Постанова № 76295483, 05.09.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №287/558/16-ц Головуючий у 1-й інст. Винар Л. В.

Категорія 27 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого – судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 287/ 558/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 30 травня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Винара Л.В. у м. Олевську

в с т а н о в и в :

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, вимоги якого збільшила 01.02.2017 (а.с. 39) та остаточно просила, поновити строк звернення до суду та стягнути з відповідачки на її користь борг в сумі: 3000,00 доларів США, 278,00 доларів США - три відсотка річних, а у випадку неможливості стягнення в доларах США стягнути в національній валюті України - гривні по офіційному курсу НБУ в сумі: 88735,46 грн., а також витрати від інфляції в розмірі 82083,55 гривень та пеню у розмірі подвійної облікової ставку НБУ в розмірі 88352,03 гривень. В обґрунтування вимог зазначила, що 13.03.2013 між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики у формі розписки, згідно якого остання отримала гроші у сумі 1500 доларів США. 22.03.2013 ОСОБА_2 позичила ще 1500 доларів США про що також надала розписку. Позичені кошти відповідачка зобов’язалась повернути до 15.12.2013. В подальшому, у зв’язку із неможливістю повернути позичені кошти до обумовленої дати, 03.02.2014 ОСОБА_2 написала розписку, згідно якої строк повернення позичених коштів у сумі 3000 доларів США продовжено до 10.04.2014, а 05.12.2015 продовжила строк виконання зобов’язання до кінця лютого 2016 року, про що також написала розписку. Станом на листопад 2016 року ОСОБА_2 гроші не повернула, у зв’язку із чим позивачка просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 30 травня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, жительки АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2 суму боргу в розмірі 3000,00 (три тисячі) доларів США та 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 278,00 (двісті сімдесят вісім) доларів США. В частині позовних вимог, а саме стягнення витрат від інфляції, пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а також в задоволенні заяви позивачки про поновлення строку звернення до суду з позовом - відмовлено. Вирішено питання щодо відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Вказує, що суд першої інстанції у резолютивній частині свого рішення безпідставно не стягнув із відповідачки позичені кошти в гривневому еквіваленті, що може утруднити виконання рішення. Крім того, на думку ОСОБА_4, судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позовних щодо стягнення облікової ставки в розмірі 88352, 03 грн, отримання яких передбачено ст. 1048 ЦК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення з неї 3000 доларів США та стягнути – 3000 гривень. Зокрема зазначила, що кошти були нею позичені не в доларах США, а в гривнях, тому повинна віддавати борг в тій грошовій одиниці, в якій отримала.

03.08.2018 на адресу Апеляційного суду Житомирської області ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та зазначила, що доводи останньої про отримання коштів у гривнях є безпідставними, оскільки гроші надавалися у доларах США, про що свідчить оригінал розписки від 05.12.2015, який вона додала до свого відзиву, а попередні розписки містять вказівку на офіційний знак долара США «$». У зв’язку із викладеним, просила залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_2, а подану нею апеляційну скаргу задовольнити.

30.08.2018 від ОСОБА_3 надійшла заява, в якій вона просить розглянути справу за її відсутності та задовольнити її вимоги в повному обсязі.

ОСОБА_2 не скористалася своїм правом, передбаченим ст. 361 ЦПК України, та не подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_4 у визначений судом строк.

У судовому засіданні в Апеляційному суді Житомирської області представник ОСОБА_4 – ОСОБА_5, просив задовольнити апеляційну скаргу своєї довірительки, надав пояснення аналогічні, викладеним в апеляційній скарзі. Проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечив, просив залишити її без задоволення.

У судовому засіданні ОСОБА_2 підтримала доводи своєї апеляційної скарги, просила її задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 заперечила та просила залишити її без задоволення. Надала пояснення аналогічні доводам її апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, виходячи із такого.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, правову природу відносин, що склалися між сторонами та правильно застосував відповідні положення матеріального законодавства.

Відповідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13.03.2013 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір позики у формі розписки, згідно якого остання отримала гроші у сумі 1500 доларів США. 22.03.2013 ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_4 ще 1500 доларів США про що надала відповідну розписку. Позичені кошти відповідачка зобов’язалась повернути до 15.12.2013. В подальшому, у зв’язку із неможливістю повернути позичені кошти до обумовленої дати, 03.02.2014 ОСОБА_2 написала розписку, згідно якої строк повернення позичених коштів у сумі 3000 доларів США продовжено до 10.04.2014, а 05.12.2015 продовжила строк виконання зобов’язання до кінця лютого 2016 року, про що також написала розписку (а.с. 154-156, 209).

В матеріалах справи містяться оригінали вказаних розписок ОСОБА_2 (а.с. 154-156, 209).

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Наявність оригіналу розписки у позичальника свідчить про те, що борг не повернуто.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що борг не повернуто і наявні підстави для його стягнення в сумі 3000 доларів США, тобто в тій грошовій одиниці, в якій ці кошти були надані у позику. Крім того, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення 3% річних від суми заборгованості у розмірі 278 доларів США, застосувавши положення ст. 625 ЦК України та надавши оцінку поданому позивачкою розрахунку.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що суд першої інстанції у резолютивній частині свого рішення безпідставно не стягнув із відповідачки позичені кошти в гривневому еквіваленті, що може утруднити виконання судового рішення. Вказані доводи не можуть бути взяті до уваги, виходячи із наступного.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Так, згідно наданих боргових розписок ОСОБА_2 позичала у ОСОБА_4 3000 доларів США та зобов’язалася повернути грошові кошти у тій самій сумі та валюті в силу приписів ч. 1 ст. 1049 ЦК України.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України).

Таким чином, якщо в договорі позики виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), тому за наявності визначеного порядку повернення коштів суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїй постанові від 12.07.2018 по справі №6-708цс17.

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення. До такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 04.07.2018 по справі №761/12665/14-ц. Таким чином посилання ОСОБА_4 у своїй апеляційній скарзі щодо неможливості виконання рішення суду є безпідставними.

Виходячи із наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу у доларах США.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 88352, 03 грн суд першої інстанції правильно вказав, що в даному випадку договором не передбачені штрафні санкції у вигляді пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, оскільки чинним законодавством не передбачено стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні цієї вимоги, виходячи із заявленого ОСОБА_4 позову, а тому і доводи її апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснила та зазначила про це у своїй апеляційній скарзі, що 13.03.2013 та 22.03.2013 вона у ОСОБА_4 фактично позичила по 8 000 гривень, проте зобов’язалася повернути по 1500 доларів США за кожною розпискою, що разом становить 3000 доларів США.

У судовому засіданні в апеляційному суді 05.09.2018 ОСОБА_6 заявила клопотання про прослуховування звукозапису її розмови з ОСОБА_4 Є, який вона (ОСОБА_6) здійснила після ухвалення рішення судом першої інстанції та наполегливо просила його задовольнити. У судовому засіданні було відтворено наданий відповідачкою запис на флеш-накопичувачі. Проте фонограма запису не несе будь-якої інформації щодо предмету спору, вказівки на валюту у якій укладено договір позики та її розмір, йде мова про зустріч і вирішення справи мирним шляхом. Чітко прослуховується голос, схожий на голос ОСОБА_2, і майже не чути голосу іншого співрозмовника, ніби-то ОСОБА_4 , як стверджує ОСОБА_2

Оскільки електронний доказ не оформлений відповідно до вимог ст. 100 ЦПК України та не підтверджує заперечень відповідачки, апеляційний суд не бере його до уваги.

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що кошти від позивачки вона отримувала у гривнях є безпідставними, оскільки в силу вимог ст. 76-78 ЦПК України не підтверджені належними та допустимими доказами на виконання обов’язку доказування (ч.1 ст. 81 ЦПК України). Окрім того спростовуються оригіналами розписок.

Також ОСОБА_2 вказала, що факт часткового погашення нею боргу можуть підтвердити свідки. Проте за змістом п.12 постанови Пленуму ВС України від 6.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися показанням свідків виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли показання свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у ЦК, зокрема у ч.2 ст.937 ЦК, ч.3 ст.949 ЦК. Виходячи із наведеного, вказані доводи також не приймаються судом до уваги.

Таким чином апеляційна скарга ОСОБА_2 не спростовує висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права та підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07.09.2018.

Головуючий Судді