Постанова № 76303601, 06.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 760/25526/17 Суддя (судді) першої інстанції: Українець В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року, винесене за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи) у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Одеського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд:

- визнати неправомірними дії Міністерства оборони України, Одеського обласного військового комісаріату щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги в розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов'язати відповідачів призначити та провести виплату йому одноразової грошової допомоги в разі настання інвалідності ІІ групи в розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- стягнути з відповідачів на його користь одноразову грошову допомогу в розмірі 827624 гривні.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» та зобов'язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» з урахуванням висновків, викладених у цій постанові. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині про задоволення позову, Міністерство оборони України оскаржило його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі Міністерство оборони України просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення помилково застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивача 09.04.2001 року було звільнено з військової служби.

07.06.2010 під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_2 визнано інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби (довідка МСЕК серії 2-18 ОД № 054537 від 07.06.2010) та 22.02.2011 під час повторного огляду - інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК серії 2-18 ОД № 072785 від 22.02.2011.

Як вбачається з витягу протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 70 від 19.01.2011 захворювання, отримані ОСОБА_2, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії.

10.07.2015 позивач звернувся до Одеського обласного військового комісаріату із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи.

14.08.2015 заява з доданими документами була направлена до Міністерства оборони України.

Листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 22.10.2015 було повідомлено Одеський обласний військовий комісаріат про відсутність правових підстав для подання пропозицій Міністру оборони України щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 Підставою для відмови стала та обставина, що первинно позивач отримав інвалідність до 01.01.2014, а тому дія постанови КМ України від 25.12.2013 № 975 та нової редакції Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на нього не поширюється.

Вказану відмову було оскаржено останнім в судовому порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року по справі № 760/21519/15-а за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо нерозгляду заяви ОСОБА_2 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги в разі інвалідності та зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_2 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності у порядку та на умовах, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України № 499 від 28 травня 2008 року «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів)осіб» та ст.ст. 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та прийняти відповідне рішення.

Як вбачається з витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20.03.2017 № 23, позивачу знову відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги по інвалідності.

Підставою для відмови зазначено ту обставину, що виплату одноразової грошової допомоги введено Законом України від 04 квітня 2006 року № 3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», який набув чинності 10 травня 2006 року. Вказаний Закон не має зворотної дії в часі, а тому не поширює свою дію на позивача.

Вважаючи дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті йому допомоги по інвалідності, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги.

Перевіряючи наведений висновок суду першої інстанції, колегії суддів виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державною і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється у відповідності до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 цього Закону, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Визначення соціального захисту військовослужбовців міститься у статті 1 Закону № 2011-ХІІ, та означає діяльність (функція) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У відповідності до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Статтею 16 вказаного Закону в первинній редакції передбачено, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03 листопада 2006 № 328-V, який набрав чинності 01 січня 2007, статтю 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, зокрема, частиною другою цієї статті передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм даного Закону вбачається, що застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-446а14 та від 21 квітня 2015 року у справі № 21-135а15.

Також, аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 372/1258/16-а, № провадження К/9901/6800/18.

Пунктом 2 рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-рп/99 визначено, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З метою реалізації положень статті 16 Закону № 2011-ХІІ розроблено порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Постанова № 499).

Згідно з пунктом 2 Постанови № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Приписами пункту 7 Постанови № 499 встановлено, що керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку. Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Оскільки позивачу встановлено інвалідність 22 лютого 2011 року, то виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно-правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

Слід зазначити, що доводи відповідачів про те, що положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюються на позивача є безпідставними, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» діюче законодавство пов'язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги.

За такого правового врегулювання та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про набуття позивачем права на отримання одноразової допомоги саме з 22 лютого 2011 року, тобто з моменту встановлення йому ІІ групи інвалідності.

Щодо посилання відповідачів у відзивах на адміністративний позов та апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано підтвердження того, що поранення не пов'язане із вчиненням правопорушення чи є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження колегія суддів зазначає наступне.

Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 р. N 402, передбачено, що причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19. (п. 21.3)

Пунктом 21.5 вказаного Положення передбачено, що постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:

- «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії (п. б).

- «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення (п. в).

Причинний зв'язок поранення та інвалідності позивача підтверджується також витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії МО України від 19.02.2011 № 70 (а.с. 30), в якому зазначено: «Поранення, контузія, захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».

У цьому протоколі не встановлено, що поранення пов'язане із вчиненням правопорушення чи є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковими посилання відповідача на те, що позивачем не було подано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Крім цього, посилання апеляційної скарги відповідача на ці обставини як на підставу для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги колегія суддів відхиляє, оскільки такі підстави не були вказані у витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 10.03.2017, а згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, позивачем при зверненні до відповідача із заявою про отримання одноразової грошової допомоги подано всі необхідні документи, передбачені п. 11 Порядку № 975.

Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 16-2 названого Закону одноразова грошова допомога у разі встановлення військовослужбовцю IІ групи інвалідності призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка передбачена частиною 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, травми, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, з моменту настання інвалідності.

У зв'язку із встановленням позивачеві ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок виконання обов'язків військової служби, він має право на одноразову грошову допомогу згідно з положеннями частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», розмір якої визначається відповідно до статті 16-2 вказаного Закону.

В силу пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Разом з цим, законодавцем встановлено обов'язок саме Міністерства оборони України стосовно прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги позивачу у зв'язку із встановленням останньому II групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов'язання.

Пунктом 12 Порядку № 975 передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови (п. 13 порядку).

З матеріалів справи вбачається, що військовим комісаріатом було направлено Міноборони всі необхідні документи для призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2

Проте, останнім безпідставно було прийнято рішення про відмову у здійсненні виплати допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що при вирішенні справи суд першої інстанції прийняв рішення про зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі, встановленому Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, на день встановлення інвалідності.

Проте, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Прийняття рішення про призначення та виплату військовослужбовцю одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975 відноситься до внутрішньої компетенції Міністерства оборони України, виплата допомоги - до повноважень військового комісаріату, а тому в суду відсутні підстави для задоволення зазначених вимог адміністративного позову.

В цей же час колегія суддів зазначає, що судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про захист порушеного права позивача шляхом зобов'язання Міністерства оборони України з дотриманням процедури розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків, наведених у даному судовому рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції вирішив справу при з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права в частині, що призвело до неправильного вирішення справи в частині, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями ст.ст. 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року скасувати в частині про задоволення вимог адміністративного позову щодо зобов'язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Прийняти в цій частині нове рішення.

Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_2 та додані документи, подану до Одеського обласного військового комісаріату щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків даної постанови.

В іншій частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді О.О. Беспалов ОА. Губська

Повний текст постанови складено 06.09.2018