Постанова № 76302007, 04.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 756/17364/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шевчук А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Літвіної Н.М., суддів Федотова І.В., Сорочка Є.О., при секретарі: Архіповій Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та здійснені порушення вимог процесуального права, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. Апелянт посилається на те, що відповідно до ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Відповідно, апелянт вважає, що відповідач зобов'язаний був з'ясувати інформацію стосовно дати звільнення позивача безпосередньо в товаристві на якому працювала позивач.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить залишити його без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до записів у трудовій книжці позивач 01 вересня 1993 року була прийнята на посаду референта-перекладача в СП ОСОБА_3 Україна ЛТД за Наказом №18 від 01 вересня 1993 року.

Відповідно до інформації повідомленій позивачем, остання була звільнена з вказаного підприємства у 1995 році.

Однак, трудова книжка ОСОБА_2 не містить відомостей про звільнення з посади референта-перекладача в СП ОСОБА_3 Україна ЛТД.

Вважаючи, що пенсія має бути визначена для ОСОБА_2, як для непрацюючого пенсіонера, позивач 14 вересня 2017 року звернулась до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про її переведення у списки непрацюючих пенсіонерів та здійснення перерахунку пенсії, як непрацюючому пенсіонеру.

Листом від 20 жовтня 2017 року відповідач відмовив позивачу у здійсненні таких дій, оскільки з трудової книжки не вбачається дата звільнення.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» дає право органам, що призначають пенсії, вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі, проте не встановлює обов'язку з'ясовувати відомості, які не відображені в документах наданих пенсіонером для призначення або здійснення перерахунку пенсії.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що з 03 березня 2017 року ОСОБА_2 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Пенсія позивачу призначена відповідно до відомостей наданих останньою до пенсійного органу.

Зокрема, трудова книжка позивача має записи про те, що з 01 вересня 1993 року ОСОБА_2 прийнята на посаду референта-перекладача в СП ОСОБА_3 Україна ЛТД за Наказом №18 від 01 вересня 1993 року. Однак, не містить відомостей про звільнення позивача з посади референта-перекладача в СП ОСОБА_3 Україна ЛТД.

Відповідно до п.2.21 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, документами, які підтверджують, що особа не працює, є: трудова книжка, індивідуальні відомості про застраховану особу, що надаються відділом персоніфікованого обліку за формою згідно додатку 1 до Положення, а у разі необхідності - за формою згідно додатку 3 до Положення, та відомості про відсутність інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця за наявними в органі, о призначає пенсію даними.

У разі звільнення особа повідомляє орган, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії про дату звільнення шляхом подання заяви. При цьому, відповідно до п. 2 ч.2 ст. 16 Закону особа надає на вимогу органу, що призначає пенсію документи, що засвідчують відповідні відомості (копію трудової книжки із записом про звільнення або копію цивільно-правового договору.)

ОСОБА_2 у позовній заяві не зазначає чіткої дати її звільнення, а вказує, що була звільнена в 1995 році.

Документів, підтверджуючих дату звільнення позивача з роботи ні відповідачу, а ні до суду ОСОБА_2 не надано. Інформації про звернення позивача до суду з позовом про встановлення юридичного факту стосовно дати звільнення ОСОБА_2 з роботи СП ОСОБА_3 Україна ЛТД матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» дає право органам, що призначають пенсії, вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі, однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, не встановлює обов'язку з'ясовувати відомості, які не відображені в документах наданих пенсіонером.

У зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обґрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

У зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді І.В. Федотов

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 06 вересня 2018 року.