Постанова № 76302156, 06.09.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2018 року м. Київ

Справа № 22-ц/796/6913/2018

Унікальний номер 760/17929/15-ц

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Ратнікової В.М., Шахової О.В.,

при секретарі - Слободяник Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року, ухвалене під головуванням судді Кізюн Л.І., по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в порядку регресу, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року позивач звернувся із позовом до відповідача на обґрунтування якого зазначив, що 31 січня 2014 року між ПрАТ «ПРОСТО -страхування» та ОСОБА_1 було укладено договір, поліс № АС/9541318 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, згідно якого було застраховано відповідальність власника транспортного засобу «Acura MDX» р.н. НОМЕР_1.

15 грудня 2014 року в м. Києві по вул. О. Теліги з вини відповідача сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої позивач виплатив потерпілій особі страхове відшкодування в розмірі 4 919,32 грн.

Посилаючись на те, що відповідач не повідомив ПрАТ «ПРОСТО -страхування» у визначені законодавством строки про страховий випадок, позивач просив стягнути на свою користь із ОСОБА_1 затрати по виплаті страхового відшкодування в розмірі 4 919,32 грн., а також витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 218,00 грн. (а.с.4-5)

Відповідач проти позову заперечував із посиланням на те, що потерпіла особа ОСОБА_2 17 грудня 2014 року, тобто через 2 дні після ДТП, звернувся до позивача із заявою, в якій повідомив про вищевказану ДТП та її обставини, а також надав всі необхідні документи. При цьому, сам відповідач, невідкладно, після ДТП зателефонував на гарячу телефонну лінію позивача, де також надав усі необхідні відомості для своєчасного проведення страхового розслідування та виплати страхового відшкодування. Вважав, що неповідомлення страховика страхувальником про страховий випадок не може бути підставою для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. Просив також стягнути з позивача на користь відповідача витрати на оплату правової допомоги у розмірі 2000 грн. (а.с.50, 58-60)

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року у задоволенні позову ПрАТ «ПРОСТО-страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в порядку регресу відмовлено.

Не погодившись з рішенням районного суду, 02 березня 2016 року представник ПрАТ «ПРОСТО-страхування» - Осадчий А.М. направив по пошті апеляційну скаргу. (а.с.102-126)

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року було скасовано рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року та ухвалено нове рішення наступного змісту. Позов ПрАТ «ПРОСТО-страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в порядку регресу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ПРОСТО-страхування» затрати по виплаті страхового відшкодування у розмірі 4 919,32 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ПРОСТО-страхування» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 733,80 грн.

Постановою Верховного Суду від 20 червня 2018 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 року містить висновки, що у цій справі факт настання страхового випадку ніким не оспорюється. Він зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності, а позивач сам його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування.

Тому сам по собі факт неповідомлення ОСОБА_1 страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке мусить базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

Суд апеляційної інстанції не встановив з яких саме причин відповідач письмово не повідомив позивача про настання страхового випадку, оскільки за наявності підтверджених документально поважних причин відсутності такого повідомлення підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги, не установив, чи відповідач з поважних причин не зміг виконати обов'язок щодо повідомлення страховика, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про дорожньо-транспортну пригоду протягом передбаченого підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строку та чи призвело це до виникнення необґрунтованих виплат страхової компанії, якими документами це підтверджується та дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. (а.с.207-211)

В апеляційній скарзі представник ПрАТ «ПРОСТО-страхування» - Осадчий А.М. посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному розмірі. На обґрунтування скарги зазначив, що суд першої інстанції не правильно врахував при ухваленні рішення правову позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 16 вересня 2015 року, оскільки вона суперечить нормам чинного законодавства, і суд мав право відступити від неї з одночасним наведенням відповідних мотивів. Вказував, що відповідач не повідомив позивача про настання страхового випадку, що є порушенням положень ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». (а.с.102-104)

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року без змін. Вказував, що у спірних відносинах факт несвоєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку, за умови належного оформлення правоохоронними органами страхового випадку та відсутності його оспорення, притягнення винної у ДТП особи до адміністративної відповідальності, вчинення потерпілим, винною особою та страховиком і іншими особами всіх інших необхідних дій, встановлених положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язкових для прийняття страховиком рішення про здійснення страхового відшкодування та добровільного проведення його виплати, не може бути підставою для виникнення у страховика після виплати страхового відшкодування, права на подання регресного позову до страхувальника про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування за таким страховим випадком, так як вказане не відповідає суті та меті здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Таким чином, позовна вимога позивача до відповідача про стягнення 4 919,32 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України. (а.с.134-136)

Зважаючи на положення пункту 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакціїЗакону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч.6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Представник ОСОБА_1- ОСОБА_4 направив до суду листа з проханням провести розгляд справи за відсутності відповідача та його представника, а також просив стягнути з позивача на користь відповідача 2000,00 грн. судових витрат пов'язаних з оплатою відповідачем правової допомоги. (а.с.217-225)

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень частини 5 ст. 411 ЦПК України, висновку суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15 грудня 2014 року о 18 год. 50 хв. в м. Києві по вул. О. Теліги, 35, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Acura»,р.н. НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_1, та автомобіля «ФАВ» р.н. НОМЕР_4.(а.с.11-13)

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. (а.с.12-13)

З огляду на положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України, колегія суддів визнала вказані обставини встановленими.

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «ПРОСТО-страхування», що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/9541318 від 31 січня 2014 року. (а.с. 6)

17 грудня 2014 року потерпіла особа, яка на час пригоди керувала автомобілем «ФАВ» р.н. НОМЕР_4, - ОСОБА_2, звернувся до ПрАТ «ПРОСТО-страхування» із повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку. (а.с.7-8)

18 лютого 2015 року ОСОБА_2, звернувся до ПрАТ «ПРОСТО-страхування» із заявою на виплату/доплату страхового відшкодування. (а.с.25)

Відповідно до страхового акта №104532 від 26 лютого 2015 року дорожньо-транспортна пригода, яка відбулася 15 грудня 2014 року, про яку страховик був повідомлений 17 грудня 2015 року ОСОБА_2, визнана страховим випадком, розмір страхового відшкодування ОСОБА_2 становить 4 919,32 грн. (5429,32 грн. матеріального збитку - 510,00 грн. франшизи). (а.с.26)

Згідно наявної в матеріалах копії платіжного доручення № 10224 від 24 квітня 2015 року вбачається, що ПрАТ «ПРОСТО-страхування» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 4 919,32 грн., а в графі призначення платежу вказано, страхове відшкодування за ремонт а/м FAW, р/н НОМЕР_4, згідно розп. № 104532 від 26 лютого 2015 року ОСОБА_2 (а.с.27)

Згідно з даними банківської виписки від 14 травня 2015 року, кошти у розмірі 4 919,32 грн. перераховано на рахунок ПАТ «ВТБ Банк», призначення платежу - виплата страхового відшкодування ОСОБА_2 (а.с.28)

10 червня 2015 року ПрАТ «ПРОСТО-страхування» заявлено регресну вимогу ОСОБА_1 на суму 4 919,32 грн. , яка отримана відповідачем, 24 вересня 2015 року ПрАТ «ПРОСТО-страхування» звернулося із зазначеним позовом. (а.с.4-5, 29-30, 34)

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що водій транспортного засобу, причетний до дорожньо-транспортної пригоди - ОСОБА_2, не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП письмово надав страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП, факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, а тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути підставою для задоволення позову про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.

Колегія суддів погодилась із таким висновком за таких підстав.

Правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Цивільним кодексом України, Законом N 1961-IV та іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до підпункту &qu ;ґ&qula; підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону N 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Законом України від 17 лютого 2011 року N 3045-VI &que=;Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування&q?о ; внесено зміни у статтю 33 Закону N 1961-IV, зокрема розширено перелік обов'язків учасників ДТП, у зв'язку із чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону N 1961-IV. Проте вказані зміни щодо нумерації зазначеного підпункту до підпункту &q?ту;ґ&qu с; підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону N 1961-IV, у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону N 1961-IV (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України; далі - МТСБУ), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Отже, з огляду на зміст наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.

Проте в разі, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення, яке повинно ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування шкоди у недоговірних зобов'язаннях.

Відповідна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-284цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-186цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-1253цс16, від 22 березня 2017 року у справі N 6-2011цс16.

Оскільки судом у цій справі встановлено, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється; він зафіксований правоохоронними органами; відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування, при цьому позивач не надав до суду доказів, що внаслідок події в останнього виникли необґрунтовані виплати і до останніх не належить виплачене позивачем страхове відшкодування, тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях.

Обставин та доказів на спростування вищевказаного висновку позивачем не надано і судом не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Доводи скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Районний суд також обґрунтовано відмовив в задоволенні заяви представника відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки представник відповідача представляв інтереси в суді на підставі довіреності, а надані ним документи свідчать про те, що ТОВ «Юридична компанія «Правова рада» здійснює діяльність у сфері права.

До судових дебатів, відповідач через свого представника заявив про відшкодування 2000 грн. витрат пов'язаних з оплатою правничої допомоги, проте доказів укладення договору на правничу допомогу адвоката та доказів оплати вартості таких витрат до суду не надав, тому, зважаючи на положення ст.ст. 137, 141 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви про відшкодування 2000 грн. витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, судова колегія, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» - залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 06 вересня 2018 року.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

В.М.Ратнікова

О.В.Шахова