Рішення № 76289946, 16.08.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/8458/17

Провадження № 2/761/258/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Піхур О.В.

за участю:

секретаря судового засідання - Орел П.Ю.

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання договору частково недійсним, -

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року позивач ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до Шевченківського районного в м. Києві суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - відповідач) про визнання договору частково недійсним.

Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що 17 січня 2007 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого являється ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №ОД-20/01/2007/840-К/28 про отримання позивачем кредиту в сумі 37000,00 грн., згідно п. 1.2 кредитного договору - ціль кредитування - споживчі цілі. Умовами договору п. 1.3.2 кредитного договору передбачено плату за управління кредитом яка сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,10% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом, проте відповідачем в кредитному договорі не зазначено, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, при цьому відповідач нарахував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним. Позивач вважає обов'язок сплачувати комісію несправедливою умовою договору, яка суперечить ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Тому позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог просив визнати п. 1.3.2 кредитного договору №ОД-20/01/2007/840-К/28 від 17.01.2007 року щодо сплати за управління кредитом, яка сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,10% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом - недійсним; застосувати наслідки недійсності правочину шляхом перерахування щомісячних платежів без сплати за управління кредитом, яка сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,10% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом, а сплачені платежі зарахувати в погашення тіла кредиту.

Ухвалою судді від 14.03.2017 року було відкрито провадження у справі.

Ухвалою від 29.11.2017 року залишено позовну заяву без руху і надано строк для усунення недоліків.

05.12.2017 року позивачем подано до суду уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 06.02.2018 року справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 15.05.2018 року.

Ухвалою від 15.05.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

У судове засідання сторони не з'явилися, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, в матеріалах справи міститься клопотання представника клопотання про розгляд справи за його відсутності та позивача.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 17 січня 2007 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого являється ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №ОД-20/01/2007/840-К/28 про отримання позивачем кредиту в сумі 37000,00 грн., згідно п. 1.2 кредитного договору - ціль кредитування - споживчі цілі, п. 1.3.1. встановлено відсотки за користування кредитом в розмірі 14,49% річних.

Умовами договору п. 1.3.2 кредитного договору передбачено плату за управління кредитом яка сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,10% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом (без урахування розміру відсотків, які позичальник повинен сплатити банку), зазначеними в п. 1.1. договору. Плата сплачується в повному обсязі за кожний календарний місяць, протягом якого позичальник користувався кредитом незалежно від фактичної кількості днів, протягом яких позичальник користувався кредитом (а.с. 55-57).

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд ( ч.3 ст.6 ЦК України ).

Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається із вищезазначеного кредитного договору, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо плати за управління кредитом, про що свідчать підписи обох сторін у договорі.

Позивач в позовній заяві зазначив, що відповідачем в кредитному договорі не зазначено, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, при цьому відповідач нарахував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним. Позивач вважає обов'язок сплачувати комісію несправедливою умовою договору, яка суперечить ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

В свою чергу всі відносини між банком і позичальником в частині плати за управління кредитом встановлені договором.

Підпис позивача під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами,іншою інформацією, надання якої передбачено чинним законодавством України.

Проте, як вбачається з умов кредитного договору, ВАТ «КБ «Надра» надало позичальнику кошти на споживчі цілі, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів» .

У справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Згідно із ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно п. 1.3.2 кредитного договору передбачено плату за управління кредитом яка сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,10% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом (без урахування розміру відсотків, які позичальник повинен сплатити банку), зазначеними в п. 1.1. договору. Плата сплачується в повному обсязі за кожний календарний місяць, протягом якого позичальник користувався кредитом незалежно від фактичної кількості днів, протягом яких позичальник користувався кредитом.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 року визначає, що Банк не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

В свою чергу відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

В розумінні положень чинного законодавства України, зокрема, ст. 1056 ЦК України, послуга, яку надає банк споживачу, - надання грошових коштів.

Згідно постанови Верховного суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-1746цс16 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до правової позиції ВСУ (справа № 6-1341цс15) Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Суд, вважає, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, проте, в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу і відповідно до норм ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» обмежує права споживача, тому позовні вимоги в частині визнання умов п.1.3.2 кредитного договору №ОД-20/01/2007/840-К/28 від 17.01.2007 року щодо сплати за управління кредитом недійсними, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині застосування правових наслідків недійсності кредитного договору, суд приходить до висновку про їх задоволення, з наступних підстав.

Правові наслідки недійсності правочину передбачені статтею 216 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, ще правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

В п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляд самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як встановлено судом, банк за недійсним пунктом договору отримував від позивача грошові кошти, а саме плату за управління кредитом, які, відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК України, має повернути позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. (ст. 5 ЦПК України)

Позивач просить застосувати наслідки недійсності правочину шляхом перерахування щомісячних платежів без сплати за управління кредитом, яка сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,10% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом, а сплачені платежі зарахувати в погашення тіла кредиту.

Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не суперечить вимогам закону та буде найбільш ефективний способом захисту порушеного права позивача, оскільки в наслідок такого перерахунку кошти сплачені позивачем будуть враховані у період їх сплати, тобто у той час коли вони фактично надійшли у володіння кредитора, та вплине на розмір заборгованості зі сплати відсотків та штрафних санкцій.

За наведених вище обставин суд приходить до висновку про повне задоволення заявленого позову.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, даючи юридичну оцінку наданим по справі доказам, враховуючи те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, а відповідачем не зазначено, які саме послуги за вказану плату надаються позивачу, тому компенсація сукупних послуг банку за рахунок позивача є незаконною, крім того, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що позивач виявив бажання сплачувати кошти за управління кредитом і відповідно до норм ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» обмежує права споживача, крім того, обраний позивачем спосіб захисту не суперечить вимогам закону та буде найбільш ефективний способом захисту порушеного права позивача, тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави суму судового збору у розмірі 1280,00 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 509, 525, 526 ЦК України, ст. ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 280, 352-353 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», суд,

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (місто Київ, вулиця Артема, 15, код ЄДРПОУ 20025456) про визнання договору частково недійсним - задовольнити.

Визнати умови п.1.3.2 кредитного договору №ОД-20/01/2007/840-К/28 від 17.01.2007 року, щодо сплати за управління кредитом, яка сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,10% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом, недійсним.

Застосувати наслідки недійсності правочину та зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» перерахувати щомісячні платежі без сплати за управління кредитом, яка сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,10% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом, а сплачені платежі зарахувати в погашення тіла кредиту.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в дохід держави судовий збір в розмірі 1280,00 грн.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складення повного судового рішення 31.08.2018 року.

Суддя