Постанова № 76285414, 04.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«04» вересня 2018 року

м. Харків

справа № 610/128/18

провадження № 22-ц/790/4368/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.М.,

за участю секретаря: Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» - ОСОБА_3 на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 18 травня 2018 року, постановлене суддею Храмцовим В.Б..-

ВСТАНОВИВ:

17 січня 2018 публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 02 серпня 2010 року в розмірі 21 950,47 грн., де: 2 801,48 грн. – заборгованість за кредитом; 14 453,54 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом; 3 174,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1 021,45 грн. – штраф (процентна складова), а також судові витрати в розмірі 1 600,00 грн.

В обґрунтування позову банк зазначив, що відповідно до укладеного договору без номеру від 02 серпня 2010 року, ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом в заяві. При укладенні вказаного договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, якою врегульовано норми щодо договорів приєднання. Відповідач свої зобов’язання щодо повернення кредиту належним чином не виконала, в зв’язку з чим станом на 31 жовтня 2017 року виникла вказана вище заборгованість в загальному розмірі 21 950,47 грн., яку банк просить стягнути на свою користь (а.с. 1,2).

18 квітня 2018 року представником ОСОБА_1 подано відзив на позов, в якому просив застосувати позовну давність. Зазначив, що строк позовної давності сплинув, оскільки кінцевий термін повернення кредиту визначено строком дії картки. ОСОБА_1 було видано платіжну картку «Універсальна» зі строком дії до 01/2014 року. Тобто, строк дії картки закінчився 31 січня 2014 року. ОСОБА_1 не зверталася до банку з заявою про перевипуск картки з новим строком дії. Таким чином, кінцевий термін привернення кредиту визначено строком дії картки, який закінчився 31 січня 2014 року. Строк позовної давності почав свій перебіг наступного дня після закінчення строку дії картки, а саме з 01 лютого 2014 року. Позов до суду подано 17 січня 2018 року, а строк позовної давності сплинув 01 лютого 2017 року. Крім того, останній платіж відповідачем було здійснено 24 лютого 2012 року. Сторони за кредитним договором не узгоджували спеціальну позовну давність тривалістю 50 років. Посилання позивача щодо здійснення відповідачем платежу 07 травня 2015 року не відповідає дійсності. Вимога позивача щодо стягнення штрафу та пені є необґрунтованою, оскільки штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення призведе до подвійної цивільно-провової відповідальності за одне і те саме порушення.

05 травня 2018 року представником позивача було подано відповідь на відзив, в якій зазначив, що банк забезпечив позичальнику можливість доступу до карткового рахунку різними можливими шляхами, зокрема за допомогою карти та фінансового телефону, на який приходить змінюваний пароль. З наданої до суду виписки з карткового рахунку вбачається, що відповідач користувався кредитними грошима, отримував їх через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, що свідчить про отримання кредитної картки. Дія договору пролонгується кожні 12 місяців. Картковий рахунок діє до повторного виконання. Зважаючи на зазначене, кредитний договір є чинним. Відповідачем розмір заборгованості не спростований. Доводи щодо неможливості застосування штрафу та пені є необґрунтованими, оскільки на час укладення договору сторони дійшли згоди з цього питання, що свідчить про дотримання принципу свободи договору. Штраф та пеня є окремими видами неустойки, оскільки штраф застосовується за порушення виконання зобов’язання, а пеня за несвоєчасність виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Що ж стосується строку позовної давності, то він не пропущений, оскільки строк дії картки до 01/2014, проте заборгованість відповідачем погашена не була, у зв’язку з чим підлягає стягненню заборгованість за кредитом та процентами в межах строків позовної давності.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 18 травня 2018 року в задоволенні позову відмовлено з мотивів пропуску строку позовної давності (а.с. 156, 157).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представником банку подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що між банком та відповідачем у відповідності до положень чинного законодавства України було укладено договір приєднання. Відповідач не зверталась до банку з пропозиціями щодо внесення змін до кредитного договору, що свідчить про її згоду з усіма умовами договору. Висновок суду першої інстанції про сплив строку позовної давності є помилковим. Кредитний договір не є розірваним або припиненим, правові підстави для припинення щомісячного нарахування відсотків на суму простроченої заборгованості по кредиту, як плату за весь час фактичного користування кредитними коштами, відсутні, оскільки розрахунок заборгованості здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. Висновок суду першої інстанції щодо спливу строку позовної давності за всіма вимогами є помилковим. Сума заборгованості по відсотках за період з 31 жовтня 2014 року (дати, з якої строк позовної давності не сплинув) становить 11 381,81 грн.

Представником ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування посилається на ненадання банком доказів, які б підтверджували незаконність чи недоведеність обставин, які мають значення для вирішення справи. Строк дії кредитної картки встановлено до 31 січня 2014 року, нову картку банк не видавав. Строк кредитування становив до 31 січня 2014 року, саме в цей строк відповідач зобов’язаний був повернути всю заборгованість за кредитним договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Зважаючи на зазначене, позивач не має права нараховувати проценти за період з 31 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2017 року. Правова позиція банку про нарахування процентів за три роки до дня звернення до суду суперечить позиції Верховного Суду. Банком не надано належних доказів щодо помилковості висновків суду першої інстанції про сплив строку позовної давності.

Сторони в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з’явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином (а.с. 215, 216).

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Оцінюючи аргументи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, колегія суддів в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає повною мірою.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права за межами позовної давності, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову, відповідно до приписів ч.4 ст. 267 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, не заперечувалось сторонами та підтверджується матеріалами справи, 02 серпня 2010 року ОСОБА_1 власноруч було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 6).

З тексту даної анкети-заяви вбачається, що ОСОБА_1 висловила свою згоду на те, що дана анкета-заява разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею і банком договір про надання банківських послуг. Також в анкеті-заяві зазначено, що вона ознайомилась та погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Крім того, ОСОБА_1 було зазначено, що вона зобов’язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПАТ КБ «Приватбанк».

Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання, було укладено в письмовій формі кредитний договір.

Відповідач в письмовому відзиві на апеляційну скаргу визнала факт отримання 02 серпня 2010 року кредитної картки з лімітом 500,00 грн.

Вказані обставини свідчать про дотримання письмової форми правочину та укладення кредитного договору, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 500,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у погодженому сторонами розмірі.

Аналогічний правовий висновок щодо можливості укладення кредитного договору в такий спосіб, висловлено в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі № 357/12292/16-ц, стороною у якій був ПАТ КБ «Приватбанк».

Відповідач покладені на неї зобов’язання належним чином не виконувала, зважаючи на що у неї утворилась заборгованість, яка згідно наданого банком розрахунку, складає 21 950,47 грн.

18 квітня 2018 року представником відповідача до суду першої інстанції подано відзив на позов, в якому міститься клопотання про застосування позовної давності до вимог банку (а.с. 62-65).

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з правових позицій, викладених в Постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року по справі № 6–14 цс 14, яка була ухвалена за наслідками перегляду цивільної справи за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Аналогічні правові позиції викладені і в постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 181/467/17, стороною в якій було ПАТ КБ «Приватбанк». Зокрема, у вказаному судовому рішенні зазначено, що висновок судів попередніх інстанцій про початок перебігу позовної давності з моменту внесення позичальником останнього платежу на погашення кредитної заборгованості є помилковим. Згідно з вищенаведеним пунктом 2.1.1.2.11 Умов та правил, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня дії картки, а не закінченням строку дії договору. Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104 цс16.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно п. 2.1.1.2.11. Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256, які були додані банком до позовної заяви, картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицевому боці картки, включно. Забороняється використання картки зі строком дії, що сплив (а.с. 25).

Відповідно до п. 2.1.1.2.12. вказаних Умов та правил надання банківських послуг, по закінченню строку дії відповідна кредитна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), за зверненням клієнта (а.с. 25).

В апеляційній скарзі та відзиві на неї сторонами було зазначено, що строк дії кредитної картки № 4149437409624630, виданої на ім’я відповідача, було встановлено до 01/2014 року, тобто останнім днем дії картки є 31 грудня 2014 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає доведеним, що строк дії кредитної картки відповідача був встановлений до 01 січня 2014 року.

За таких обставин, враховуючи наведене вище правові позиції та висновки Верховного Суду України, Верховного Суду, початок перебігу трирічного строку позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі почався 01 лютого 2014 року, а щодо періодичних платежів – з моменту несплати чергового платежу, зокрема щодо погашення процентів та сплати пені.

З наданого позивачем до суду першої інстанції реєстру позовів та копії поштової квитанції, що містить інформацію про дату подання позовної заяви засобами поштового зв’язку, вбачається, що позов було подано 29 грудня 2017 року (а.с. 40).

Зважаючи на зазначене, до суду з даним позовом позивач звернувся 29 грудня 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності, якій дорівнює трьом рокам, оскільки строк дії кредитної картки був встановлений до 31 січня 2014 року, зважаючи на що, загальний строк позовної давності сплинув 31 січня 2017 року.

З наведених вище підстав колегія суддів відхиляє викладені в апеляційній скарзі аргументи позивача відносно того, що перебіг позовної давності розпочався з дати останнього платежу по кредитній картці та за всіма вимогами не сплинув, оскільки кредитний договір не є розірваним або припиненим.

Посилання позивача щодо здійснення відповідачем останнього платежу в розмірі 6,00 грн. 07 травня 2015 року не є правовою позицією для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову, оскільки дата внесення відповідачем останнього платежу в рахунок погашення заборгованості, виходячи з положень чинного законодавства України, має значення для вирішення питання щодо переривання перебігу позовної давності, а не для вирішення питання щодо моменту його спливу, оскільки сплив позовної давності пов’язується із визначенням строку виконання зобов’язання.

Крім того, не встановлено, що зазначена сума була внесена ОСОБА_1, вона проти даних доводів заперечує.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку щодо правильності висновку суду першої інстанції відносно пропуску позивачем строків позовної давності в цілому.

Що ж стосується доводів позивача щодо застосування збільшеного строку позовної давності, що дорівнює 50 рокам, положення про застосування якого міститься в п. 1.1.7.31. «Умов та правил надання банківських послуг», то колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

Оцінюючи положення п. 1.1.7.31. «Умов та правил надання банківських послуг», відповідно до якого строк позовної давності стосовно вимог банку щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів та витрат банку, становить 50 років, колегія суддів керується наступним.

Зважаючи на той факт, що п. 1.1.7.31 «Умов та правил надання банківських послуг» не містять підпису відповідача, а в анкеті-заяві про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг», що підписана відповідачем, не міститься домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності до 50 років, колегія суддів дійшла висновку, що сторонами не досягнуто згоди щодо збільшення строку позовної давності, зважаючи на що підлягає застосуванню загальний строк позовної давності.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1926цс15.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки позивачем не доведено наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення, колегія суддів, переглядаючи справу дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для їх задоволення та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,–

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргупредставника публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «ПриватБанк» - ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Лозівського Балаклійського районного суду Харківської області від 18 травня 2018 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Постанову складено "06" вересня 2018 року.

Головуючий: А.І. Колтунова

Судді: С.С.Кругова

ОСОБА_4