Рішення № 76296899, 05.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 р. Справа№0540/5889/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради (далі – Управління праці) про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 01.10.2011 року перебувала на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Куйбишевської районної в м. Донецьку ради та отримувала допомогу на дитину, над якою встановлено опіку з жовтня 2011 року по вересень 2014 року включно.

Проте, через бойові дії у місті Донецьку, з 01 жовтня 2014 року по 01 грудня 2016 року вказану допомогу не отримувала. Як зазначає позивач, виплату допомоги поновлено з 01.12.2016 року, при цьому не виплачена допомога за минулі часи.

На думку позивача, Управління праці протиправно не виплатило допомогу на дитину, над якою встановлено опіку за період, що передував її зверненню.

У зв’язку з чим позивач звернулася до суду із даним позовом в якому просить: 1) визнати протиправними дії Управління праці щодо відмови в розрахунку та виплати неотриманої допомоги на дитину над якою встановлено опіку за період з 01.10.2014 року по 30.11.2016 року; 2) зобов’язати відповідача здійснити виплату неотриманої допомоги на дитину, над якою встановлено опіку за період з 01.10.2014 року по 30.11.2016 року на загальну суму 72696,00 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06.08.2018 року відкрито провадження у справі із визначенням розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п’ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Також, 06.08.2018 року позивачу поновлено строк звернення до суду, про що постановлено ухвалу.

Станом на 06.09.2018 року від Управління праці відзив на позовну заяву не надійшов.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, про що свідчить копія паспорту громадянина України (а.с. 9). Позивач є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить відповідна довідка від 20.06.2017 року № НОМЕР_1, адреса фактичного місця проживання позивача є вул. Доценка, буд. 117, м. Мирноград, Донецька область (а.с. 16).

Згідно рішення Виконавчого комітету Куйбишевської районної ради від 12.10.2011 року №373 позивач є опікуном над неповнолітнім ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10, 22).

Згідно повідомлення Управління праці, позивачу була призначена допомога на дитину над якою встановлено опіку з 01.10.2014 року по 31.03.2015 року (а.с. 12).

20 грудня 2016 року позивач звернулася до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради із заявою про призначення допомоги на дитину, над якою встановлено опіку, а саме ОСОБА_2.

Рішенням відповідача від 30.01.2017 року позивачу призначено віщевказану допомогу з 01.12.2016 року.

27 квітня 2018 року позивач звернулася до Управління праці із заявою про виплату недотриманої допомоги на дитину, над якою встановлено опіку за період з жовтня 2014 року по листопад 2016 року (а.с.33).

Листом відповідача від 03.05.2018 року №Вх.К-20-2 позивачу повідомлено про відсутність підстав для здійснення розрахунку та виплати допомоги на дітей над якими встановлено опіку чи піклування за період з жовтня 2014 року по листопад 2016 року (а.с. 34).

Позивач оскаржує вищевказані дії відповідача, як такі, що вчинені з порушенням норм чинного законодавства та порушують його конституційні права.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 3 «Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року» в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно частини 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014, № 1706-VII (далі - ОСОБА_3 №1706) Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Пунктом 2 статті 20 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1706 визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно статті 30 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001, № 2402-III держава вживає всіх можливих заходів для забезпечення захисту прав дітей, які перебувають у зоні воєнних дій і збройних конфліктів, та догляду за ними. Їм надається матеріальна, медична та інша допомога, в разі потреби їх влаштовують у заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, заклади охорони здоров'я тощо.

Конституцією України гарантовано соціальний захист.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу (частина 3 статті 52 Конституції України).

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює ОСОБА_3 України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі - ОСОБА_3 № 2811-XII).

ОСОБА_3 встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 2811 громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 4 частиною 1 статті 3 Закону № 2811 одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування.

Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається особам, призначеним в установленому законом порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які позбавлені батьківського піклування. Така допомога вважається власністю дитини. Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається на підставі рішення про встановлення опіки чи піклування. Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, надається у розмірі, що становить два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку. (статті 16-18 Закону № 2811).

Умови виплати допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, та підстави для припинення виплати такої допомоги, визначено у Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751 (далі - Порядок №1751), відповідно до якого допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається та виплачується органами праці та соціального захисту населення за місцем проживання опікуна чи піклувальника або дитини.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається особам, визначеним в установленому порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування та відповідно до законодавства набули статусу дитини - сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування (п. 25 Порядку).

Згідно із пунктом 28 Порядку № 1751 допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається на дванадцять місяців. Питання про продовження виплати допомоги вирішується на підставі заяви та довідок про місячні розміри пенсії, аліментів, стипендії, державної допомоги, що одержує опікун чи піклувальник на дитину.

Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, призначається з місяця, в якому була подана заява з усіма необхідними документами, та виплачується щомісяця до моменту досягнення дитиною 18-річного віку включно (п. 29 Порядку).

У разі зміни місця проживання одержувача державної допомоги сім'ям з дітьми виплата її продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання або відбування покарання з місяця звернення (п. 54 Порядку).

Згідно абзацу 2 пункту 55 Порядку №1751 призначені, але своєчасно не одержані суми державної допомоги сім'ям з дітьми з вини органу, що призначає або виплачує зазначену допомогу, виплачуються протягом будь-якого часу без обмежень. При цьому виплата здійснюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на день її призначення.

Як встановлено судом під час розгляду справи, рішенням Управління праці та соціального захисту населення Куйбишевської районної у м. Донецьку ради позивачу була призначена допомога на дитину над якою встановлено опіку з 01.10.2014 року по 31.03.2015 року у розмірі 2572,00 грн. (а.с. 12).

Проте, вищевказана допомога не була виплачена позивачу, про що свідчить виписка з банківської установи по відповідному рахунку (а.с. 13).

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведені приписи порядку та враховуючи призначені, але не одержані суми державної допомоги з вини органу, суд дійшов висновку, що Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради відмовляючи позивачу у виплаті допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування за період з 01.10.2014 року по 31.03.2015 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд вважає необхідним зобов’язати відповідача виплатити позивачу допомогу на дитину над якою встановлено опіку з 01.10.2014 року по 31.03.2015 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на день її призначення.

Окрім того, у відповідності з абзацом 1 пункту 55 Порядку №1751 допомога, яка не отримана вчасно внаслідок невиконання її отримувачами умов, визначених цим Порядком, виплачується за минулий з моменту призначення час, але не більш як за шість місяців з місяця звернення за її одержанням, крім випадків, визначених у абзаці десятому пункту 35 цього Порядку.

Судом встановлено, що позивач 20 грудня 2016 року звернулася до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради із заявою про призначення допомоги на дитину, над якою встановлено опіку.

Отже, з урахуванням наведеної норм чинного законодавча, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивач має право на одержання допомоги, яка не отримана вчасно внаслідок невиконання ним умов, визначених цим Порядком, за минулий з моменту призначення час, але не більш як за шість місяців з місяця звернення за її одержанням, а саме з червня 2016 по листопад 2016 року включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на той час.

Суд критично ставиться до посилання Управління праці, у листі від 03.05.2018 року № Вх.К-20-2, на приписи пункту 28 Порядку № 1751 у відповідності до якого питання про продовження виплати допомоги вирішується на підставі заяви та довідок про місячні розміри пенсії, аліментів, стипендії, державної допомоги, що одержує опікун чи піклувальник на дитину, оскільки вважає, що позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою від 20.12.2016 року за формою затвердженою Мінсоцполітики.

Що стосується виплати недоотриманої допомоги за іншій період з 01.04.2015 року по 30.11.2016 року, суд зазначає наступне.

Відповідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування за своєю природою є допомогою самій дитині, а не опікуну чи піклувальнику.

Як встановлено судом, опікун і сама дитина переїхали на підконтрольну територію України лише у грудні 2016 року, про що свідчать отримані останніми довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

В даному випадку неможливість своєчасного звернення опікуна до органу, який здійснює призначення допомоги, відбулося в силу обставин, які не залежали від його волі та бажання, а саме, в зв'язку з проведенням антитерористичної операції у місті Донецьку, внаслідок чого позивач був позбавлений гарантованого законом права своєчасно отримати державну допомогу на утримання ОСОБА_2. Право позивача на отримання такої допомоги за зазначений період ґрунтується на чинному законодавстві та підтверджено матеріалами справи.

Суд вважає, що вищевказані обставини призвели до порушення прав та інтересів самої дитини.

Вищевказана позиція кореспондується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16.

Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту інтересів неповнолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач та дитина всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції (що мало наслідком неможливість своєчасного оформлення відповідних документів та звернення за отриманням допомоги), виходячи із принципів та завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для виплати позивачу допомоги на дитину, над якою встановлено опіку за період з 01.04.2015 року по 30.05.2016 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на той час.

При ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від13.01.2011 (остаточне) у справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п.1 ст.6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п.1 ст.6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)".

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.

Виходячи з встановлених обставин справи та аналізу вищенаведених норм законів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що належним, повним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити виплату недоотриманої державної допомоги на дитину, над якою встановлено опіку - ОСОБА_2 за період з жовтня 2014 року по листопад 2016 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на той час, внаслідок чого буде відновлено порушене право позивача на гарантоване державою право на отримання державної допомоги для утримання особи, яка знаходилася під опікою до її повноліття.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності та враховуючи завдання адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 вказаної статті).

Згідно із постановою Пленум Вищого адміністративного суду від 05.02.2016 № 2 «Про судову практику застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року N 3674-VI «Про судовий збір» у редакції Закону України від 22 травня 2015 року N 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Згідно квитанцій № 92045, 92078 від 15.07.2018 року, позивачем сплачено судовий збір за подання даної позовної заяви у розмірі 1431,76 грн., в той час за законом необхідно сплатити 704,80 грн.

Таким чином, частковому відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради підлягають судові витрати зі сплати судового збору виходячи із сплаченої суми у розмірі 352,40 грн.

Разом з тим, суд вважає необхідним наголосити, що у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради виплатити ОСОБА_1 допомогу на дитину, над якою встановлено опіку – ОСОБА_2 за період з 01.10.2014 року по 30.11.2016 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого у відповідному періоді.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління правління праці та соціального захисту населення Мирноградської міської ради про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії (місцезнаходження: мікрорайон Молодіжний, 59, м. Мирноград, Донецька область, 85327, код ЄДРПОУ 25953304) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2), понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Лазарєв В.В.