Постанова № 76304213, 04.09.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/665/2018(м)

264/3642/17

Категорія 55

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2018 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 264/3642/17

Номер провадження 22-ц/775/665/2018(м)

Апеляційний суд Донецької області у складі суддів Кочегарової Л.М., Биліни Т.І., Пономарьової О.М.

секретар судового засідання Тулянкіна М.М.

сторони :

позивач – ОСОБА_1

відповідач – Державна установа «Маріупольський виправний центр № 138»

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 квітня 2018 року, у складі судді Іванченко А.М.,

в с т а н о в и в:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Маріупольського виправний центр № 138» (далі ДУ «Маріупольський виправний центр № 138») про стягнення індексації та компенсації, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 квітня 2018 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 закрито та роз'яснено позивачу право звернутись з вищевказаним позовом до адміністративного суду.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу та просив скасувати ухвалу суду, як таку що перешкоджає подальшому провадженню у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з’явилися, просили вирішити спір у їх відсутність.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1, позивач проходив службу в Маріупольській виховній колонії (ДУ «Маріупольський виправний центр № 138») з 29 березня 1997 року до 15 жовтня 2007 року.

Згідно записів в трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ і кримінально-виконавчої служби безприривно 10 років 06 місяців 16 днів та звільнений зі служби за наказом УГД УВІН в Донецькій області № 108 к/с від 15 жовтня 2007 року(а.с.4 зв.).

28 липня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача - ДУ «Маріупольський виправний центр № 138», на його користь заборгованість по індексації заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 15 жовтня 2007 року у розмірі 3872,34 грн., компенсацію за час затримки, середній заробіток за весь час затримки за період з 16 жовтня 2007 року по день винесення рішення, судові витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки вимоги стосовно стягнення грошових сум пов’язані з проходженням державної служби.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується.

За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно із ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

У розумінні п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушуються, створено або створюють перешкоди для реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Визначається, що задоволеними можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача.

Згідно ч. 2 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Порядок проходження служби працівниками органів Кримінально-виконавчої системи України регулюється Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення).

Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року № 2713-IV(далі - Закон № 2713-IV) на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.

Відповідно до п. 10 вказаного Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Частиною другою ст. 9 Закону № 3723-XII передбачено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в органах прокуратури, апаратах судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро України та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Оскільки на час виникнення спірних правовідносин позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та кримінально-виконавчої служби, діяльність яких врегульована спеціальними законами, висновки суду про неможливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства є правильними.

Згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої вказаної статті, суд повинен повідомити заявникові до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

Таким чином, вирішення даного спору відноситься до юрисдикції адміністративних судів, тому ухвала суду про закриття провадження в порядку цивільного судочинства відповідає вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваної ухвали, яка постановлена з додержанням вимог процесуального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі та роз'яснив позивачу його право на звернення з таким позовом у порядку адміністративного судочинства.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 квітня 2018 року залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Дата складення повного судового рішення 07 серпня 2018 року.

Судді: Л.М. Кочегарова

ОСОБА_2

ОСОБА_3