Рішення № 76296508, 01.06.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2018 року Справа № 804/3068/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення №78 від 18.12.2017р. та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправним рішення Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області №78 від 18.12.2017р. про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_2;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_2, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу та заробітної плати для обчислення пенсії, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з дати звернення - 11.12.2017р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що до 1999р. проживала у м. Херсон, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. 11.12.2017р. представник позивача за нотаріально посвідченою довіреністю звернувся до Кам’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої було додано усі необхідні документи для призначення пенсії. Проте, рішенням Кам’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області №78 від 18.12.2017р. позивачу було відмовлено у призначенні пенсії, з підстав того, що відповідно до п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.1.2005р. №22-1 (далі – Порядок №22-1) заява про призначення пенсії подається до управління ПФУ за місцем проживання (реєстрації), відповідно до п. 2.9 Порядку №22-1 особа повинна пред’явити документ, що засвідчує місце її проживання (реєстрації), проте за наданими документами не підтверджено місце проживання (реєстрації) позивача на території України. Позивач не погоджується з вищевказаним рішенням та вважає його протиправним, оскільки позивач є громадянкою України, на час звернення за призначенням пенсії досягла 70-річного віку, страховий стаж позивача складає 29 років 1 місяць, а тому відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» вона набула право на призначення пенсії за віком. Також, представник позивача зазначає, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.09.2016р. №672-р схвалено стратегію модернізації та розвитку Пенсійного фонду України на період до 2020 року та, зокрема, впроваджено заходи обслуговування громадян незалежно від місця їх реєстрації. В обґрунтування своєї правової позиції представник позивача посилається на рішення Європейського Суду з прав людини.

Ухвалою суду від 02.05.2018р. було відкрито спрощено позовне провадження у даній справі та зобов’язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву (а.с. 2).

16.05.2018р. засобами електронного зв’язку від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що позивачем до заяви про призначення пенсії не надано документів, що засвідчують місце її проживання (паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації); не підтверджено місце проживання (реєстрації) позивача на території України в м. Кам’янське; заяву подано не за місцем проживання та недотримано порядку звернення до органу ПФУ, визначеного чинним законодавством. Крім того, представник відповідача зазначає, що позивач не перебувала та не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як отримувач пенсії, а останнє місце реєстрації позивача, згідно заяви від 11.12.2017р., - АДРЕСА_1 (а.с. 24-26).

Згідно з п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у справі.

ОСОБА_2 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон (а.с. 16).

В період з вересня 1965р. по грудень 1996р. позивач працювала на території України, що підтверджується копією трудової книжки, наявною в матеріалах справи (а.с.12-14).

11.12.2017р. представник ОСОБА_2 звернувся до Кам’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення позивачеві пенсії за віком, до якої були додані оригінали та копії нотаріально засвідченої довіреності, картки платника податків, паспорта позивача, довідки про одруження, свідоцтва про розірвання шлюбу, трудової книжки та копія паспорта представника (а.с. 8).

Рішенням Заводського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії Кам’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області №78 від 18.12.2017р. позивачці було відмовлено в призначенні пенсії за віком, як непрацюючому пенсіонеру з підстав того, що за наданими представником позивача документами не підтверджено місце реєстрації (реєстрації) позивача на території України в м. Кам’янське, в порушення норм Порядку №22-1 (а.с. 7).

Позивач просить визнати протиправним рішення Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області №78 від 18.12.2017р. та зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу та заробітної плати для обчислення пенсії, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з дати звернення - 11.12.2017р. посилаючись на те, що позивач є громадянкою України, на час звернення за призначенням пенсії досягла 70-річного віку, страховий стаж позивача складає 29 років 1 місяць, а тому відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» вона набула право на призначення пенсії за віком.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в частині визнання протиправним рішення Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області №78 від 18.12.2017р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком та зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком, починаючи з дати звернення - 11.12.2017р., виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Порядок нарахування та виплати пенсії встановлені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Згідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003р. (далі – Закон №1058) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ст.26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Статтею 44 Закону №1058 визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р. затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, (далі – Порядок №22-1).

Згідно пункту 1.1 Порядку №22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

При цьому, постановою правління Пенсійного фонду України №25-1 від 14.12.2015р. встановлено, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), застосовується з урахуванням того, що, зокрема, із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року; у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів.

Відповідно до п.1.6 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Пунктом 1.7 Порядку №22-1 передбачено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

До заяви про призначення пенсії за віком додаються документи передбачені п.2.1 Порядку №22-1.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, відповідно до статті 45 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

В рішенні Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 зазначено, що держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що громадяни України, які досягли пенсійного віку та набули необхідного для призначення пенсії страхового стажу мають право на призначення відповідного виду пенсії незалежно від місця проживання, оскільки виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача звернувся 11.12.2017р. із заявою про призначення пенсії до Кам`янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, до якої, зокрема, були додані копії трудової книжки позивача, картки платника податків та документи на підтвердження зміни прізвища (а.с.8).

Крім того, в матеріалах справи наявні копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 (а.с. 16).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вказаних документів було достатньо для призначення позивачеві пенсії за віком, а тому відмова Кам`янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області у призначенні позивачеві пенсії за віком, що оформлена рішенням №78 від 18.12.2017р. є протиправною та такою, що суперечить вищенаведеним судовим рішенням Конституційного Суду України та Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність відмови відповідача у призначенні (перерахунку) пенсії позивачу з урахуванням норм вищенаведеного законодавства та обставин справи, встановлених судом та з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.

При цьому, судом не беруться до уваги посилання позивача на те, що позивачем не підтверджено місце проживання (реєстрації) позивача на території України в м. Кам’янське, а тому заяву подано не за місцем проживання (останнє місце реєстрації позивача, згідно заяви від 11.12.2017р., - АДРЕСА_1), оскільки постановою правління Пенсійного фонду України від 14.12.2015 №25-1 «Деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28.12.2015 за №1645/28090 визначено, що Порядок №22-1 застосовується з урахуванням того, що починаючи з 1 серпня 2016 року особи можуть звертатися із заявами про призначення пенсії до будь-якого органу Пенсійного фонду України незалежно від території обслуговування.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії (бездіяльність) відповідача щодо відмови позивачу у призначенні (перерахунку) пенсії за віком, оформленої рішенням №78 від 18.12.2017р., суд приходить до висновку, що відповідач, прийнявши рішення та відмовивши позивачеві у призначенні (перерахунку) пенсії за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв’язку з чим позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним рішення Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області №78 від 18.12.2017р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком підлягають задоволенню.

При цьому, у даному випадку, з метою повного захисту порушеного права позивача слід вийти за межі позовних вимог та не лише визнати протиправним оспорюване рішення, а ще й скасувати його, оскільки саме його скасування є належним способом захисту порушеного права позивача з урахуванням вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, підлягають частковому задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов’язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком, починаючи з дати звернення - 11.12.2017р., з урахуванням того, що судом встановлено протиправність відмови відповідача у призначенні позивачеві пенсії за віком та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов’язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної судової практики, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов’язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Разом з тим, позовні вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача виплачувати їй пенсію за віком не підлягають задоволенню, оскільки вказані позовні вимоги направлені на захист прав та інтересів позивача на майбутнє, які ще не є порушеними, тоді як за ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено захист уже порушених прав і інтересів особи. Окрім того, слід зазначити, що, в даному випадку, достатнім і належним способом порушеного права позивача є зобов’язання відповідача призначити позивачеві відповідну пенсію позивачеві за віком, наслідком якої є нарахування та виплата відповідних сум такої пенсії.

Також і не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов’язання відповідача призначити та виплачувати позивачеві пенсію за віком як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу та заробітної плати для обчислення пенсії, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з огляду на те, що позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно дублікату квитанції №0.0.1019742396.1 від 23.04.2018р. у розмірі 352 грн. 40 коп. відповідно до розміру пропорційно задоволених позовних вимог, виходячи з наведеного розрахунку, а саме: 704,80/2 (а.с.3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 123, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення №78 від 18.12.2017р. та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області №78 від 18.12.2017р. про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_2.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) призначити ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) пенсію за віком відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 11.12.2017р.

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 352 грн. 40 коп. (триста п’ятдесят дві грн. 40 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1