Рішення № 76298607, 29.08.2018, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/8166/16-ц

Провадження № 2/185/77/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2018 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондаренко В.М.,

за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Павлоградської міської ради, про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Павлоградської міської ради, про стягнення боргу, в якій просив стягнути з відповідача, як законного представника неповнолітнього ОСОБА_5, на його користь суму боргу в розмірі 600 000,00 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилався на те, що між ним та нині померлим ОСОБА_6 20 листопада 2014 року була укладена угода про купівлю-продаж будинку № 57 по вулиці Пролетарській (змінила назву на Робочу) у м. Павлограді Дніпропетровської області, що підтверджується розпискою від 20.11.2014 року, яка була власноручно написана ОСОБА_6 Згідно вищезазначеної розписки ОСОБА_6 отримав кошти в розмірі 600 000,00 грн. в рахунок купівлі-продажу зазначеного будинку та повинен був переоформити цей будинок на його ім’я або повернути кошти до 20 листопада 2015 року. 12 жовтня 2015 року ОСОБА_6 помер та не встиг виконати умови угоди. 10.09.2016 року він, як кредитор, звернувся до Першої Павлоградської державної нотаріальної контори з вимогою довести до відома спадкоємців ОСОБА_6 щодо наявної перед ним заборгованості 600 000,00 грн., але нотаріусом було відмовлено, так як зазначену вимогу було подано до нотаріуса після спливу шестимісячного строку і по спадковій справі після померлого 12 жовтня 2015 року ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 червня 2016 року на ім’я малолітнього сина – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та запропоновано звернутися до суду за вирішенням питання. Вважає, що він має право на пред’явлення вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину протягом одного року, так як він не одноразово намагався вирішити питання повернення боргу з відповідачем.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на доводи та підстави викладені у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав повністю на тих підставах, що позивач пропустив строк для пред’явлення претензії (вимоги) кредитора до спадкоємців померлого ОСОБА_6 Крім того, відповідно до висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 28/1.1/253 від 14.06.2018 року встановлено, що рукописний текст у розписці від імені ОСОБА_6 від 20.11.2016 року виконаний самим позивачем, підписи від імені позивача у розписці від імені ОСОБА_6 – виконані позивачем, а підписи від імені ОСОБА_6 у розписці від імені ОСОБА_6 – виконані не позивачем, а іншою особою.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Павлоградської міської ради в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, при ухваленні рішення просить врахувати інтереси дитини.

Свідки в судовому засіданні зі сторони позивача ОСОБА_7, ОСОБА_8, які були присутні при передачі грошей та складанні розписки від 20.11.2014 року, підтвердили в судовому засіданні факт передачі грошей в рахунок купівлі-продажу житлового будинку між позивачем та нині померлим ОСОБА_6

Суд, вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до розписки від 20.11.2014 року ОСОБА_6 отримав грошові кошти в розмірі 600 000,00 грн. від ОСОБА_3 за будинок та зобов’язався перереєструвати будинок № 57 по вулиці Пролетарській (нині Робоча) м. Павлограда або повернути отримані грошові кошти до 20.11.2015 року, в присутності свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8

ОСОБА_6 помер 12 жовтня 2015 року, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Павлограду Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області 13 жовтня 2015 року зроблений відповідний запис за № 1359.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 16 червня 2016 року державним нотаріусом Першої Павлоградської державної нотаріальної контори, спадкоємцем житлового будинку № 57, який розташований на земельній ділянці по вулиці Робочій у місті Павлограді, Дніпропетровської області, після померлого ОСОБА_6 є його син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що в реєстрі зроблений відповідний запис за № 2-959.

Законним представником ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідно до свідоцтва про народження, виданого 06.09.2004 року відділом реєстрації актів цивільного стану Павлоградського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 777 від 06.09.2004 року, є його мати – ОСОБА_9, яка змінила прізвище на ОСОБА_4.

Отже, судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли з приводу пред’явлення вимог позивача, як кредитора, до спадкоємця майна прийнятого після померлого.

Відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України кредитор спадкодавця повинен протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Як вбачається з листа Першої Павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 13.09.2016 року за № 3998-02-14, претензію (вимогу) кредитора ОСОБА_3 від 10.09.2016 рокудо спадкоємців було подано до нотаріуса після спливу шестимісячного строку і, так як, по спадковій справі після померлого 12 жовтня 2015 року ОСОБА_6 було видано вже свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 червня 2016 року на ім'я малолітнього сина – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, тому нотаріусом було відмовлено у доведенні боргових зобов’язань померлого до спадкоємців, у зв’язку з неможливістю.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права й обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком прав і обов'язків, зазначених у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 цього Кодексу).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 1281 ЦК України, якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців , які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто процесуальними нормами встановлено обов'язок учасників справи доказувати обставини при невизнані або оспорюванні них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, тоді як суду не доведено позивачем той факт, що останній не знав і не міг знати про відкриття спадщини, після померлого 12 жовтня 2015 року ОСОБА_6

Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Разом з тим, положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки, це строки, у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право, а не є строком позовної давності.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України по справах № 6-33 цс 15 від 08.04.2015 року, № 676/1958/16 від 12.04.2017 року.

З наведеного вбачається, що позивач, як кредитор, пред'явив вимоги до спадкоємця, що прийняв спадщину, з порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України, що згідно з частиною четвертою цієї норми позбавляє його права вимоги до спадкоємців.

Суд не дає оцінку показам свідків та висновку судової почеркознавчої експертизиДніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 28/1.1/253 від 14.06.2018 року, якою встановлювались справжність намірів позивача та нині померлого ОСОБА_6 (посвідчених написом та підписом обох), проведеної в ході розгляду зазначеної справи, так як підставою для відмови у позові відповідно до встановлених спадкових правовідносин, між позивачем та іншим відповідачем є саме порушенням строків, встановлених статтею 1281 ЦК України.

З огляду на викладене суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітньої дитини: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Павлоградської міської ради, про стягнення боргу слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови у позові судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Стосовно судових витрат, пов’язаних з наданням професійної правничої допомоги слід зазначити наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, з аналізу статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат, пов’язаних з правничою допомогою адвоката має бути визначений умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Відповідно до п. п. 47, 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст. ст. 12, 46, 56 ЦПК).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом стягується не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (складання позовної заяви, надання консультацій).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Із матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_4 та адвокатом ОСОБА_10 11.11.2016 року укладено договір про надання правової допомоги, з розрахунком судових витрат та актом здачі-приймання виконаних робіт від 11.11.2016 року, квитанцією від 21.11.2016 року на суму 2 000,00 грн., які підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, так як вони належним чином документально підтверджені та доведені.

Крім того, за проведення судової почеркознавчої експертизиДніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, відповідно до квитанції від 21.05.2018 року, відповідачем була сплачена сума 900,48 грн., яка також підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2016 року було вжито заходів забезпечення позову, а саме накладено арешт на будинок № 57 по вулиці Робоча у місті Павлограді Дніпропетровської області.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Тому, суд вважає, що вжиті судом заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітньої дитини: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Павлоградської міської ради, про стягнення боргу - відмовити в повному обсязі.

Скасувати вжиті судом заходи забезпечення позову, а саме зняти арешт з будинку № 57 по вулиці Робоча у місті Павлограді Дніпропетровської області.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, судові витрати, пов’язані з розглядом справи, а саме витрати за проведення експертизи в розмірі 900 (дев'ятсот) грн. 48 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення, а учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.М. Бондаренко