Постанова № 76305841, 03.09.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/2097/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Бондара В.О.

суддів: Спаскіна О.А. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, суддя Бідонько А.В. , Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 по справі № 820/2097/18

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради ( далі - відповідач) в якому просить суд: визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради щодо відмови в призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1), за заявою від 12.09.2017 року та зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради призначити ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1) щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за заявою від 12.09.2017 року у розмірі, що встановлений чинним законодавством України та зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради подати до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської облдержадміністрації необхідні документи для нарахування та здійснення виплати ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1) щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово- комунальних послуг, за її заявою від 12.09.2017 року та зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради подати у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення відповідно до статті 382 КАС України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано повідомлення Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради № 4750 від 11.10.2017 року про відмову в призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 за заявою від 12.09.2017 року.

Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради повторно розглянути питання з приводу призначення ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за заявою від 12.09.2017 року у розмірі, що встановлений чинним законодавством України.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Позивачем, подано апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції незаконним частково необґрунтованим у зв»язку з неповним з»ясуванням судом, обставин, що мали значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлене судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції з 15.09.2014 року перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради як внутрішньо переміщені особи, що підтверджується копією довідки № 6343000180 від 21.10.2014 року.

12.09.2017 року позивач звернулась до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради із заявою щодо продовження виплат.

Однак, на звернення за призначенням адресної допомоги позивачу повідомлено, що у призначенні допомоги позивачу було відмовлено, у зв'язку з відсутністю смт. Пантелеймонівка Донецької області в переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.

Також зазначено, що 07.02.2018 року вступило в дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.02.2018 року № 79-р "Про внесення змін у додатки 1 і 2 до розпорядження Кабінету Міністрів України" від 7 листопада 2014 р. № 1085, відповідно до якого внесені зміни у додатки 1 і 2 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення". У зв'язку з тим, що селище смт. Пантелеймонівка Донецької області внесли до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.

За заявою позивача від 12.03.2018 року було призначено щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 12.03.2018 року по 11.09.2018 року в розмірі 1000,00 грн.

Як встановлено судом, підставою для прийняття спірного рішення владним суб'єктом було обрано положення п.2 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 505 (далі за текстом - Порядок №505), а фактичною підставою послугувало судження про відсутність місця постійної реєстрації громадянина у переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення (затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року за № 1085-р. (далі за текстом - Розпорядження №1085-р).

Частково задовольняючи позовні вимоги, судом зроблено висновок, що відповідно до ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України суд не може підміняти владного суб'єкта у реалізації управлінської функції, тому суд не знаходить підстав для обтяження владного суб'єкта обов'язком призначити спірну виплату згідно заяви позивача від 12.09.2017 року. При цьому вимога позивача про визнання протиправними дій владного суб'єкта щодо припинення виплати допомоги окремо не підлягає задоволенню, адже ці дії входять до процедури вирішення питання по суті заяви і у даному конкретному випадку остаточно втілюються у змісті спірного рішення, яке, за висновком суду, підлягає скасуванню.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає:

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до п.2 Порядку № 505, умовами для призначення грошової допомоги визначено 1) переміщення осіб з тимчасово окупованої території України, з населених пунктів, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, з населених пунктів по лінії зіткнення або руйнування чи непридатність для проживання житла внаслідок проведення АТО, 2) знаходження осіб на обліку у органах (підрозділах) соціального захисту населення.

З наявних у справі документів вбачається відповідність позивача цим умовам.

Посилання відповідача про відсутність населеного пункту постійної реєстрації громадянина (смт. Пантелеймонівка Донецької області) у переліку за Розпорядженням №1085-р спростовується загальновідомими обставинами та додатково підтверджується листом Донецької обласної державної адміністрації "Про розгляд запиту на інформацію", в якому зазначено, що згідно з інформацією, яка розміщена на офіційному веб-порталі Верховної Ради України смт. Пантелеймонівка Донецької області підпорядковане Горлівській міській раді та входить до складу м. Горлівка.

Окрім того, згідно наявної в матеріалах справи копії паспорта позивач зареєстрована Центрально-міським РВ Горлівського МУ УМВС України у Донецькій області.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність перешкод для призначення спірної виплати.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 5 КАС України, способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Щодо висновку суду про те, що суд не може підміняти владного суб'єкта у реалізації управлінської функції, тому суд не знаходить підстав для обтяження владного суб'єкта обов'язком призначення спірної виплати згідно заяви позивача від 12.09.2017 року , колегія суддів зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року у справі №826/17109/13-а.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди зобов'язані відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Але ж в даному випадку втручання у дискреційні повноваження відповідача є виправданими, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивачів.

Так, у рішенні у справі Волохи проти України зазначено: "Таким чином, Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження."

Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гавенда проти Польщі" від 14 березня 2002 року., Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Аманн проти Швейцаріїї" від 16 лютого 2000 року).

Також, Європейський суд з прав людини Рішенням у справі "Круслена" від 24 квітня 1990 року зазначає, що "закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання."

Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі "Фадєєва проти Росії" від 9 червня 2005 року, в якому Суд з відсилкою до справи "Баклі проти Сполученого Королівства", зазначив, що: "Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку "необхідності" втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції".

Зобов'язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб'єктами господарювання. Також, що є дуже важливим, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями. Дана думка повністю підтверджена рішенням від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховного Суду України, який вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась 12.09.2017 року до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради із заявою про призначення адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам.

Однак, на звернення за призначенням адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам позивач отримала повідомлення від 11.10.2017 року № 4750, що у призначенні допомоги відмовлено, у зв'язку з відсутністю смт. Пантелеймонівка Донецької області в переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідачем за результатами розгляду заяви позивача не було прийнято рішення (висновку), про призначення допомоги або про відмову в її призначенні.

Проте, зі змісту листа від 11.10.2017 року № 4750 вбачається, що відповідачем фактично відмовлено позивачці у наданні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, відмовивши ОСОБА_1 у наданні адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам за заявою від 12.09.2017 року, не у спосіб, встановлений законом.

Таким чином, оскільки у ході судового розгляду справи колегія суддів дійшла висновку, що відповідач відмовив позивачу у наданні адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам за заявою від 12.09.2017 року протиправно, а визначених законом підстав для такої відмови під час розгляду справи встановлено не було, колегія суддів вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії зокрема, зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради призначити ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1) щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за заявою від 12.09.2017 року у розмірі, що встановлений чинним законодавством України та зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради подати до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської облдержадміністрації необхідні документи для нарахування та здійснення виплати ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1) щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово- комунальних послуг, за її заявою від 12.09.2017 року.

В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити .

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2018 по справі № 820/2097/18 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради щодо відмови в призначенні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1), за заявою від 12.09.2017 року;

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради призначити ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1) щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за заявою від 12.09.2017 року у розмірі, що встановлений чинним законодавством України;

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради подати до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської облдержадміністрації необхідні документи для нарахування та здійснення виплати ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1) щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово- комунальних послуг, за її заявою від 12.09.2017 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України

Головуючий суддя (підпис)В.О. БондарСудді(підпис) (підпис) О.А. Спаскін О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 07.09.2018.