Рішення № 76298819, 07.09.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 вересня 2018 р. № 2040/6590/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1М.) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (далі по тексту – відповідач, Слобожанське ОУПФУ), в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 19.07.2018 р. про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1;

- зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1, як не працюючому пенсіонеру, з надбавкою як дитині війни, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч.1 ст.28, ч.3 ст.29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з дати звернення - 01 березня 2017 року на визначений пенсіонером банківський рахунок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що до 1994 року проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

01.03.2017р. представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 особисто звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова із заявою про призначення пенсії за віком (Додаток 2 до Порядку № 22-1). До заяви додано всі необхідні та достатні документи для призначення пенсії за віком.

Постановою КМУ № 988 від 21.12.2016р. Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова реорганізовано шляхом злиття у Слобожанське об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова.

22.12.2017р. Слобожанським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Харкова супровідним листом № 15775/48-02-03 надіслано рішення Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова від 06.03.2017р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

В обґрунтування прийнятого рішення управлінням зазначено, що заява про визначення пенсії подається за місцем проживання (реєстрації). До заяви додається документ про місце проживання (реєстрації).

23.03.2018р. представник позивача - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2018р. по справі № 820/2207/18 визнано протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_3.

Зобов'язано Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України міста Харкова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.03.2017р. про призначення пенсії за віком.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 року по справі №820/2207/18 відповідач – Слобожанське об’єднане управління пенсійного фонду України м. Харкова повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 від 01.03.2017 року про призначення пенсії за віком.

Супровідним листом № 11911/48-02-03 від 03.08.2018 року Слобожанське ОУПФУ надіслало витяг з рішення від 19.07.2018 року, яким у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відмовлено. В обґрунтування прийнятого рішення управлінням зазначено, що відповідно до п. 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається за місцем проживання (реєстрація). За наданими документами громадянка України ОСОБА_1 проживає в державі Ізраїль. Проте, позивач з таким рішенням не погоджується, у зв'язку з чим просив задовольнити зазначені позовні вимоги в повному обсязі.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу і отримана уповноваженою особою.

Відповідач, у встановлений судом строк, надав відзив на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволені позову зазначивши, що 01.03.2017 року позивачка звернулась до управління через уповноважену особу ОСОБА_2, надала заяву від 23.03.2017 року про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». З 01.01.2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Пунктом 2 ч.1 ст. 49 вказаного Закону було передбачено, що виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Договір між Україною та Ізраїлем в галузі пенсійного забезпечення, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, відсутній.

До заяви про призначення пенсії за віком додається документи про місце проживання (реєстрації) заявника. У наданому закордонному паспорті громадянки України ОСОБА_1 відсутня реєстрація місця проживання, довідку з місця проживання заявниця також не надала. В заяві про призначення пенсії вказано місце проживання – Ізраїль, АДРЕСА_1.

Зазначає, що аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного суду від 06.02.2018 в справі №425/1867/16-а (№ провадження К/9901/3780/18) і в справі № 723/2676/14-а (№ провадження К/9901/1543/18). Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 права на пенсію за віком відповідно до діючого законодавства України не має.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, а тому суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 КАСУ справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон (а.с.15).

В період з 1967 по 1993 рік позивач працювала на Харківському заводі транспортного устаткування (після реорганізації - Державне підприємство «Харківський завод транспортного устаткування), що підтверджується копією архівної довідки (а.с.11,13).

В 1994 році позивач виїхав на постійне проживання до Ізраїлю. На час виїзду за кордон на постійне проживання позивач не досяг пенсійного віку, за призначенням пенсії до державних органів України не звертався і пенсія йому не призначалась.

ОСОБА_1 при досягненні пенсійного віку через свого представника звернувся до Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком, до якої додала копії паспорту, картки платника податків, відповідні довідки про підтвердження стажу та про заробітну плату, довідку про навчання, диплому, довіреність тощо (а.с.8).

За результатами розгляду вказаної заяви відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 06.03.2017 б/н (а.с.18).

Як вбачається зі змісту вказаного рішення, відповідачем визначено підставу для відмови в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - ненадання ОСОБА_1 документів, що підтверджують місце проживання (реєстрації).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 року по справі № 820/2207/18 позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі міста Харкова у призначенні ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. – НОМЕР_1; місце проживання – Ізраїль, АДРЕСА_1) пенсії за віком на підставі заяви від 01.03.2017 р. Зобов'язано Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України міста Харкова (місцезнаходження – 61140, Харківська область, місто Харків, вул. Гольдбергівськка, буд. 15; ідентифікаційний код – 41247824) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. – НОМЕР_1; місце проживання – Ізраїль, АДРЕСА_1) від 01.03.2017 р. про призначення пенсії за віком (а.с. 19-20).

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 року по справі №820/2207/18 відповідач – Слобожанське об’єднане управління пенсійного фонду України м. Харкова повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 від 01.03.2017 року про призначення пенсії за віком.

Супровідним листом № 11911/48-02-03 від 03.08.2018 року Слобожанське ОУПФУ надіслало витяг з рішення від 19.07.2018 року, яким у призначенні пенсії за віком ОСОБА_4 відмовлено. В обґрунтування прийнятого рішення управлінням зазначено, що відповідно до п. 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається за місцем проживання (реєстрація). За наданими документами громадянка України ОСОБА_1 проживає в державі Ізраїль (а.с.22).

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч.2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно п.2.9 Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про громадянство України", документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, суд зазначає, що у рішенні Європейського Суду з прав людини ( далі - ЄСПЛ) у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначено, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

З урахуванням вище зазначених правових норм та практики ЄСПЛ, а також положень ст. 22, 24, 46 Конституції України, суд зауважує, що право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як місце його проживання.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справа про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення Слобожанського ОУПФ України м. Харкова про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1, через що позовні вимоги про визнання протиправним рішення Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 19.07.2018 р. про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1, як не працюючому пенсіонеру, з надбавкою як дитині війни, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч.1 ст.28, ч.3 ст.29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з дати звернення - 01 березня 2017 року на визначений пенсіонером банківський рахунок, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень п. 2, п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов’язати відповідача - суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 та ч. 4 ст. 245 КАС України.

При цьому, аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення.

У спірних правовідносинах право позивача на пенсію за віком кореспондує обов'язок відповідача прийняти відповідне рішення та вчинити такі дії.

У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення. Це цілком узгоджується з положеннями п. 4 ч. 2 та ч. 4 ст. 245 КАС України.

Разом з тим, дійсно існують випадки, у яких суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень діяти певним чином і це вбачається з аналізу зазначених вище норм Кодексу адміністративного судочинства.

Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”. У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Отже, у такому випадку буде відсутнім факт невиконання обов'язку та, відповідно, факт порушення прав позивача.

Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Суд зауважує, що суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року за № 13 викладено позицію щодо неможливості суду підміняти собою органи владних повноважень, згідно якої суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: "Класс та інші проти Німеччини" від 6 вересня 1978 року, "Фадєєва проти Росії" (Заява № 55723/00), Страсбург, від 9 червня 2005 року, "Кумпене і Мазере проти Румунії" (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17 грудня 2004 року - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах вже двічі реалізував свої дискреційні владні повноваження, прийнявши рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, через що зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію позивачу є належним способом захисту прав позивача.

У свою чергу позовна вимога про зобов’язання призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 з надбавкою як дитині війни, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч.1 ст.28, ч.3 ст.29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" задоволенню не підлягає, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що розмір пенсії буде обмежений у розмірі та, внаслідок таких протиправних дій відповідача, буде порушено права позивача на належний її розмір з урахуванням такої надбавки.

Правовий статус дітей війни і основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року N2195-IV.

Статтями 1, 2 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою: визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни; надання дітям війни соціальної підтримки.

Згідно із ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» законодавство України про соціальний захист дітей війни складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів України. Державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Так, ст 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") визначено, що до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Водночас, п.4 постанови Кабінету Міністрів від 28 грудня 2011 р. N1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", провадиться у розмірі 66,43 гривні.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався до пенсійного органу лише для призначення пенсії за віком, про що свідчать прийняті ним рішення.

Представником позивача у заяві до пенсійного органу додатково не вказувались підстави та не надавались документи, що підтверджують право позивача на отримання будь-яких інших надбавок до пенсійних виплат.

Суд зауважує, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом, є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Водночас, предметом вказаного позову не є оскарження розміру призначеної пенсії або оскарження про відмову у її виплаті з урахуванням надбавки позивачу як дитині війни, а є відмова у її призначенні.

У зв’язку з чим рішення щодо відмови у нарахуванні та виплаті надбавки як дитині війни, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч.1 ст.28, ч.3 ст.29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідачем не приймалось, а тому вказані вимоги заявлені позивачем передчасно.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 19.07.2018 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов'язати Слобожанське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (вул. Гольдбергівська, 15, м. Харків, 61140, код ЄДРПОУ 41247824) призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, Ізраїль, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1), як не працюючому пенсіонеру, з дати звернення - 01 березня 2017 року на визначений пенсіонером банківський рахунок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути зі Слобожанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (вул. Гольдбергівська, буд.15, м. Харків, 61140, код за ЄДРПОУ 41247824) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, Ізраїль, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) у розмірі 352,40 грн. (триста п’ятдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 07 вересня 2018 року.

Суддя Бадюков Ю.В.