Постанова № 76303713, 04.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/2741/17 Суддя (судді) першої інстанції: Виноградова О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Федотова І.В.

Сорочка Є.О.

при секретарі Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Завод «Імпекс Сплав» до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 травня 2017 року № 0018411411 та № 0018421411.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області, звернулось до суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Станом на 04 вересня 2018 року позивачем не подано письмового відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками судового процесу, у період з 28 лютого по 9 березня 2017 року відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) по взаємовідносинах з ТОВ «Регіон-Трейдінг 9» за лютий та квітень 2016 року і по взаємовідносинах з ТОВ «Мегатрейд 7» за жовтень 2016 року, за результатами якої 16 березня 2017 року складено акт перевірки № 137/10-36-14-01/32687434.

У розділі «Висновок» названого акта перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги п. 198.1, п 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ на загальну суму 172 581 грн. 00 коп., в тому числі: за квітень 2016 р. у сумі 172 581 грн. 00 коп. та завищено від'ємне значення ряд. 21 за лютий 2016 р. на 37 770 грн. 00 коп. та за жовтень 2016 року на 162 000 грн. 00 коп.

28 березня 2017 року позивач подав заперечення на акт перевірки № 137/10-36-14-01/32687434.

06 квітня 2017 року відповідач листом № 873/10/10-36-14 «Про розгляд заперечення» повідомив позивача про те, що у зв'язку з поданням позивачем додатково документів та керуючись п.п. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 ПК України відповідачем буде призначено позапланову виїзну перевірку позивача з 10 квітня 2017 року на 5 робочих днів.

10 квітня 2017 року відповідачем видано наказ № 637 «Про проведення документальної виїзної перевірки позивача», яким наказано провести документальну позапланову виїзну перевірку з питань, що стали предметом оскарження на акт позапланової перевірки № 137/10-36-14-01/32687434, з 10 квітня 2017 року на 5 робочих днів.

У подальшому у період з 10 по 19 квітня 2017 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань, що стали предметом оскарження на акт позапланової виїзної перевірки від 16 березня 2017 року № 137/10-36-14-01/32687434, за результатами якої 26 квітня 2017 року складено акт перевірки № 263/10-36-14-11/32687434.

У розділі «Висновок» названого акта перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження ПДВ на загальну суму 172 581 грн. 00 коп., в тому числі: за квітень 2016 р. у сумі 172 581 грн. 00 коп. та завищено від'ємне значення ряд. 21 за лютий 2016 р. на 37 770 грн. 00 коп. та за жовтень 2016 року на 162 000 грн. 00 коп.

19 травня 2017 року відповідачем на підставі висновків акта перевірки було винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0018421411, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 258 872 грн. 00 коп., з яких: за податковими зобов'язаннями - 172 581 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 86 291 грн. 00 коп.;

- № 0018411411, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ на загальну суму 190 770 грн. 00 коп., з яких за лютий 2016 р. - 37 770 грн. 00 коп., жовтень 2016 р. - 162 000 грн. 00 коп.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно та на підставі належним чином оформлених первинних документів сформовано податковий кредит за результатами договорів, укладених між ПП «Завод «Імпекс Сплав» та його контрагентами ТОВ «Регіон-Трейдінг 9» та ТОВ «Мегатрейд 7».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені ст. 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (ч. 1 ст. 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом ч. 1 та 2 ст. 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 201 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Також, згідно п.п. 36.1 і 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Оскільки, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно в межах спірних взаємовідносин дослідженню підлягає реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Регіон-Трейдінг 9» та ТОВ «Мегатрейд 7».

З матеріалів справи вбачається, що для підтвердження реального характеру фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Регіон-Трейдінг 9», позивачем надано до суду договір поставки № 150615 від 15 червня 2015 року.

Згідно з п. 1.1 названого договору постачальник передати у власність покупця, а покупець зобов'язувався прийняти й оплатити товар.

Відповідно до вимог п. 1.2 договору № 150615 кількість товару, найменування, одиниця виміру, ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у специфікаціях до договору.

Як убачається з п. 1.3 названого договору, транспортування товару здійснювалося за рахунок постачальника.

Згідно з п. 4.2 договору № 150615 постачальник зобов'язувався у день поставки товару надати покупцеві: рахунок, товарну накладну (накладну).

На підтвердження реальності виконання сторонами договору № 150615, позивачем надано суду копії: специфікації, згідно з якими сторонами було погоджено кількість товару, найменування, одиниця виміру, ціна одиниці виміру товару; видаткових накладних від 13 січня 2016 року № РН-0000001, 14 січня 2016 року № РН-0000002, згідно з якою товар було поставлено позивачу; товарно-транспортних накладних, згідно з якими постачальник здійснював поставку товару покупцю; податкових накладних від 13 грудня 2016 року № 1 на загальну суму 400 007 грн. 40 коп., з яких ПДВ - 66 667 грн. 90 коп., 14 грудня 2016 року № 2 на загальну суму 401 033 грн. 05 коп., з яких ПДВ - 66 838 грн. 84 коп., 18 січня 2016 року № 3 на загальну суму 247 491 грн. 76 коп., з яких ПДВ - 41 248 грн. 63 коп., 2 лютого 2016 року № 2 на загальну суму 226 619 грн. 58 коп., з яких ПДВ - 37 769 грн. 93 коп., 5 квітня 2016 року № 1 на загальну суму 243 916 грн. 00 коп.. з яких ПДВ - 48 783 грн. 20 коп., 8 квітня 2016 року № 4 на загальну суму 181 038 грн. 00 коп., 12 квітня 2016 року № 7 на загальну суму 188 887 грн. 20 коп., 14 квітня 2016 року № 11 на загальну суму 249 064 грн. 40 коп., з яких ПДВ - 49 812 грн. 88 коп.; рахунків-фактури, згідно з якими здійснювалася оплата.

Оплата за поставлений товар була здійснена відповідно до платіжних доручень від 13 січня 2016 року № 32 на суму 400 007 грн. 40 коп., 14 січня 2016 року № 44 на суму 200 000 грн. 00 коп., 15 січня 2016 року № 58 на суму 201 033 грн. 06 коп., 18 січня 2016 року № 67 на суму 247 491 грн. 77 коп., 2 лютого 2016 року № 113 на суму 126 619 грн. 57 коп., 11 лютого 2016 року № 174 на суму 100 000 грн. 00 коп., 05 квітня 2016 року № 432 на суму 292 699 грн. 20 коп., 08 квітня 2016 року № 469 на суму 217 245 грн. 60 коп., 12 квітня 2016 року № 482 на суму 226 664 грн. 64 коп., 14 квітня 2016 року № 498 на суму 298 877 грн. 28 коп., 19 квітня 2016 року № 526 на суму 286 116 грн. 00 коп., 22 квітня 2016 року № 542 на суму 290 130 грн. 48 коп., 22 квітня 2016 року № 544 на суму 9000 грн. 00 коп.

З матеріалів справи також встановлено, що на дату укладення та виконання договору № 150615 у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ТОВ « Регіон-Трейдінг 9», зокрема, копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Стосовно господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «Мегатрейд 7», з матеріалів справи вбачається наступне.

16 жовтня 2016 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Мегатрейд 7» (постачальник) було укладено договір поставки № 161024.

Згідно з п. 1.1, п. 1.2 названого договору постачальник зобов'язувався передати у власність покупця брухт і відходи кольорових металів та їх сплавів. Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності і треті особи не мають на нього права.

Відповідно до вимог п. 2.1 договору № 161024 кількість товару, що поставлялася по договору, визначалася загальною кількістю товару, зазначеного в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Як убачається з п. 2.3 якість товару, що поставлявся по договору повинна в повній мірі відповідати ДСТУ/ГОСТ та діючій нормативній документації на цей вид товару і підтверджуватись сертифікатом якості.

Згідно з п. 3.1 договору № 161024 умови поставки товару - DAP - Київська обл., м. Біла Церква, вул. Гайок, 4А (склад покупця), згідно «Інкотермс 2010». У разі розбіжності умов цього договору та «Інкотермс 2010» пріоритет має текст цього договору.

Відповідно до п. 6.2 названого договору при відвантаженні товару постачальник зобов'язувався долучати наступні документи: рахунок-фактуру, товарно-транспортну накладну, сертифікат якості, видаткову накладну.

На підтвердження реальності виконання сторонами договору № 161024, позивачем надано суду копії: специфікацій, згідно з якими сторонами було погоджено кількість товару, найменування, одиниця виміру, ціна одиниці виміру товару; видаткових накладних від 27 жовтня 2016 року № РН-0000031, № РН-0000032 згідно з якою товар було поставлено позивачу; товарно-транспортних накладних, згідно з якими постачальник здійснював поставку товару покупцю; податкових накладних від 26 жовтня 2016 року № 9 на загальну суму 486 000 грн. 00 коп., з яких ПДВ 81 000 грн. 00 коп., 27 жовтня 2016 року № 10 на загальну суму 486 000 грн. 00 коп., з яких ПДВ 81 000 грн. 00 коп.; сертифікатів якості, згідно з якими визначено якість товару; супровідного листа, згідно з яким ТОВ «Мегатрейд 7» здійснювало поставку товару позивачу.

Оплата за поставлений товар здійснена відповідно до платіжних доручень від 26 жовтня 2016 року № 1736 на суму 486 000 грн. 00 коп., 28 жовтня 2016 року № 1762 на суму 486 000 грн. 00 коп., та виписок по рахунку, завірених печаткою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль».

Перевезення товару здійснювалося на підставі договору про надання транспортних послуг № 3 у від 11 серпня 2016 року, укладеного між ТОВ «Мегатрейд 7» (замовник) та ТОВ «Регіон-Трейдінг 17» (виконавець).

На дату укладення та виконання договору № 161024 у розпорядженні позивача були документи на підтвердження державної реєстрації ТОВ « Мегатрейд 7», зокрема, копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Матеріали справи також свідчать про те, що для підтвердження реального характеру вищезазначених господарських операцій позивачем надано до суду копії наступних документів: атестату спеціалізованого металургійного переробного підприємства від 27 січня 2016 року № 10, згідно з яким засвідчено, що позивач відповідає вимогам до спеціалізованого металургійного переробного підприємства; довідки про відповідність спеціалізованого підприємства вимогам до спеціалізованого металургійного переробного підприємства, затвердженого директором Державного зовнішньоекономічного підприємства «Укркольорпром»; договору оренди земельної ділянки, укладеного між Білоцерківською районною державною адміністрацією (орендодавець) та позивачем (орендар) від 21 лютого 2007 року, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне володіння земельну ділянку для будівництва складських приміщень в межах Фурсівської сільської ради; акту приймання-передачі вказаної земельної ділянки; договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 21 жовтня 2016 року, згідно з яким позивач прийняв у власність земельну ділянку за адресою: м. Біла Церква, вул. гайок, 4-а, загальною площею 0, 5398 га; свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САЕ № 176803, згідно з яким у позивача на праві приватної власності знаходяться нежитлові будівлі та склади; актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, згідно з якими у позивача є у власності спеціалізовані об'єкти (устаткування); декларації про готовність об'єкта до експлуатації, згідно з якою було реконструйовано існуюче нежитлове приміщення та будівництво цеху вторинної переробки кольорових металів; штатного розпису, згідно з яким у позивача працює 39 осіб, в тому числі і особи зі спеціальними навиками.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що виготовлений товар позивачем у подальшому було реалізовано, що підтверджується копіями: договорів; видаткових накладних; банківських виписок.

На переконання колегії суддів надані позивачем письмові докази в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій, зміни, що виникли у майновому стані сторін.

Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що директором постачальника ТОВ «Регіон-Трейдінг 9», перевізника ТОВ «Регіон-Трейдінг 17» і директором замовника ТОВ «Мегатрейдінг 7» є одна і таж особа ОСОБА_4, оскільки зазначений факт не свідчить про фіктивність укладених між позивачем і його контрагентами господарських операцій.

Крім того, матеріали справи не містять підтвердженої доказами інформації стосовно визнання вище розглядуваних договорів неправомірними у судовому порядку, або відомостей про наявність вироків відносно посадових осіб позивача, або його контрагентів, які б ставили під сумнів виконання таких договорів.

Доводи апелянта стосовно відсутності у контрагентів позивача виробничих, складських і трудових ресурсів у необхідному для виконання зазначених договорів об'ємі, колегією суддів не приймається до уваги, з огляду на наступне.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Таким чином, у випадку, коли платник податку виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання права на податковий кредит з податку на додану вартість та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, зазначені у актах обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагента. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

З досліджених судовою колегією матеріалів справи вбачається, що господарські операції позивача з його контрагентом відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України від 03 жовтня 2017 року в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано доказів, які б ставили під сумнів виконання вказаних господарських операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача, як платника податків.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

У зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді І.В. Федотов

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 06 вересня 2018 року.