформлено відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а недотримання контрагентом вимог податкового законодавства, на думку суду, не може впливати на формування податкового кредиту покупцем, як і наявність чи відсутність у нього технічного персоналу, складських приміщень тощо.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач. Вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з'ясував обставини, що мали значення для вирішення справи і висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить скасувати постанову і прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що під час проведення перевірки податковий орган не отримав від підприємця доказів фактичного здійснення господарських операцій з ОСОБА_5 «Укр-Контракт», доказів передачі товарів від продавця до покупця, в зв’язку з відсутністю документів, що засвідчують їх транспортування, розвантаження, зберігання, а тому надані позивачем до позову та під час судових засідань документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів. Матеріалами перевірок ОСОБА_5 «Укр-Контракт» встановлено порушення норм Цивільного кодексу України в момент вчинення останнім правочинів, в тому числі й з ФОП ОСОБА_3 у зв’язку з відсутністю у товариства необхідних умов для ведення господарської діяльності, виробничих фондів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подала.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встанови суд, 23-25.07.2012 року працівники Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби провели документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства підприємцем ОСОБА_3 в частині взаєморозрахунків із ОСОБА_5 «Укр-Контракт» у 2011 році, за результатами якої був складений акт від 01.08.2012 року № 2804/17-2/НОМЕР_4. В акті перевірки вказано про порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України в частині недотримання в момент вчинення правочину вимог, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, а, отже, договори, укладені між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_5 «Укр-Контракт», мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу закону; п. 185.1 ст. 185, ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено грошове зобов’язання з податку на додану вартість за грудень 2011 року на 20170,00 грн.; п. 138.1 ст. 138, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено грошове зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб за 2011 рік на 15127,18 грн.

На підставі зазначеного акта Луцька об'єднана державна податкова інспекція Волинської області Державної податкової служби прийняла, зокрема (в частині, що переглядається апеляційним судом), податкове повідомлення-рішення від 16.08.2012 року № НОМЕР_2 про збільшення позивачу грошового зобов’язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб на 18908,98 грн., в тому числі за основним платежем 15127,18 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 3781,80 грн.

ФОП ОСОБА_3 подала первинну скаргу на вказане податкове повідомлення-рішення, однак рішенням Державної податкової служби у Волинській області від 26.09.2012 року скаргу залишено без задоволення. Водночас податковий орган дійшов висновку про необхідність застосування ставки податку 17% до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, у зв’язку з чим необхідно збільшити суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб на 638,24 грн. (510,59 грн. за основним платежем і 127,65 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

У зв’язку з прийняттям Державною податковою службою у Волинській області зазначеного рішення від 26.09.2012 року, Луцька об'єднана державна податкова інспекція Волинської області Державної податкової служби прийняла податкове повідомлення-рішення від 02.10.2012 року № НОМЕР_3 про збільшення позивачу суми грошового зобов’язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб у вказаному вище розмірі.

За результатами розгляду повторної скарги підприємця ОСОБА_3 Державна податкова служба України рішенням від 02.11.2012 року № 2258/0/141-12/ок/10-2315 скаргу позивача залишила без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з таких підстав.

Пунктами 177.1-177.4 ст. 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час здійснення позивачем зазначених вище господарських операцій з ОСОБА_5 «Укр-Контракт»), було встановлено, що доходи фізичних осіб – підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктами 138.1, 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (в цій же редакції) було передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу господарська діяльність – це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб’єктом господарювання витрат та, відповідно, визначення об’єкта оподаткування, не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов’язане з призначенням придбаних товарів (робіт, послуг) для використання у господарській діяльності. При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, однак дана обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру цих витрат. Також колегія суддів зазначає, що необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (робіт, послуг). При цьому, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту, а необхідною умовою для віднесення сум, сплачених як вартість придбаних товарів (робіт, послуг), факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування витрати платника податків мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку такого платника.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена, зокрема, ст. ст. 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704. Відповідно до змісту вказаних норм для надання первинним документам юридичної сили і доказовості вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне отримання товарів (робіт, послуг).

В обґрунтування висновків щодо порушення позивачем норм податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ОСОБА_5 «Укр-Контракт» відповідач посилався на те, що відповідно до результатів зустрічної звірки ОСОБА_5 «Укр-Контракт» встановлено формування податкового кредиту останнього за рахунок ОСОБА_5 «Аристократ ТІ» і ОСОБА_5 «КБС ІБК» з метою надання податкової вигоди третім особам у вигляді надання їм права на податковий кредит. Підтвердити відпуск товару ОСОБА_5 «Укр-Контракт» ФОП ОСОБА_3 неможливо у зв’язку з відсутністю даного контрагента за юридичною адресою та ненаданням відповіді на письмовий запит; в ході перевірки підприємцем не було пред’явлено документів, що засвідчують транспортування, навантажувально-розвантажувальні роботи, зберігання товарів, відсутні наймані працівники. З огляду на вказане, податкова інспекція дійшла висновку про проведення безтоварної операції без сплати податків, що в свою чергу спричиняє шкоду державі та суспільству. Тому, зазначена операція, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215, ч. ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемною, і в силу ст. 216 цього Кодексу не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з її недійсністю. Таким чином, на думку контролюючого органу, витрати та податковий кредит позивача за наслідками господарських операцій з ОСОБА_5 «Укр-Контракт» сформовано неправомірно, оскільки договір поставки, укладений з даним контрагентом, є нікчемним в силу того, що операція з придбання товарів не мала реального характеру.

Однак колегія суддів відхиляє такі твердження відповідача і погоджується з висновком суду першої інстанції про їх необґрунтованість з таких підстав.

Як встановив суд, 02.12.2011 року ОСОБА_5 «Укр-Контракт» (постачальник) і ФОП ОСОБА_3 (покупець) уклали договір поставки № 6. Відповідно до умов цього договору постачальник зобов’язався поставити покупцю товар, а останній – прийняти і оплатити вартість цього товару. Сторони погодили, що ціна кожної одиниці товару визначається постачальником і вказується у видаткових накладних. Товар відвантажується зі складу постачальника або доставляється постачальником на підставі видаткових накладних згідно з письмовим або усним замовленням покупця. Оплата товару проводиться шляхом передоплати або протягом семи календарних днів з моменту отримання товару.

На виконання умов вказаного договору позивач придбала у ОСОБА_5 «Укр-Контракт» товар – дитячі іграшки в асортименті, визначеному у видаткових накладних, загальною вартістю 12101740 грн., в тому числі податок на додану вартість 20169,57 грн.

Фактичне отримання позивачем зазначеного товару підтверджується наданими нею копіями видаткових накладних від 14.12.2011 року № УК-0000153 і від 20.12.2011 року № УК-0000154, податкових накладних від 14.12.2011 року № 142 і від 20.12.2011 року № 203, а також сертифікатів відповідності придбаних іграшок (з додатками). А факт оплати позивачем придбаного товару в повному обсязі підтверджується угодою про відступлення права вимоги заборгованості від 14.12.2011 року, укладеною між ОСОБА_5 «Укр-Контракт» і ОСОБА_5 ВКФ «Володимир», повідомленням про відступлення права вимоги заборгованості, платіжними дорученнями від 14.12.2011 року № 12 і від 24.01.2012 року № 31. Також позивач на підтвердження здійснення реальної господарської діяльності в перевіреному періоді надав копії договору оренди приміщення та акта здачі-приймання нежитлового приміщення в оренду від 01.10.2011 року.

Також факт реального придбання позивачем зазначеного вище товару підтверджується його подальшим використання у власній господарській діяльності, а саме реалізації ТОВ «ТД «Аванта», що підтверджується наданими позивачем копіями видаткових і податкових накладних, в яких найменування, кількість та характеристики іграшок є такими, що у накладних, виписаних ТОВ «Укр-Контракт», а також актів звірки взаємних розрахунків з контрагентом-покупцем по ланцюгу постачання.

При цьому, що придбання ФОП ОСОБА_3 у ОСОБА_5 «Укр-Контракт» зазначених вище товарів (іграшок) безпосередньо пов’язане з їх господарською діяльністю, оскільки одним з видів її діяльності є оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення, не віднесеними до інших груп.

Також, як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», надавались при проведенні перевірки, а відповідач у встановленому порядку не довів факту підробки цих документів.

Щодо посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на отриманий товар, колегія суддів зазначає таке.

Відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей не впливає на визначення бази оподаткування при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу чи поставки, оскільки такі документи є обов'язковими лише при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а тому їх відсутність у позивача не може бути самостійним та достатнім доказом безтоварності господарських операцій, проведених з контрагентами. При цьому, як зазначено вище, факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується належно оформленими видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Аналогічний висновок щодо зазначених обставин міститься у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 року у справі № 814/2532/13-а (касаційне провадження № К/9901/ 9597/18).

Також колегія суддів зазначає, що податковий орган дійшов висновку про безтоварність зазначених вище господарських операцій з врахуванням відомостей, наведених в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ОСОБА_5 «Укр-Контракт» від 25.04.2012 року № 999/22-2/32211347, складеному Державною податковою інспекцією в Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому зазначено, зокрема, про відсутність у вказаного підприємства економічних та технічних можливостей для забезпечення поставки товарно-матеріальних цінностей, його відсутності за місцезнаходженням тощо.

Колегія суддів вважає такі доводи відповідача необґрунтованими і не бере їх до уваги з наступних підстав.

Відповідно до п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін. Відповідний порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року № 1232.

Також наказом Державної податкової адміністрації України від 22.04.2011 року № 236 були затверджені «Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок».

Згідно з п. 4.4 цих Методичних рекомендацій в разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема, у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає акт про неможливість проведення зустрічної звірки.

Форма акту про неможливість проведення зустрічної звірки затверджена Додатком № 3 до Методичних рекомендацій і передбачає, зокрема, внесення до цього акту окремих відомостей, що стосуються суб'єкта проведення звірки.

При цьому, слід зауважити, що п. 15 Додатку № 3 Методичних рекомендацій передбачає зазначення встановлених даних про проведений аналіз наявної в органі державної податкової служби інформації та її документального підтвердження, з приміткою, що у разі наявності зазначається й інша інформація (в тому числі отримана від підрозділів податкової міліції), що має відношення до питань запиту і може бути використана органом-ініціатором при перевірці. Одночасно надаються належним чином завірені копії таких документів, що не підтверджують дані платника податків, наведені у запиті.

Зі змісту викладеного випливає, що дії з оформлення результатів зустрічної звірки актом про неможливість проведення зустрічної звірки не створюють будь-яких правових наслідків, а дії з проведення зустрічної звірки та зі складання акту за їх результатами, з відображенням в ньому відповідної інформації, не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків.

При цьому, колегія суддів зазначає, що Державна податкова інспекція в Печерському районі м. Києва Державної податкової служби дійшла вказаних висновків без дослідження первинних документів фінансового і бухгалтерського обліку цих підприємств, в зв'язку з чим такі відомості не можна вважати повністю достовірними та обґрунтованими.

Колегія суддів враховує також принцип презумпції добросовісності платника податків, який означає, що подані платником податків контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.

Також колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів. Відповідно ФОП ОСОБА_3 у спірному випадку не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник податків, яке вживається у податкових правовідносинах, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А тому, на думку колегії суддів, у випадку невстановлення контролюючим органом наявності схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Крім того, як встановив суд, на момент здійснення господарських операцій з позивачем ОСОБА_5 «Укр-Контракт» було зареєстроване у встановленому порядку, не було виключене з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебувало на обліку в органах державної податкової служби.

Також податковий орган, роблячи висновки про відсутність між позивачем і зазначеним підприємством господарських відносин, вказує на нікчемність укладеного між ними договору поставки, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.

Щодо таких доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 цього Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Однак відповідач не надав жодних доказів на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладення правочинів між позивачем та його контрагентом, а також притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ОСОБА_5 «Укр-Контракт» чи інших осіб за здійснення фіктивного підприємництва чи вчинення інших економічних злочинів.

Разом з тим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ФОП ОСОБА_3 товарів (іграшок) у ОСОБА_5 «Укр-Контракт», які використовувались нею у власній господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем витрат за результатами взаєморозрахунків з цим контрагентом в періоді, що перевірявся, і, відповідно, заниження грошового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в цьому періоді.

За таких обставин колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 16.08.2012 року № НОМЕР_2 та від 02.10.2012 року № НОМЕР_3 є протиправними і підлягають скасуванню.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року у справі № 2а/0370/3908/12 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи – протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_6 судді ОСОБА_7 ОСОБА_8 Повне судове рішення складено 07.09.2018 р.