Рішення № 76298541, 07.09.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

07 вересня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2396/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

08 серпня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати неправомірними дії Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати заборгованості з виплати пенсії за період з 01 липня 2014 року по 30 квітня 2018 року ОСОБА_1;

- зобов'язати Біловодське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити заборгованість з виплати пенсії за період з 01 липня 2014 року по 30 квітня 2018 року ОСОБА_1, шляхом перерахунку на поточний рахунок, відкритий в АТ “Ощадбанк”.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером та з листопада 2017 року перебуває на обліку в Біловодському об’єднаному управлінні Пенсійного Фонду Луганської області. Згідно довідки від 14.11.2017 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа. До травня 2018 року пенсію відповідач не виплачував, посилаючись на різні перевірки. При цьому, коли позивач став на облік в Біловодському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області представники відповідача обіцяли виплатити всю заборгованість по пенсії починаючи з липня 2014 року. У травні 2018 року позивач вперше отримав пенсію у місячному розмірі. З телефонної розмови з працівником Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області позивачу стало відомо, що пенсію за період з листопада 2014 року по квітень 2018 року йому нараховано, однак, її виплату призупинено до введення особливого порядку виплати заборгованості. Позивач вважає зазначені дії щодо припинення виплати заборгованості по пенсії протиправними і такими, що порушують його конституційні права, а тому змушений звернутись до суду.

Відповідач позов не визнав надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що в листопаді 2017 позивач звернувся до Біловодського ОУПФУ із заявою про взяття на облік пенсійної справи. З квітня 2018 року позивача взято на облік до Біловодського ОУПФУ. Зазначає, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району операції об’єднаних сил. Позивачу поновлено виплату пенсії з 01 травня 2018 року, однак заборгованість з пенсії за період з 01.11.2017 по 30.04.2018 нараховано та включено в додаткову відомість вересня 2018 року виплати поточної заборгованості відповідно до Постанови КМУ від 25.04.2018 № 335 “Про внесення змін до постанови КМУ від 08 червня 2016 № 365”. Борг з 01.11.2014 по 30.10.2017 буде нарахований та виплачений після прийняття окремої постанови (арк.спр. 19-22) .

В подальшому на судовий запит від 06.09.2018 (арк.спр. 26) відповідачем надано додаткові пояснення в яких зазначено, що відповідно до центральної бази одержувачів пенсії останньою датою нарахування пенсії ОСОБА_1, до поновлення є липень 2014 року. Сума невиплаченої пенсії за період з 01.08.2014 по 30.04.2018 становить 76593,61 грн. (арк.спр. 28).

Ухвалою суду від 09 серпня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати дану справу в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені) (арк. спр. 1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером та отримує пенсію відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (арк. спр. 23-25,29-30).

Позивачу видано пенсійне посвідчення серії АВ 401586 (арк.спр. 11).

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 14 листопада 2017 року № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач перемістився за адресою: 92800, смт. Біловодськ, Луганська область, вул. ім. Шевченко, б.43, місце реєстрації позивача є: вул. ЛДАУ, б. 26, кв. 56, м. Луганськ (арк.спр. 10).

В листопаді 2017 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про взяття на облік (арк. спр. 19).

Позивача взято на облік до Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з квітня 2018 року (арк.спр. 19)

Відповідно до протоколу від 05.09.2018 ОСОБА_1 виплачена пенсію за період з травня 2018 року по вересень 2018 року. (арк. спр. 25).

Також відповідно до протоколу від 10.04.2018 відповідачем зроблено розрахунок заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_1 з серпня 2014 року по травень 2018 року та визначено заборгованість за вказаний період у розмірі 76593,61 грн. (арк.спр. 29-30).

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо ненарахування пенсії позивачу за період з липня 2014 року по жовтень 2014 року та невиплати заборгованості по пенсії за період з 01 листопада 2014 року по 30 квітня 2018 року.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3ст. 3 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі -Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що позивач до 14 листопада 2017 року мешкав на тимчасово окупованій території у м. Луганську.

Відповідно до пояснень відповідача та протоколу від 10.04.2018 пенсія ОСОБА_1 була нарахована по липень 2014 року включно (арк.спр. 28-29).

Таким чином, вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача в частині невиплати йому пенсії за липень 2014 року та зобов’язання виплатити пенсію за липень 2014 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

ОСОБА_1 вперше зареєстрований як внутрішньо переміщена особа 14.11.2017 (арк.спр. 10) та в листопаді 2017 року звернувся до Біловодського ОУПФ України Луганської області із заявою про взяття його на облік та поновлення виплати пенсії.

З посиланням на ст. 46 Закону № 1058 відповідач вважає, що позивач втратив право на отримання пенсії з період з серпня 2014 року по жовтень 2014 року включно, оскільки звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії лише у листопаді 2017 року, а тому період з серпня 2014 року по 30 жовтня 2014 року знаходиться поза межами трирічного строку, який, на думку відповідача, є присічним.

Однак суд не погоджується з вказаною позицією. Відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії..

Тобто, Законом передбачено, що не підлягає виплаті заборгованість по пенсії поза межами трирічного строку лише у випадку, коли її невиплата сталася з власної вини пенсіонера.

Однак, жодних доказів того, що ОСОБА_1 не отримав пенсію за період з серпня 2014 року по жовтень 2014 року з власної вини відповідачем не надано.

Суд зазначає, що до листопада 2017 року позивач постійно мешкав у місті Луганську, що підтверджено даними його паспорту (арк. спр. 8).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085 затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. За даними Переліку місто Луганськ віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Постановою Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VIII “Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями” визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких, відповідно до Закону України “Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей” від 16.09.2014 № 1680-VII запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

17 березня 2015 року Верховною Радою України також прийнято постанову № 252-VIII “Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування”, якою передбачено, що до окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" тимчасово запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, належать райони або їх частини, міста, селища і села, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена додатком до цієї Постанови, що відповідає Мінському меморандуму від 19 вересня 2014 року.

Місто Луганськ відноситься до населених пунктів, які розташовані на території, обмеженій державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена п.1 постанови 252-VII, а відтак офіційно встановлено, що місто Луганськ є тимчасово окупованою територією України.

Початок антитерористичної операції та подальша окупація міста Луганська стались не з вини позивача та не залежали від його волі.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтями 2 та 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

З метою встановлення механізму призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі – Порядок № 365).

Однак, вказаним Порядком не встановлено обов’язок для громадян України здійснити обов’язкове переміщення з тимчасово окупованих територій до населених пунктів, підконтрольних українській владі, як і не встановлено строків такого переміщення.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не перемістився з окупованої території не з власної вини, а через існування об’єктивних перешкод, а саме проведення антитерористичної операції на території Луганської області та окупації міста Луганська незаконними збройними формуваннями та російськими окупаційними військами.

Оскільки відповідачем не доведено наявність вини ОСОБА_1 у не отриманні пенсії за період з серпня 2014 року по 31 жовтня 2014 року, відмова у виплаті заборгованості по пенсії за вказаний період є незаконною, а тому суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з серпня 2014 року по 31 жовтня 2014 року включно.

Щодо заборгованості по пенсії за період з листопада 2014 року по 30 квітня 2018 року, то право позивача на пенсію за вказаний період не є спірним. Відповідачем пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на п. 15 “Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку, що вимога позивача щодо зобов'язання відповідача виплатити заборгованість за період з 01 серпня 2014 року по 31 березня 2018 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Окрім того, суд зазначає, що позивач просить суд звернути рішення до негайного виконання у межах суми стягнення заборгованості з виплати пенсії за 12 місяців.

Згідно частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Статтею 46 Закону № 1058 визначено порядок виплати несвоєчасно отриманої пенсії, а саме зазначено, що частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

З урахуванням положень статті 46 Закону № 1058 суд вважає за можливе звернути рішення до негайного виконання в межах стягнення заборгованості з виплати пенсії за 12 місяців.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З огляду на викладене, з метою захисту прав позивача та належного виконання судового рішення суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 09.08.2018 ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору у розмірі 704,80 грн до ухвалення судового рішення в справі.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України визначено якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про задоволення основних вимог ОСОБА_1, відповідно до приписів частини другої статті 133 КАС України судовий збір у розмірі 704,80 грн до Державного бюджету України слід стягнути з Біловодського ОУПФУ.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати заборгованості з пенсії за період з 01 серпня 2014 року по 30 квітня 2018 року ОСОБА_1;

Зобов’язати Біловодське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (92800, Луганська область, смт. Біловодськ, вул. Центральна, буд. 77, код ЄДРПОУ 41247269) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: вул. ЛДАУ, б. 26, кв. 56, м. Луганськ, адреса проживання: 92800, смт. Біловодськ, Луганська область, вул. ім. Шевченко, б.43) заборгованість з виплати пенсії з 01 серпня 2014 року по 30 квітня 2018 року, шляхом перерахунку на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».

У задоволенні позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача в частині невиплати пенсії за липень 2014 року та зобов’язання виплатити пенсію за липень 2014 року відмовити за необґрунтованістю.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заборгованості по пенсії за 12 місяців.

Зобов'язати Біловодське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (92800, Луганська область, смт. Біловодськ, вул. Центральна, буд. 77, код ЄДРПОУ 41247269) подати до Луганського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

Стягнути на користь Державної судової адміністрації України за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) за рахунок бюджетних асигнувань Біловодського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (92800, Луганська область, смт. Біловодськ, вул. Центральна, буд. 77, код ЄДРПОУ 41247269) судовий збір в сумі 704,80 грн (сімсот чотири грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя ОСОБА_2