Рішення № 76299259, 27.08.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 серпня 2018 року (10 год. 40 хв.)Справа № 0840/2696/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В.,

секретар судового засідання Аксьонова С.В.,

за участю

позивача: ОСОБА_1,

представників: позивача – ОСОБА_2, відповідача – ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: 69114, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення по Хортицькому району Запорізької міської ради (місцезнаходження: 69097, м. Запоріжжя, вул. Лахтінська, 4-Б, код ЄДРПОУ 37573817) про визнання протиправною відмову та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

04.07.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 (позивача) до Управління соціального захисту населення по Хортицькому району Запорізької міської ради (відповідач), у якій просить:

визнати протиправною відмову відповідача щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, зобов’язавши відповідача надати позивачу статус інваліда війни, відповідно до ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати відповідне посвідчення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач протиправно відмовив йому у наданні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, оскільки в довідці МСЕК зазначено, що позивач став інвалідок третьої групи внаслідок травми, пов’язаної з виконанням службових обов’язків. Тобто, інвалідність настала внаслідок нещасного випадку, який стався в період проходження позивачем служби в ОВС.

Ухвалою суду від 09.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання на 01.08.2018.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 27.08.2018.

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги із підстав, викладених у адміністративному позові та відповіді на відзив. Також додатково вказав, що до інвалідів війни прирівнюються й особи начальницького і рядового складу органів МВС, які стали інвалідами внаслідок виконання службових обов’язків.

Відповідач 30.07.2018 надав відзив на позовну заяву (вх. №23644), в якому проти позову заперечив. У судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Зокрема вказав, що законодавством України не передбачено можливість віднесення до осіб з інвалідністю внаслідок війни осіб, що отримали травму, оскільки підставами для віднесення є: поранення, контузія, каліцтво, захворювання. Враховуючи запис у свідоцтві про хворобу позивача №12 від 09.01.2008 про підстави отримання травми, у позивача відсутні умови, які були пов’язані із здійсненням повноважень та основних завдань поліції. У зв’язку із викладеним, просить відмовити у задоволенні позову.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 27.08.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмовий відзив відповідача, відповідь на відзив позивача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

Позивач є пенсіонером МВС України та отримує пенсію за вислугою років (посвідчення ААБ №701064 від 04.03.2008, а.с.20).

Відповідно до акту МСЕК позивач є інвалідок ІІІ групи (а.с.25-26).

Відповідно до Акту розслідування нещасного випадку, що стався 14.11.1990 на інспектора ДПС мотовзводу №1 окремого батальйону ДПС ДАІ УВС Запорізького облвиконкому старшину міліції ОСОБА_1, нещасний випадок стався за таких обставин:

14.11.1990 о 9-30 год. ОСОБА_1 у робочий час, після проведення занять з фізичної підготовки, в душовій кімнаті підсковзнувся на слизькій підлозі та вдарився головою об підлогу. Внаслідок падіння втратив свідомість. При звернення у лікарню поставлено діагноз: струс головного мозку, ухиб м’яких тканин чола.

Комісія з розслідування нещасного випадку зробила висновок вважати нещасний випадок таким, що стався при виконання службових обов’язків (а.с.21).

Відповідно до акту №1 про нещасний випадок, який затверджений начальником УДАІ УМВС України в Запорізькій області 13.12.2007, нещасний випадок стався у робочий час, при виконання службових обов’язків (а.с.22).

У свідоцтві про хворобу №12 від 09.01.2008 вказано (мовою оригіналу): «травма, да, связана с исполнением служебных обязанностей», а також: «заболевание, да, связано с прохождением службы в органах внутренних дел»(а.с.23).

Відповідно до Виписки із акту огляду МСЕК від 26.03.2013, позивач є інвалідом ІІІ групи, причина інвалідності (мовою оригіналу): «травма, да, связана с исполнением служебных обязанностей».

28.03.2018 позивач до відповідача звернувся із заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення (а.с.85-86).

Листом від 27.04.2018 №Ч-352-2/01-10 «Про розгляд звернення» відповідач надав позивачу відповідь, в якій зазначив про наявність у наданих документах невідповідності, що стало підставою для відмови позивачу у наданні статуту особи з інвалідністю внаслідок війни.

Не погодившись із такою відмовою позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Відповідно до приписів пп.2.2 п.2 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України (Наказ МВС №1346 від 27.12.2002), за результатами розслідування складаються акти за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки (у тому числі поранення), які сталися з працівниками в період проходження служби при виконанні службових обов'язків.

Пп.3.9 п.3 вказаного Порядку встановлено, що комісія з розслідування визнає, що «нещасний випадок трапився при виконанні службових обов'язків», якщо він трапився в період проходження служби під час: припинення або запобігання злочинам або правопорушенням;вчинення дій із забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод;охорони і забезпечення громадського порядку;несення постової чи патрульної служби; виявлення і розкриття злочинів, розшуку осіб, що їх учинили;забезпечення безпеки дорожнього руху; участі в ліквідації наслідків аварії, пожежі, катастрофи, стихійного лиха та інших надзвичайних подій; виконання потерпілим трудових (посадових, функціональних) обов'язків за режимом роботи підрозділу, у тому числі у відрядженні; перебування на робочому місці, на території підрозділу або в іншому місці роботи чи служби (далі - робота) з моменту прибуття потерпілого в підрозділ до його відбуття, що фіксується відповідно до правил внутрішнього розпорядку підрозділу, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або, за дорученням керівника, у неробочий час; підготовки до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь праці, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо особистої гігієни, пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення; проїзду на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підрозділу, або іншому транспортному засобі відповідно до укладеного договору; проведення навчання, тренувань, обов'язкових фізичних занять у встановлений час, участі в спортивних змаганнях, професійних та кваліфікаційних конкурсах; використання власного транспорту в інтересах підрозділу з дозволу або за письмовим дорученням керівника підрозділу; провадження дій в інтересах підрозділу, у якому проходить службу (працює) потерпілий; прямування працівника до об'єкта (між об'єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами; прямування потерпілого до місця чи з місця відрядження згідно з установленим завданням про відрядження.

Так, судом встановлено, та матеріали справи містять докази того, що нещасний випадок стався із позивачем у робочий час, при виконання службових обов’язків (акт форми Н-1, а.с.22).

Суд зазначає, що приписи Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не встановлюють обов’язковості настання інвалідності внаслідок лише внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Суд погоджується із твердженням представника позивача, що особа, яка здобула інвалідність внаслідок виконання службових обов’язків під час проходження служби в ОВС, може отримати статус особи з інвалідністю внаслідок війни.

Також суд зауважує, що надані позивачем докази підтверджують, що нещасний випадок стався у робочий час, при виконання службових обов’язків. Травма та захворювання позивача, пов’язані з виконанням службових обов’язків.

В той же час, відповідач, відмовляючи позивачу у наданні статуту особи з інвалідністю внаслідок війни у своєму листі «Про розгляд звернення» від 27.04.2018 (а.с.29-30), вказав, що надані позивачем документи містять невідповідність. Проте, не роз’яснено, які саме невідповідності містяться у документах, в чому вони полягають.

Проте, у судовому засіданні та у відзиві на позов представник відповідача пояснив, що причиною відмови позивача стало те, що на думку відповідача обставини, за яких стався нещасний випадок та причинний зв'язок таких обставин із настанням інвалідності не пов'язаний із фактичним виконанням службових обов’язків.

Відповідач, посилаючись на Порядок проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС (Наказ МВС №85 від 06.02.2001) робить висновок про те, що позивач отримав травму не під час виконання службових обов’язків.

Таким чином, у листі відповідача «Про розгляд звернення» від 27.04.2018 та у відповіді та відзив і у поясненнях у судовому засіданні відповідачем оголошені різні причини відмови позивачу у надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Вказане свідчить про формальний підхід відповідача до розгляду заяви позивача, який виявився:

у не зазначенні конкретної причини відмови;

у не зазначенні, в чому саме полягає невідповідність поданих документів.

Питання надмірного формалізму не одноразово висвітлювалось у рішеннях Європеського Суду з прав людини («Зубац проти Хорватії», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Таким чином, не надавши чіткої і вмотивованої відповідача на звернення позивача, відповідач формально розглянув таке звернення чим порушив права та охоронювані інтереси позивача.

У зв’язку із чим суд вважає протиправною відмову Управління соціального захисту населення по Хортицькому району Запорізької міської ради від 27.04.2018 щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Таким чином, для правомірного розгляду заяви позивача суд вважає за необхідне зобов’язати Управління соціального захисту населення по Хортицькому району Запорізької міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.03.2018 про присвоєння статусу інваліда війни та видачу посвідчення з урахуванням висновків, викладених у мотивувальний частині рішення суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).

Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу;

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Як зазначено у ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Представником позивача заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5379,00грн.

На підтвердження понесених витрат суду надано: договір про надання правової допомоги, розрахункові квитанції, ордер на надання правової допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг).

Так, відповідно до опису робіт включено підготовку позовної заяви (2114грн.), підготовка відповіді на відзив (700грн.) Проте, позовна заява і відповідь на відзив підписані не представником позивача, а безпосередньо позивачем.

Також до розрахунку судових витрат віднесено: складання клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (350грн.), складання клопотання про участь у судовому засіданні щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (350грн.), складання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (350грн.), складання розрахунку витрат на правничу допомогу (350грн.) (а.с.39-40).

Як зазначено Європейським судом з прав людини у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).».

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано Європейським судом з прав людини і у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.

З огляду на вказане, суд не вбачає підстав для присудження позивачу вказаних судових витрат.

Також, до витрат на правову допомогу віднесено представництво інтересів позивача у судових засіданнях (1 год. – 700грн.)

Так, судове засіданні 01.08.2018 відповідно до протоколу судового засідання тривало з 10год.46 хв. до 11 год. 24 хв., а судове засідання 27.08.2018 тривало з 10год.10 хв. по 10 год.48 хв.

Ураховуючи викладене, суд вважає за можливе присудити на користь позивача витрати на правову допомогу за представництво інтересів позивача у судових засіданнях, пропорційно часу тривалості засідань. Тобто, за представництво інтересів позивача у судових засіданнях 01.08.2018 та 27.08.2018 має бути присуджено 1000грн.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: 69114, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення по Хортицькому району Запорізької міської ради (місцезнаходження: 69097, м. Запоріжжя, вул. Лахтінська, 4-Б, код ЄДРПОУ 37573817) про визнання протиправною відмову та зобов’язання вчинити певні дії, – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення по Хортицькому району Запорізької міської ради від 27.04.2018 щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Зобов’язати Управління соціального захисту населення по Хортицькому району Запорізької міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.03.2018 про присвоєння статусу інваліда війни та видачу посвідчення з урахуванням висновків, викладених у мотивувальний частині рішення суду.

В решті позовних вимог – відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 (місце проживання: 69114, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення по Хортицькому району Запорізької міської ради (місцезнаходження: 69097, м. Запоріжжя, вул. Лахтінська, 4-Б, код ЄДРПОУ 37573817) судовий збір у розмірі 704,80грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі протягом тридцяти днів, з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 06.09.2018.

Суддя Ю.В. Калашник