Ухвала суду № 76286990, 22.08.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.08.2018 Справа №607/16166/18

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі судді В.М. Братасюка розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,- в с т а н о в и в :

20.08.2018року ОСОБА_1 подано позов до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи Чернихівецька сільська рада Збаразького району Тернопільської області, приватний нотаріус ОСОБА_5, Перша Тернопільська державна нотаріальна контора про визнання заповітів недійсними та встановлення їх нікчемності.

Одночасно з позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно: 1/2 частки квртири за №52, що знаходиться по вулиці Київська, в будинку №8 в м.Тернополі; житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: Тернопільська область, Збаразький район с.Чернихівці, вул.Грушевського, 23; земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: Тернопільська область, Збаразький район, село Чернихівці, вулиця Грушевського,23.

Вирішуючи питання забезпечення позову суд виходить з наступного.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову у даний спосіб, позивач обґрунтовує тією обставиною, що існує загроза відчуження вказаного нерухомого майна щодо якого виник спір, що в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання судового рішення у справі.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, пересвідчитись зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, застосувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Разом з тим, на відміну від адміністративного судочинства, визначальний принцип цивільного судочинства полягає у змагальності сторін, тобто у покладанні обов’язку доказування обставин в обґрунтування вимог/заперечень покладається на кожну із сторін процесу.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, та певні протоколи до неї, і ця обставина з огляду на приписи ч.1 ст. 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 року «Про міжнародні договори» свідчить про обов’язковість застосування національними судами України норм Конвенції.

Накладання судом арешту на майно особи, безперечно є втручанням зі сторони державного органу у право власності особи, передбачене статтею 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статі 1 Протоколу №1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються і поставленою метою. (Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_6 проти Італії» від 28.07.1999 року, заява №22774\93).

Відтак суд наголошує, що диспозиція ст. 149, 150-153 ЦПК України, яка дозволяє суду забезпечити позов шляхом накладання арешту на майно особи, носить оціночний характер судом ризиків заподіяння шкоди інтересам позивача.

А тому, навіть якщо між сторонами і існує спір, рішення суду, постановлене у формі ухвали, про накладання арешту на майно, тобто втручання в основоположне право особи вільно володіти майном, до ухвалення остаточного рішення у справі - не може ґрунтуватися виключно на припущеннях позивача, про те, що відповідачі можуть та мають намір відчужити належне їм майно з метою ухиляння від виконання судового рішення.

При цьому, суд наголошує, що позивачем належними допустимими, та достатніми доказами не доведено наявності наміру відповідачів будь – яким чином відчужити належне їм майно, з метою уникнення виконання рішення суду.

Оскільки позивачем ставиться питання про втручання судовим рішенням в основоположне право особи вільно володіти майном, до ухвалення остаточного рішення у справі, для суду є несправедливим та нерозумним «формальний» підхід для вирішення питання забезпечення позову шляхом задоволення виключно шляхом дослідження чи дотримано позивачем форми заяви про забезпечення позову, без з’ясування дійсних відносин сторін спору (наявності наміру відповідача будь – яким чином відчужити належне йому майно, з метою уникнення виконання рішення суду).

Таким чином, суд, вивчивши матеріали справи, приходить до переконання, що подана позивачем заява про забезпечення позову до задоволення не підлягає, оскільки в заяві не зазначено вартості майна станом на момент звернення з відповідною заявою, що унеможливлює встановлення співмірності заявлених вимог, крім тогопозивачем не вказано жодних обґрунтувань для застосування заходів забезпечення позову у визначений ним спосіб та не подано доказів, що невжиття заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.

Керуючись ст. 149-153 ЦПК України ,-

у х в а л и в :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно: 1/2 частки квартири за №52, що знаходиться по вулиці Київська, в будинку №8 в м.Тернополі; житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: Тернопільська область, Збаразький район с.Чернихівці, вул.Грушевського, 23; земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: Тернопільська область, Збаразький район, село Чернихівці, вулиця Грушевського,23 – відмовити.

Ухвала набирає законної сили через п’ятнадцять днів з дня проголошення, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, ухвала набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, визначеному п.15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України , до апеляційного суду Тернопільської області шляхом подачі через суд першої інстанції, у 15-денний строк з дня проголошення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу протягом п’ятнадцяти днів з дня отримання копії.

Головуючий суддяОСОБА_7