Рішення № 76304038, 06.09.2018, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7615/18

Провадження № 2-а/344/683/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Татарінової О.А.,

секретаря Бухвак І.С.,

розглянувши справу за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про зобов’язання закінчити виконавче провадження у зв’язку із фактичним виконанням рішення до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, -

В С Т А Н О В И В:

Представник Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області звернулася до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області про зобов’язання закінчити виконавче провадження у зв’язку із фактичним виконанням рішення до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Мотивувала тим, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 11.12.2017 року позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дій стосовно не проведення перерахунку пенсії та зобов’язання до вчинення дій задоволено, зобов’язано ГУ ПФУ в Івано-Франківській області провести з 01.12.2016 року перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії відповідно до норм Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» від 23.12.2015 року № 900-VIII, та з урахуванням діючої редакції ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ, а також відповідно до Постанови КМУ № 988 від 11.11.2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та постанови № 947 від 18.11.2015 року «Про внесення змін до постанови КМУ від 09.03.2006 року № 268», та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії, починаючи з 01.12.2016 року (не зазначаючи кінцевого терміну), без обмеження будь-яким строком. Відділом примусового виконання рішень 16.05.2018 року відкрито виконавче провадження ВП № 56392214 з виконання виконавчого листа №344/3061/17, виданого 18.04.2018 року Івано-Франківським міським судом про зобов’язання здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 01.12.2016 року. Постановлено стягнути виконавчий збір в сумі 14982грн. Вказану постанову Управління отримало 17.05.2018 року. Зазначила, що виплати пенсій здійснюються ГУ ПФУ виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, окрім зазначених, для здійснення виплат управління немає. На підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 11.12.2017 року, яке набрало законної сили 12.02.2018 року, ОСОБА_1 в березні 2018 року здійснено перерахунок пенсії за період з 01.12.2016 року по 31.03.2018 року, відповідно до якого розмір пенсії становив 4106,56грн., та 05.04.2018 року проведено виплату донарахованих сум в розмірі 3501,12грн. за період з 01.01.2018 року по 31.03.2018 року, як це передбачено нормами Постанови № 103. Крім того, на виконання Постанови № 103, ГУ ПФУ в квітні 2018 року здійснено перерахунок пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.03.2018 року, проведено 18.04.2018 року виплату перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 року по 01.05.2018 року в сумі 1134,88грн., нараховано різницю між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року в розмірі 34818,24грн. та призначено виплату різниці підвищеної пенсії з 01.01.2019 року в розмірі 725,38грн., з 01.01.2020 року – 1450,76грн. до забезпечення повної виплати розрахованої суми. Фактично виконавче провадження ВП № 56392214 з виконання виконавчого листа № 344/3061/17, виданого 18.04.2018 року Івано-Франківським міським судом, відкрито 16.05.2018 року, після того, як ОСОБА_1 на виконання рішення суду та постанов КМУ від 11.11.2015 року № 988 та від 21.02.2018 року № 103. А тому безпідставним є стягнення виконавчого збору у сумі 14982грн. Зі сторони відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області жодних виконавчих дій щодо виконання рішення у даній справі у примусовому порядку здійснено не було. Перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 проведено ГУ ПФУ в області в добровільному порядку, а не підчас примусового виконання, у зв’язку з чим підстави для стягнення виконавчого збору відсутні. На підставі наведеного, просила суд зобов’язати Відділ примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області закінчити виконавче провадження ВП № 56392214 від 16.05.2018 року з виконання виконавчого листа №344/3061/17, виданого 18.04.2018 року Івано-Франківським міським судом, на підставі ч. 9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв’язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив.

Заслухавши представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.від 11.12.2017 року

Постановою Івано-Франкіського міського суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, ліквідаційної комісії УМВС України в Івано-Франківській області про визнання дій щодо відмови у перерахунку пенсії протиправними, зобов'язання витребувати довідку про розмір грошового забезпечення для проведення перерахунку пенсії, здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2016 року без обмеження граничного розміру, адміністративний позов задоволено частково, визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області стосовно не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, провести з 01.12.2016 року перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії відповідно до норм Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» від 23 грудня 2015 року та з урахуванням діючої редакції ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», а також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» та постанови № 947 від 18 листопада 2015 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268» та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії починаючи з 01.12.2016 року (не зазначаючи кінцевого терміну), без обмеження будь-яким терміном, періодом. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.8-11).

18.04.2018 року на виконання даної постанови Івано-Франківським міським судом видано виконавчий лист № 344/3061/2017.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження»).

На підставі вказаного вище виконавчого листа державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області було відкрито виконавче провадження ВП № 56392214 від 16.05.2018 року, постантвлено стягнути з з боржника судовий збір в сумі 14982грн. (а.с.7).

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За правилами ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій територій України.

Ці положення також відображені у ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", із уточненням по колу осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічне правило міститься в ст. 14 КАС України. Так, відповідно до ст. 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із вимогами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року, яка 17 липня 1997 року ратифікована Україною, та, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, стала частиною національного законодавства України.

Окрім того, за приписами ч.ч.1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року по справі "Комнацький проти України" визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією.

Таким чином відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань не звільняє боржника від виконання рішення суду, та не є обставиною, яка ускладнює його виконання.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (справа "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Швидке виконання рішення суду є запорукою ефективності правосуддя. Адміністративні органи є складовою держави, яка керується верховенством права, а відтак інтереси цих органів збігаються в необхідності належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 Конвенції стороні на судовому етапі, втрачають сенс.

У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

В абзаці 1 підпункту 3.2 пункту 3 рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30 червня 2009 року зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина. Виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Згідно ч. 4 ст. 372 КАС України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Таким законом є, зокрема, Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII.

У відповідності до ч.1 ст. 5 Закону України "Провиконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Пунктом 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно частин 5, 6 ст.26 Закону України"Провиконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію продоходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Статтею 27 Закону України "Провиконавче провадження" передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Отже, вимога про стягнення з боржника виконавчого збору є обов'язковою при винесенні державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

На виконання постанови КМУ від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяких інших категорій осіб" та на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 11.12.2017 року, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області ОСОБА_1 в березні 2018 року здійснено перерахунок пенсії за період з 01.12.2016 року по 31.03.2018 року, відповідно до якого розмір пенсії становив 4106,56грн., та 05.04.2018 року проведено виплату донарахованих сум в розмірі 3501,12грн. за період з 01.01.2018 року по 31.03.2018 року, як це передбачено нормами Постанови № 103. Також на виконання Постанови № 103, ГУ ПФУ в квітні 2018 року здійснено перерахунок пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.03.2018 року, проведено 18.04.2018 року виплату перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 року по 01.05.2018 року в сумі 1134,88грн., нараховано різницю між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року в розмірі 34818,24грн. та призначено виплату різниці підвищеної пенсії з 01.01.2019 року в розмірі 725,38грн., з 01.01.2020 року – 1450,76грн. до повної виплати розрахованої суми (а.с.13,14,15,16,17).

17 травня 2018 року ГУ ПФУ України в Івано-Франківській області отримало постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №56392214 (а.с.6).

24 травня 2018 року позивачем було направлено Старшому державному виконавцю відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області ОСОБА_3 лист, в якому ГУ ПФУ України в Івано-Франківській області повідомило про здійснений у квітні 2018 року перерахунок пенсії та проведену 18.04.2018 року виплату перерахованої пенсії за період з 01 січня 2018 року по 01 травня 2018 року у сумі 1134,88 грн., нараховано різницю між місячним розміром підвищеної пенсії та місячним розміром отриманої пенсії за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року (в т.ч. відповідно до рішення суду) в розмірі 34818,24грн. та призначено виплату різниці підвищеної пенсії з 01.01.2019 року в розмірі 725,38грн., з 01.01.2020 року – 1450,76грн. (з урахуванням проведеного перерахунку на підставі постанови КМУ №103 та № 988) Вважаючи, що рішення суду виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області просило винести постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с.12).

Постанова КМУ №103 від 21.02.2018 року, на яку посилається позивач як на підставу врегулювання процедури перерахунку та виплати пенсій, не регулює порядок виконання судового рішення, та її норми в жодному випадку не є підставою для звільнення суб'єкта владних повноважень, яким в даному випадку є ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, від виконання обов'язків, що покладені на нього таким рішенням.

Зважаючи на те, що відповідно до вимог ст. 27 ЗУ "Про виконавче провадження" вимога про стягнення з боржника виконавчого збору є обов'язковою при винесенні державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, ця обставина дає підстави вважати, що державний виконавець діяв у межах чинного законодавства при стягненні з позивача постановою від 16 травня 2018 року виконавчого збору у розмірі 14982 грн.

Згідно ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особисторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; 7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 8) визнання боржника банкрутом; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьоюстатті 63 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначеністаттею 41 цього Закону; 14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України; 15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України"Проіпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; 16) погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки(штрафів,пені),інших штрафних,фінансових санкцій,а такожінфляційних нарахуваньі процентіврічних,нарахованих назаборгованість теплопостачальнихта теплогенеруючихорганізацій передНаціональною акціонерноюкомпанією "НафтогазУкраїни",її дочірньоюкомпанією "ГазУкраїни",Публічним акціонернимтовариством "Укртрансгаз"за спожитийприродний газ,підприємств централізованоговодопостачання таводовідведення,що надаютьпослуги зцентралізованого водопостачаннята водовідведення,послуги зпостачання холодноїводи тапослуги зводовідведення (звикористанням внутрішньобудинковихсистем),перед постачальникамиелектричної енергіїза спожитуелектричну енергію,що підлягаливиконанню напідставі виконавчогодокумента засудовим рішенням.

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження" постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Таким чином законодавством передбачено право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд з урахуванням наданих йому законодавством повноважень.

Виходячи з попередніх висновків суду, вимога позивача щодо зобов'язання відповідача закінчити виконавче провадження ВП № 56392214 від 16 травня 2018 року на підставі ч. 9 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" в зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не підлягає до задоволення, оскільки закінчення виконавчого провадження передбачає фактичне виконання в повному обсязі судового рішення згідно з виконавчим документом, однак, як уже встановлено судом, позивачем не виконано в повному обсязі постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2017 року № 344/3061/17.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень ч. 2 ст. 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому такі кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З встановлених у справі обставин вбачається, що відповідач діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцієюта законами України, а тому суд дійшов до висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі ст. 129-1 Конституції України, керуючись ст.ст. 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про зобов’язання закінчити виконавче провадження у зв’язку із фактичним виконанням рішення до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається до Львівського Апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня проголошення.

Суддя Татарінова О.А.