Рішення № 76297496, 07.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2018 р. Справа№0540/5691/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації

про: визнання бездіяльності Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації протиправною, яка полягає у невиплаті допомоги ОСОБА_1 при народженні дитини, зобов’язання Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації поновити нарахування допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 та виплатити з моменту припинення з 01.05.2017 року.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації протиправною, яка полягає у невиплаті допомоги ОСОБА_1 при народженні дитини, зобов’язання Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації поновити нарахування допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 та виплатити з моменту припинення з 01.05.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 22.01.2016 року вона народила сина ОСОБА_2. Позивач зазначає, що у зв’язку з проведенням антитерористичної операції у м. Донецьку у вересні 2016 року ОСОБА_1 отримала статус внутрішньо переміщеної особи та звернулась до Управління соціального захисту населення Нікольської районної адміністрації Донецької області з заявою про призначення допомоги при народженні дитини. Позивач вказує на те, що згідно рішення Комісії № 14 від 30.09.2016 року було вирішено призначити їй допомогу при народженні дитини з 01.01.2016 року, однак рішенням Комісії № 17 від 13.05.2017 року виплатити допомогу була припинена з 01.06.2017 року. 19.06.2017 року позивач надав до відповідача заяву про зміну адреси мешкання та нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, але рішенням комісії № 15 від 26.04.2018 року було відмовлено в поновленні виплати допомоги при народженні дитини. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують вимоги чинного законодавства. Крім того, позивач вказує на те, що вона та її дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, а соціальний захист – це комплекс організаційно – правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, держава зобов’язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Також, позивач зазначає, що в сім’ї якої виховується та проживає неповнолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Представник позивача до суду з’явився, через канцелярію суду надала заяву, відповідно до якої зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, а також просила суд розглядати справу в порядку письмового провадження.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що 16 вересня 2016 року позивач звернулася як внутрішньо переміщена особа до УСЗН Нікольської РДА з заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини надавши довідку про взяття на облік від 16.09.2016 року № НОМЕР_1. Відповідач вказує на те, що відповідно до постанови КМУ «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 року № 637, призначення та продовження усіх виплат соціальної допомоги внутрішньо переміщеним особам, здійснюються за місцем перебування та обліку таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Також, відповідач зазначив, що 30.09.2016 року відповідно до п. 12 Порядку Комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийняла рішення від 30.09.2016 року про призначення позивачці державної допомоги при народженні дитини. Відповідач посилається на те, що відповідно до пп. 2 п. 4 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 за наявності інформації про повернення внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованій території України, до населення пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, чи її виїзду за кордон, або отриманої такої інформації від МВС, СБУ, Держприкордонслужби, Національної поліції. ДМС інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних і фізичних осіб, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам проводиться додаткова перевірка. Відповідач вказує на те, що на виконання запиту Державної прикордонної служби України, управлінням була проведена додаткова перевірка у ході якої не підтвердилась достовірність зазначеної позивачкою в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи та було про це складено акт обстеження матеріально – побутових умов сім’ї. 13.05.2017 року за рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу була припинена виплата допомоги з 01.05.2017 року. 19.06.2017 року позивач звернувся як внутрішньо переміщена особа згідно довідки від 19.06.2017 року № 18905 до УСЗН Нікольської РДА за новою адресою: с. Федорівка вул. Зарічна, буд. 35. Відповідач вказує на те, що управлінням було проведено перевірку зазначеної позивачем в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування та за результатом якої був встановлений факт відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання відповідно до п. 8 Порядку було складено акт обстеження матеріально – побутових умов сім’ї та згідно рішення Комісії від 26.04.2018 року № 15 було відмовлено в поновлені виплати допомоги при народженні дитини. Відповідач вважає, що приймаючи рішення про відмову в поновленні виплати допомоги при народженні він діяв в межах чинного законодавства. З огляду на викладене відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заяв (клопотань) про розгляд справи в порядку письмового провадження або без участі представника управління до суду не надав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 липня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін на 13 серпня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року відкладено розгляд справи на 29 серпня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2018 року виправлено описку в ухвалі суду від 20 липня 2018 року.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що позивач та представник відповідача у судове засідання не з’явились, позивач просив суд розглядати справу в порядку письмового провадження, а представник відповідача не надав до суду заяв (клопотань) про розгляд справи без участі управління, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серія ВА 674767, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 11-13, 14).

22 січня 2016 року ОСОБА_1 народила сина – ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-НО № 713390 від 09.06.2016 року, виданим Жовтневим районним у місті Маріуполі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (а.с. 16).

З матеріалів справи встановлено, що позивач у вересні 2016 року звернулась до Управління соціального захисту населення Нікольської райдержадміністрацією з заявою про призначення допомоги при народженні.

Рішенням Управління соціального захисту населення Нікольської райдержадміністрацією від 30 вересня 2016 року № 14 позивачу призначено допомогу при народженні дитини (а.с. 62).

На виконання запиту Державної прикордонної служби України відповідачем було проведено перевірка у ході якої не підтвердилась достовірність інформації зазначеної позивачкою в заяві інформації про фактичне місце проживання / перебування внутрішньо переміщеної особи, про що було складено акт обстеження матеріально – побутових умов сім’ї.

Так, згідно Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 Комісією Управління соціального захисту населення Нікольської райдержадміністрації прийнято рішення про відмову у призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам з причин встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, згідно з акту обстеження матеріально – побутових умов сім’ї, про що складено протокол № 17 від 13 травня 2017 року (а.с. 58).

Рішенням до протоколу № 17 від 13 травня 2017 року позивачу відмовлено в призначенні (відновленні) соціальних виплат та припинено виплату допомоги з 01 травня 2017 року (а.с. 60).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 були взяті на облік як особи, які переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, у зв’язку зі зміною місця проживання, а саме: з м. Донецька до с. Федорівка, Володарського району, Донецької області, вул. Зарічна, буд. 35, що підтверджується відповідними довідками управління соціального захисту населення від 19 червня 2017 року № 12143 та № НОМЕР_3 відповідно (а.с. 15, 18).

Позивач, 19 червня 2017 року звернувся до відповідача з заявою, відповідно до якої зазначала про зміну фактичного місця проживання та надала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а також просила поновити виплату допомоги при народженні.

Відповідно до протоколу № 15 від 26 квітня 2018 року встановлено, що позивач відсутній за фактичним місцем проживання/перебування, згідно акту обстеження матеріально – побутових умов сім’ї (а.с. 59).

Рішенням до протоколу № 15 від 26 квітня 2018 року позивачу відмовлено в призначенні (відновленні) соціальних виплат (а.с. 61).

Судом встановлено, що позивач звернувся на «Урядову гарячу лінію» та просив надати інформацію стосовно підстав припинення виплати допомоги при народженні.

Листом від 21 червня 2018 року № 70-103-12-5 Нікольська районна державна адміністрація Донецької області повідомила ОСОБА_4, що призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється відпоповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 відповідно до рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (на підставі акту обстеження матеріально – побутових умов сім’ї). До заяви про призначення допоги при народженні дитини була надана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.09.2016 року № 12147 з зареєстрованою адресою: Донецька область, Нікольський район, с. Новоянісоль, вул. Миру, буд. 16. За результатом проведеної перевірки та на підставі підтвердження факту проживання внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно рішення Комісії від 30.09.20169 року № 14 ОСОБА_1 було призначена допомога при народженні дитини з 01.01.2016 року. За фактом проведеної повторної перевірки та встановлення відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання, згідно рішення Комісії від 13.05.2017 року № 17 виплата допомоги при народженні дитини була призначена з 01.06.2017 року. Також, зазначено, що 19.06.2017 року була надана заява про зміну адреси мешкання та нова довідка про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб згідно якої ОСОБА_1, мешкає: Донецька область, Нікольський район, с. Федорівка, вул. Зарічна, буд. 35. За результатами проведеної перевірки був встановлений факт відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання та згідно рішення Комісії від 26.04.2018 року № 15 було відмовлено в поновлені виплати дороги при народженні дитини (а.с. 20).

Не погодившись з діями відповідача щодо відмови в поновленні виплати допоги при народженні, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР, Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі по тексту - Закон № 2811), Законом України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року № 2402-ІІІ (далі по тексту – Закон № 2402).

Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 3 Закону одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).

Як встановлено судом, відповідач відмовив позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини у зв’язку з відсутністю позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи. Водночас, Законом № 2811-XII такої підстави для відмови у призначенні допомоги при народженні дитини не передбачено.

Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (далі по тексту - Закон № 1382), не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що ОСОБА_1 отримала таку допомогу в іншому органі соціального захисту населення на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Крім того, слід зазначити, що абз. 1 п. 55 розділу «Виплата державної допомоги сім'ям з дітьми» Порядку передбачає, що допомога, яка не отримана вчасно внаслідок невиконання її отримувачами умов, визначених цим Порядком, виплачується за минулий час з моменту призначення, але не більш як за шість місяців з місяця звернення за її одержанням, крім випадків, визначених у абзаці десятому пункту 35 цього Порядку.

Абзацом 2 пункту 35 Порядку передбачено, що призначені, але своєчасно не одержані суми державної допомоги сім'ям з дітьми з вини органу, що призначає або виплачує зазначену допомогу, виплачуються протягом будь-якого часу без обмежень.

Також, згідно п.8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської областей, затвердженого ПКМУ № 595 від 07.11.2014р. (з наступними змінами), особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого ПКМУ від 01.10.2014р. № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Як передбачено п. 9.1 Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.09.2006 року № 345 (далі - Інструкція), у разі переїзду отримувача соціальної допомоги в іншу місцевість виплата допомоги за старим місцем проживання (реєстрації) припиняється. За новим місцем проживання (реєстрації) допомога призначається (подовжується її виплата) на підставі заяви та документів, визначених у відповідних нормативно-правових актах.

Згідно п. 9.3 Інструкції на підставі поданої заяви про продовження виплати допомоги за новим місцем проживання (реєстрації) Управлінням формується Запит особової справи отримувача допомоги до Управління за попереднім місцем її отримання, який направляється поштою або видається особисто отримувачу допомоги (якщо це зазначено у заяві) для передачі зазначеному Управлінню. У разі отримання запиту особової справи отримувача допомоги Управління зобов'язане не пізніше ніж протягом трьох робочих днів припинити виплату соціальної допомоги та направити особову справу за місцем вимоги разом із Супровідним листом до особової справи отримувача допомоги. До справи додається Довідка-атестат та довідка про призначені та виплачені протягом останніх 6-ти місяців соціальні допомоги.

У разі неможливості отримати особову справу та Довідку-атестат допомога продовжується (призначається) за фактичним місцем проживання її отримувача на підставі електронної справи, отриманої від державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України».

За неможливості протягом місяця одержати Довідку-атестат з управлінь, що залишаються в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, з метою захисту права громадян України на одержання призначеної згідно з чинним законодавством державної допомоги, неотримані суми допомоги одержувачам виплачуються за минулий період на підставі інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному сайті Міністерства соціальної політики України.

Суд вважає, що позивач та її дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, а соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава зобов'язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Позивач, в сім'ї якої виховується та проживає неповнолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Суд також вважає, що вини позивача у не отриманні допомоги при народженні дитини вчасно не має. Позивач виховує дитину та виконує батьківські обов'язки, що не заперечується відповідачем. Обмежень в часі щодо поновлення виплати допомоги при народженні дитини, припиненої не з вини одержувача, в Законі України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”, Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та Тимчасовому порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської областей - не передбачено.

Суд звертає увагу на те, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Отже, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, оскільки зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, а саме Законом № 2811-XII.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Окрім того, суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 року № 826/12123/16 (залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2018 року) положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” від 5 листопада 2014 р. №637 визнано нечинними, оскільки останні не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.

Таким чином, враховуючи встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили обставини щодо не відповідності положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 правовим актам вищої юридичної сили, суд не приймає посилання представника відповідача на вказані нормативно-правові акти.

Приймаючи до уваги наведене, враховуючи необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин для прийняття відповідного рішення.

Крім того, відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для прийняття рішення про відмову в поновленні виплати допомоги. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право дитини на отримання соціальної допомоги, що призвело до його порушення, а тому вони підлягає захисту шляхом задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб’єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що рішення Управління соціального захисту населення Нікольської райдержадміністрації № 17 від 13 травня 2017 року та № 15 від 26 квітня 2018 року про відмову у призначені допомоги є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а дії відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 недоотриманої державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 є протиправними, а також необхідність зобов’язання відповідача поновити нарахування допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 та виплатити з моменту припинення з 01 травня 2017 року.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації.

Відповідно до вимог частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації протиправною, яка полягає у невиплаті допомоги ОСОБА_1 при народженні дитини, зобов’язання Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації поновити нарахування допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 та виплатити з моменту припинення з 01.05.2017 року – задовольнити.

Визнати дії Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 недоотриманої державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправними.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації № 17 від 13 травня 2017 року та № 15 від 26 квітня 2018 року про відмову ОСОБА_1 у призначені допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Зобов’язати Нікольської районної державної адміністрації поновити нарахування ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та виплатити з моменту припинення з 01 травня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Нікольської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03197247, 87000, Донецька область, Нікольський район, смт. Нікольське, вул. Свободи, буд. 112) на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 07 вересня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська В.В.