Рішення № 76298944, 29.08.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року м.Житомир справа № 806/3106/17

категорія 8.3.11

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Липи В.А.,

секретар судового засідання Климчук К.О.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №14377-13 від 22.06.17р. та №9694-13 від 31.05.17р.,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №14377-13 від 22.06.17р. та №9694-13 від 31.05.17р.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до податкових повідомлень-рішень позивачу визначена сума податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості. Вважає, що вказані податкові повідомлення-рішення суперечать вимогам законодавства України, а тому підлягають скасуванню, оскільки на виконання вимог Податкового кодексу України було прийнято рішення сесії Горинської сільської ради від 08.07.2015р. про застосування визначених цим рішенням ставок оподаткування, що виникли у 2016 року, проте дата його оприлюдення не відома, у зв'язку з чим не підлягає застосуванню. Крім того, згідно пп.є)ж) пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщенні промислових підприємств. При цьому, зазначена норма Кодексу звільняє від оподаткування не тільки будівлі, що перебувають у власності промислових підприємств, а й аналогічні будівлі, що перебувають у власності будь - яких суб'єктів господарювання, в тому числі й у власності фізичних осіб-підприємців.

Представник позивача до суду надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача проти позову заперечувала, з мотивів, викладених у відзиві на позов.

В обґрунтування якого зазначила, що Горинською сільською радою Малинського району Житомирської області відповідно до рішення від 08.07.2015р. встановлена ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості. Крім того зазначила, що п.п. "є" та "ж" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України не можуть бути застосовані у даному випадку до позивача, оскільки дане обмеження встановлено стосовно об'єктів оподаткування юридичних осіб, а не фізичних осіб - підприємців. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Головним управління ДФС у Житомирській області (далі - ГУ ДФС в Житомирській області) винесено податкове повідомлення-рішення №14377-13 від 22.06.2017р., яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 2164,84грн. (а.с. 9) та податкове повідомлення-рішення №9694-13 від 31.05.2017р., яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 2513,47 грн.

Позивач не погодився з відповідними рішеннями контролюючого органу, у зв'язку з чим, звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон № 71-VIII), яким було введено новий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. У "Прикінцевих положеннях" Закону № 71-VIII міститься пряма норма щодо введення цього Закону у дію з 01 січня 2015 року.

Відповідно до п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини 1 статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

За приписами статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з п.п.10.1.1 п.10.1 ст.10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно.

У свою чергу, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених ПКУ, вирішують питання відповідно до вимог зазначеного кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (пункт 10.3 статті 10 Податкового кодексу України).

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (пункт 10.5 статті 10 Податкового кодексу України).

Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до ст.3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

Згідно із пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Зазначені норми узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Частиною 3 статті 27 Бюджетного кодексу України передбачено, що закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Отже, Бюджетним кодексом України встановлено, що між прийняттям закону (набрання чинності) і введенням його в дію триває певний проміжок часу. Це узгоджується з основами теорії права, яка розділяє такі юридичні факти.

З аналізу викладеного випливає, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2016 році, таке рішення мало бути прийнято та оприлюднене до 15 липня 2015 року.

Разом з тим, встановлено, що 08.07.2015р. Горинською сільською радою Житомирської області на 32 сесії 6 скликання прийнято рішення "Про затвердження місцевих зборів та податків", затверджено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб у розмірі 1,5 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр.

Таким чином, виходячи з наведених вище норм податкового законодавства, податок на нерухоме майно не може бути визнаний обов'язковим до сплати в 2016 році, оскільки відсутні докази оприлюднення до 15 липня минулого 2015 року рішення про встановлення таких податків і зборів Горинською сільською радою.

Що стосується твердження представника позивача про те, що наявні підстави для застосування п.п.є) ж) пп. 266.2.2. п.266.2. ст.266 Податкового кодексу України до ОСОБА_2, то суд зазначає наступне.

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав власності та нерухоме майно громадянин ОСОБА_2 є власником:

- комплексу, Будівлі теплиці та водонапірної башні (загальною площею 157,1 кв.м) яка розташована за адресою Житомирська обл., Малинський район, с. Горинь, вул. Центральна, 30-а;

- нежитлової будівлі, молочний блок (загальною площею 121,6 кв.м.), яка розташована за адресою Житомирська обл., Малинський район, с. Горинь, вул. Центральна, 30-а.

На підставі договору оренди від 10 травня 2011 року ФОП ОСОБА_2 на праві строкового платного користування належить земельна ділянка під розміщення цеху з обробки природного каменю (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення), яка знаходиться за межами населеного пункту Горинської сільської ради Малинського району загальною площею 0,41013 га, кадастровий номер 1823480800:11:000:0010.

Рішенням Горинської сільської ради Малинського району Житомирської області №42 від 26.06.2008 року "Про надання дозволу на реконструкцію з добудовою приміщення молочного блоку під цех з обробки каменю" ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проектно-кошторисної документації на реконструкцію з добудовою приміщення молочного блоку під цех з обробки каменю с. Горинь вул. Центральна, 30а.

25.06.2011р. інспекцією ДАБК у Житомирській області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт відносно реконструкції з добудовою приміщення молочного блоку під цех по обробці каменю, де замовником є ФОП ОСОБА_2

Статтею 266 Податкового кодексу України визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільги зі сплати цього податку.

Підпунктом є) підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачена пільга з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, шляхом виключення з об'єктів оподаткування будівель промисловості, зокрема, виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств.

Враховуючи відсутність у Податковому кодексі України конкретизованого переліку нерухомого майна, що відноситься до будівель промисловості, та визначення поняття "промислове підприємство" податковий орган дійшов висновку про те, що у власності позивача є об'єкти нежитлової нерухомості, які підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Натомість у спірних відносинах варто врахувати те, що належні позивачу об'єкти нерухомості відносяться до категорії будівель нежитлового фонду, а відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та видами його діяльності є лісопильне та стругальне виробництво, різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю.

Як наслідок можливо стверджувати, що діяльність позивача відноситься до діяльності промислових підприємств, оскільки вона спрямована на виробництво товарів і послуг.

За таких обставин, будівлі, як виробничі, так і адміністративні й допоміжні, що входять до складу комплексу та використовуються для цілей забезпечення діяльності позивача необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні п.п "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, що дає підстави для висновку, що придбані позивачем нежилі приміщення підпадають під визначення "будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств", як наслідок відповідач не мав права нараховувати податок на нерухоме майно.

Щодо посилань представника відповідача про виключність застосування норми п. п. "є" п. 266.2.2. ст. 266 ПК України до юридичних осіб, а не до фізичних осіб - підприємців, то суд зазначає, що в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого пп.4.1.11 п. 4.1 ст. 4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у пп. 4.1.8 п. 4.1 ст. 4 ПК України вказана норма не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам - підприємцям, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.

Тому, з урахуванням приписів підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ, а також того, що позивач є власником нежитлової будівлі, а саме: нежитлового приміщення – молочний блок, що використовується ним під цех з обробітку каменю, який за своїм функціональним призначенням слід віднести згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 до "Будівлі промисловості" (1251)будівель будівельних матеріалів (підклас 1251.8), суд дійшов висновку, що контролюючим органом помилково віднесено належну позивачу нежитлову будівлю до об'єктів оподаткування податковим на нерухоме майно. Також, суд вважає, що в даному конкретному випадку, будівлі, як виробничі, так і допоміжні, які входять до складу майна, що фактично використовуються позивачем за функціональним призначенням для цілей забезпечення своєї діяльності у комплексі під цех з обробітку каменю, то водонапірну башню також необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні п.п "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Це в свою дає підстави для висновку, що належні позивачу нежитлове приміщення разом із допоміжним майном – водонапірна башня підпадають під визначення «будівлі промисловості».

Разом з тим, відповідно до п.п. ж) пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Абзацом 11 ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» № 2238-ІІІ від 18.01.2001 передбачено, що сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Так, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ОСОБА_2 належить на праві строкового платного користування земельна ділянка площею 1,8256 га з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» (а.с. 39).

Разом з цим, суд зважає на те, що значення терміну "сільськогосподарський товаровиробник" також наведено у статті 1 Закону України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою" від 09.02.2012 № 4391-VI (далі - Закон №4391-VI).

За змістом положень статті 1 Закону 4391-VI, сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі з власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Згідно зі абз. 2 ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23.09.2008 №575-VI, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 N 507 (далі - ДК 018-2000), будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" клас 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства". Цей клас включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін.

Так, відповідно до матеріалів справи, зокрема, інформації з Державного реєстру прав власності та нерухоме майно громадянин ОСОБА_2 є власником: Будівлі теплиці, яка розташована за адресою Житомирська об, Малинський район, с. Горинь, вул. Центральна, 30-а.

Окремо, слід зазначити, що згідно розділу 1 "Основні терміни та визначення" Методики розрахунку індексу обсягу сільськогосподарського виробництва, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №53 від 16.02.2009р. основними категоріями товаровиробників (виробників продукції сільського господарства) у сільському господарстві є сільськогосподарські підприємства та господарства населення. Господарства населення-домогосподарства, що здійснюють сільськогосподарську діяльність як з метою самозабезпечення продуктами харчування, так і з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи те, що теплиці, які належать позивачу на праві власності відносяться до "Будівель сільськогосподарського призначення", в тому числі призначені для використання як у сільськогосподарській діяльності та і у домогосподарстві, суд вважає неправомірним визначення до позивача податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відносно належної позивачу будівлі теплиці, оскільки відповідно до п.п.ж) п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПКУ така не є об'єктом оподаткування.

Щодо посилань представника відповідача на те, що п. 4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" визначено, що в 2016 році до відповідних рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", то суд зазначає наступне.

Так, принцип стабільності податкового законодавства, п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, регламентує, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Варто зазначити, що податкове законодавство складається у тому числі й з рішень органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків і зборів, прийнятих за правилами, встановленими Кодексом (п. 3.1 ст. 3 Кодексу), а офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами (п. 12.5 ст. 12 Кодексу).

Таким чином, принцип стабільності податкового законодавства поширюється і на відповідні рішення органів місцевого самоврядування.

Суд зауважує, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" призупинено дію тільки п. 12.3.4 Кодексу, на інші норми Кодексу щодо порядку прийняття рішень органами місцевого самоврядування Закон не поширюється.

Насамперед, норма щодо прийняття до початку наступного бюджетного періоду рішень про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг передбачена також пп. 12.4.3 п. 12.4 ст. 12 Кодексу.

Крім того, згідно п. 5 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Отже аналізуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що рішення Горинської сільської ради Малинського району від 08.07.2015р. набуває чинності з дня офіційного оприлюднення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області №14377-13 від 22.06.17р. та №9694-13 від 31.05.17р. скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 640,00 грн. У зв'язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 640,00 грн.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 39459195) №14377-13 від 22.06.17р. та №9694-13 від 31.05.17р.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (с. Буки, Малинський район, Житомирська обл., 11653, і.н. 276570936) 640 гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 39459195).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Липа

Повне судове рішення складене 04 вересня 2018 року